Фінансові компанії з’явилися у зв’язку із масовим виробництвом дорогих предметів споживання тривалого користування. Вони, як правило, надають позики споживачам непрямо, тобто шляхом купівлі у торгових фірм боргових зобов’язань покупців. Вони також здійснюють кредитування торгових фірм під заставу боргових зобов’язань покупців. За формою організації ці компанії є акціонерними. Як правило, вони – дочірні підприємства крупних комерційних банків. Джерелом їх кредитних ресурсів є кредити комерційних банків та капітали, які мобілізуються шляхом випуску та розповсюдження облігацій.Розгалуджена мережа фінансових компаній є в США, Великобританії, Німеччині, Японії. В США найбільш розповсюджені компанії з кредитування продажу споживчих товарів тривалого користування. Вони надають кредити різним торгівцям під реалізовані ними товари в кредит купуючи зобов’язання клієнтів. Відповідно суми в рахунок погашення вартості товару надходять не торговцю, а компанії. Інші фінансові компанії надають позики промисловим фірмам, які відвантажили товар в кредит. Нарешті, є фінансові компанії, що надають кредити населенню на різні цілі (ремонт квартири, покупку автомобіля тощо).
Страхові компанії – один з найважливіших видів спеціальних небанківських кредитно-фінансових установ.Для них характерною є особлива форма залучення коштів – продаж страхових полісів. При розміщенні коштів страхові копанії конкурують з іншими кредитними установами. Головна стаття їх активів – облігації промислових компаній, акції, державні цінні папери. Страхові компанії розподіляються на дві групи: страхові компаніі, що займаються страхуванням населення , та компанії, які займаються страхуванням майна. Найбільше розповсюдження отримали компанії першого типу. Вони продають страхові поліси, які дають можливість отримати компенсацію у разі смерті, хвороби тощо. Страхові компанії акумулюють величезні суми на довгі строки.
Як правило, щорічне надходження коштів до страхових компаній у вигляді страхових премій та доходів від активних операцій набагато перевищує суму виплат володарям полісів. Це дозволяє їх збільшувати інвестиції у високодохідні довгострокові цінні папери, головним чином, в облігації промислових компаній та в закладні під нерухомість.
Пенсійні фонди – це спеціалізовані установи, які акумулюють грошові кошти, призначені для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. Вони можуть бути приватними та державними. Приватні пенсійні фонди утворюються за рахунок приватних внесків із заробітньої плати працівників, відрахувань з прибутку. Пенсійні фонди можуть бути застрахованими (страховій компанії доручається управління акумульованими фондами) та незастрахованими ( знаходяться в управлінні корпорацій та банків).Активи пенсійних фондів вкладаються в цінні папери корпорацій та у державні боргові зобов’язання.
Пенсійні фонди так саме як і страхові та інвестиційні компанії накопичують величезні кошти на тривалі строки, що дає їм можливість виступати в ролі найбільших інвесторів. Так, в Великобританії та в інших країнах саме небанківські фінансово-кредитні установи виконують функції головних інституціональних інвесторів.
Питання для самоконтролю.
1.Як співвідносяться між собою кредитна та банківська системи?
2.Які особливості побудови банківських систем в більшості розвинутих країн?
3.Що означає тенденція до універсалізації банків?
4.Назвіть основні види небанківських фінансово-кредитних установ.
5.Які операції виконують інвестиційні банки?
6.Які кредитно-фінансові установи належать до групи депозитних?
РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
КРЕДИТНИХ СИСТЕМ
4.1 Еволюція та сучасні тенденції в розвитку кредитних систем
Кредитні установи не є винаходом сучасності. Довгий час, часто протягом сторіч, вони розвивалися в уcіх країнах, формуючи той чи інший вигляд національної кредитної системи, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність всієї економіки.
Еволюція розвитку кредитних систем довела необхідність ефективного нагляду за діяльністю банків. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітали і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Витрати на проведення банківського нагляду великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівняно більшими.
Інтернаціоналізацією банківської справи та об’єктивним процесом зміцнення взаємовідносин між банками різних країх світу пояснюється активність Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення рамок проведення ефективного банківського нагляду. До складу комітету входять Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція та Люксембург.Комітетом розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.
У процесі розробки принципів враховувалися такі засади:
- основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і доріву до неї з боку вкладників та інших кредиторів;
- для ефективного виконання своїх обов’язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання його рішень;
- наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;
- орган нагляду повинен стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків, достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;
- тісне співробітництво наглядових органів різних країн є об’єктивною необхідністю.
Базельський комітет з питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною розроблених принципів та засад буде сприяти зміцненню фінансової стабільності у національному та міжнародному масштабі. Комітет наполягає на оновленні форм і методів законодавчого регулювання діяльності суб’єктів на ринку фінансових послуг. Насамперед це стосується банківських установ, оскільки саме їм належить провідна роль у забезпеченні ефективної мобілізації фінансових ресурсів для їх подальшого перерозподілу.
Однією з основних тенденцій у цьому аспекті є посилення нагляду за результатами діяльності фінансово-кредитних установ, а також виокремлення банківського законодавства у самостійну галузь банківського права.
В кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. В багатьох країнах в проведенні нагляду і контролю за діяльністю банків беруть участь не тільки центральні банки, а й спеціально створені для цього державні органи(Додаток 2)
Так, у Великобританії , яка має найстарішу у світі банківську систему (їй понад 300 років)до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними носив скритий та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і розвивалися на основі простих, розумних та практичних принципів.
Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства й жорсткого контролю наз злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Наприкінці 70 –х рр. ХХ ст. ситуація змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно закону 1979 р. було введено обов’язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 р. визначив правила надання крупних позик, порядок банківських зливань тошо. За новою редакцією закону Великобританії з питань регулювання ринку фінансових послуг “Financial Service and Markets Bills”(липень 1999 р.) було створено спеціальний орган контролю за діяльністю посередників на ринку фінансових послуг – “Financial Services Authority”. До компетенції цього органу належать: забезпечення довіри до фінансового ринку на основі контролю діяльності його учасників, захист прав інвесторів, забезпечення відкритості ринку для громадськості, попередження можливих фінансових злочинів. Нині деякі питання контролю за діяльністю банків ( у частині довгострокових кредитних та інвестиційних операцій ) від Банку Англії перейшли до названої агенції.
У США протягом багатьох років складалася розгалуджена бюрократична системи контролю за діяльністю депозитних установ як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують два загальних принципа, на яких будується система банківського регулювання у США:
- забезпечення стабільності та запобігання краху банків;
- обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ та запобігання монопольного контролю над грошовим ринком.
На діяльність американських банків крім спеціальних органів контролю за їх діяльністю впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції(злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торгової палати (обслуговування споживачів) та інше.
Є також неурядові органи контролю за роботою окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та інше).
У західноєвропейських країнах система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, у Німеччині правову основу регулювання складає “Закон про банки Федеральної республіки Німеччини” та “Закон про Дойче Бундес банк” (1957 р.). Але практичну роботу контролю за операційною діяльністю веде спеціальний орган –Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципи контролю визначено спеціальним декретом цього відомства та узгоджені із центральним банком. Це відомство надає ліцензії, встановлює обов’язкові вимоги до банків, стежить за виконанням законів. Воно може запрошувати будь-яку інформацію, проводити ревізії, перевірки тощо. Банки зобов’язані надавати місячні та річні баланси.