Багатопартійність як необхідна умова становлення демократичного процесу (стр. 1 из 2)

Коломийський коледж комп’ютерних наук

Реферат

на тему:

“Багатопартійність як необхідна умова становлення демократичного процесу”

Виконала студентка групи КД-11

Тичковська Л.В.

Керівник: Самокишин Т.І.

Коломия 2002 р.

Українах сучасного світу склалися різні партійні системи. Їх формування визначається певними чинниками. Мабуть, немає партійної системи, яка б не була відображенням класової структури суспільства.

Так, американський політолог Л. Етстайн називає багатоартійну систему з однією пануючою паптією, модифіковану однопартійну систему, “два плюс одна партія”, крайню багатопартійну систему та стабільну багатопартійну систему. Якщо до багатопартійної системи з однією пануючою партією він відносить Мексику, а модифіковану однопартійну систему бачить у США, то партійна система “два плюс одна партія” існує у Великобританії, Канаді, Австрії. Крайня багатопартійна система діє у Франції.

Італійський політолог Дж. Сарторі відокремлює сім різновидів партійних систем у сучасному світі:

1) однопартійні (Албанія, Куба, Монголія, Заїр, Того);

2) з партією, що здійснює гегемонію (Мексика);

3) з домінуючою партією (Японія, Індія);

4) двопартійні (США, Великобританія, Канада);

5) поміркованого плюралізму (Бельгія, ФРН);

6) крайнього (роляризованого) плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);

7) атомінізовані (Малайзія)

Однопартійна система властива авторитарним, особливо- тоталітарним режимам, коли управління здійснюється однією партією. Їй характерне конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій.

Партійна система з партією- гегемоном характеризується пасивним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автрномію, але визначають керівну роль правлячої партії.

Партійна система з домінуючою партієюпередбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і односібно формує уряд. Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, оджна з яких перебуває при владі, а інша- в опозиції. Класичними прикладами є Республіканська та Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партія Великобританії.

Найпоширенішою є пратійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох – п”яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборних мандатів. Поширеною є поляризована партійна система, при якій боротьбу за владу ведуть шість і більше партій. При наявності великої кількості невеликих партій, вони, як правило, утворюють блоки або коаліціїна час ведення передвиборчої кампанії.

Атомінізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій. Така система діє, переважно, в перехідних до демократії суспільствах. Уряд, як правило, формується пропорційній основі. За умови стабілізації демократичного правління вона має тенденцію до перетворення у консолідованішу і впливову систему поміркованого плюралізму.

Партійну систему можна визначати як систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями. Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, яка в широкому розумінні є повною єдністю існуючих в суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості і політичних відносин, а у вузькому – системою політичних інститутів, які беруть участь у здійсненні політичної влади.

Види та типи партійних систем доцільно вивчати, беручи до уваги різноманітність критеріїв і принципів формування систем, а не лише кількість партій, які утворюють систему, як це нерідко робиться. При цьому важливо зазначити теоретичні підходи, що можуть застосовуватися для створення більш детальної типології партійних систем, розрізняючи при цьому, по-перше, загальносистемні та суто політичні критерії класифікації, а, по-друге, виділяючи цілу низку конкретних критеріїв класифікації у межах кожної з цих груп.

Виходячи зі специфіки загальносистемних (тобто суто системних, політичних) характеристик партійних систем, пропонуються групи класифікації цих систем.

Користуючись цією групою класифікації, слід пам”ятати, що будь- який загальносистемниі характеристики партійної системи в умовах конкретного місця та часу набувають певного політичного забарвлення, і тому необхідність зазначити, що поділ критеріїв класифікації на загальносистемні та суто політичні є досить умовним, і він, як і будь- яка інша типологія, застосовується лише у пізнавальних цілях і не повинен абсолюватизуватись та догматизуватись. Щодо типології партійних систем, в основу якої покладено “суто політичні” критерії, то на цій теоретичній базі пропонуються групи класифікацій цих систем.

Групи класифікацій партійних систем наоснові

загальносистемних характеристик

Найбільш поширеною в сучасній політичній літературі типологією партійних систем є та, в основі якої лежить дві критерії: кількість існуючої партії та наявності принципу альтернативності- можливості ротації, зміни правлячих партій.

Наявність або відсутність єдиної партії система є одним з показників як конкретного етапу і стадії розвитку того ци іншого суспільства, так і певного типу самого суспільства та існуючої в ньому політичної системи. Запропонована комплексна класифікація партійних систем привертає до себе увагу через те, що найбільш поширеною є типологія партійних систем за кількісним критерєм – числом партій, які реально борються за владу або здійснюють на неї вплив.

Запропонована комплексна класифікація орієнтує на визначення ознак найбільш поширених партійних систем. Досвід функціонування багато партійних систем в країнах Заходу вивчається в Україні у зв’ язку з конституційним процесом, творення демократичного суспільства ненасильницьким шляхом, формуванням громадянського суспільства.

У цьому зв’язку важливо з’ясувати принципи взаємовідносин політичних партій в демократичних політичних системах.

Досвід багатьох високорозвинених країн світу переконливо свідчать, що необхідною умовою становлення правової демократичної держави є багатопартійність. Саме політична конкуренція, наявність дієздатної і ефективної опозиції є одним з найкращих запобіжників проти різних зловживань з боку владних інструкцій, керівництва різних рангів.

Багатопартійність в нашій країні має свої історичні коріння. Ще в перші десятеліття ХХ століття в Україні діяло понад 20 партій різних напрямків. Політична палітра цих партій була досить різноманітною. Серед них Українська соціал-ддемократична робітнича партія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська партія соціалістів-федералів, Українська народна партія, Українська партія самостійників-соціалістів, Українська федеративно-демократична партія та ін. Здійснити свою мету - відродження нації – цим партіям не судилося. Остання українська партія – Українська комуністична партія, яка стояла на засадах нової самостійності УРСР - проіснувала до 1925 року, процес формування багатопартійності у 20-ті роки був перерваний більшовицькою владою. Велетенська машина тоталітаризму роздавила і партії, і їхні ідеали, припинивши природно- історичний процес формування української державності. Можна сказати, що на сучасному етапі відновлення незалежності і становлення України деякою мірою йде процес відродження колишніх українських політичних партій. Безумовно, партії створюються на новій основі, в нових історичних умовах, але частина їх, які утворилися в останні роки, спирається на основні проблемні цілі колишніх політичних партій.

З 1989 року по 1998 рік зареєстровано приблизно 50 політичних партій. Вони набирають сили, намагаються об‘єднати навколо себе широкі верстви населення України для вирішення нагальних проблем життя республіки. На сьгоднішній день політичні партії досить чітко віддзеркалюють головні ідейні напрямки всь ого діапазону політичного життя України;

· ліві сили – блок національно-демократичних сил;

· блок лівого центру “Міст” ;

· блок центристського спрямування народно- демократичного об‘єднання “Нова Україна” ;

· блок правового центру “Рух – за народ, за Україну” ;

· блок правих сил “Національний фронт” .

За політичною орієнтацією, тобто згідно із загальновідомим поділом на лівих і правих, відповідно до ідеологічних засад діяльності українські партії можна так розташувати зліва направо: Комуністична (КПУ) , Прогресивна соціалістична (ПСПУ), Селянська (СелПУ), СПУ, Аграрна (АПУ), СДПУ, ОСДПУ, “Громада”, ЛДПУ, ЛПУ, НДП, ГО “Нова Україна” , ПЗУ, НРУ, ХДПУ, УРП, КУН, ОУН, УНА.

Однією з найістотніших політичних ознак було ставлення партій до проблеми державного устрою України. Прихильниками унітарної жержави були УНДП, УРП, УСДП, УХДП, федеративної- ЛДПУ, ОСДПУ, ПДВУ. Щодо економічних розділів програми політичних партій, то вони є досить декларативними і здебільшогоповторюються.

В умовах подальшого загострення соціально- економічної і політичної кризи, провідною тенденцією стає створення різними політичними партіями коаліцій і блоків для вирішення загальних завдань.

На сучасному етапі можна виділити такі характерні риси розвитку багатопартійності в Україні:

- мультипартійність,

- нечисельність партійних рядів,

- невизначеність соціальної бази,

- більшість партій створювалося не на основі консолідації навколо ідеї,