Намагаючись зменшити втрати, асоціації почали нарощувати високодохідні, але ризиковані вкладення: позики під заставу нежитлової нерухомості, споживчий кредит.Внаслідок депресивного стану ряду галузей, неплатежі за позиками різко зросли, фінансовий стан кредитних установ погіршився.
До кінця 80-х років криза в США прийняла величезні масштаби. За оцінками, на 1991 рік збанкрутувало біля 1500 установ. Їх сукупні втрати складали біля 200 млрд.дол. США. Якщо на кінець 1984 р. число позико-ощадних асоціацій в США складало 2882 , на них припадало 26,5% депозитів всіх депозитних установ, то на кінець 1994 р. їх чисельність складала 776, а частка у сукупних вкладеннях –4,4%.
Фінансова криза 1998 року, яка розпочалася в азіатсько-тихоокеанському регіоні мала негативний вплив на світову фінансову систему.Вона стала красномовним прикладом того, що процеси глобалізації та інтернаціоналізації світового господарства ведуть до зростаючої взаїмозалежності національних економік і, відкриваючи нові захоплюючі можливості, водночас несуть у собі ризики серйозних негараздів.
Причинами цієї кризи, крім макроекономічної незбалансованості, стали:
-недостатній контроль над банківською системою;
-підтримка відносно фіксованих валютних курсів, що призвела до значних обсягів запозичень банків та корпорацій із міжнародних ринків капіталу;
-використання зовнішніх запозичень для фінансування інвестиційних проектів низької якості;
-недостатня оцінка фінансових ризиків та незадовільне управління ними;
-непрозора фінансова звітність приватного сектора та невідпрацьованість урядових нормативних і законодавчих актів.
Щоб не допустити повторення подій, що сталися в Азії, світова фінансова система діяльно реформується. Органи банківського нагляду перебуватимуть у центрі уваги міжнародних фінансових організацій, оскільки саме вони несуть відповідальність за забезпечення стабільності національних банківських систем та захист інтересів кредиторів і вкладників.
Питання для самоконтролю
1.Чим відрізняються системи нагляду за діяльністю банків в різних країнах?
2.Як побудовано системи страхування депозитів в США та Великобританії?
3.Назвіть сучасні тенденції в розвитку кредитних систем розвинутих країн.
4.Які зміни відбулися в рейтингу найбільших банків світу на початку 90-х років?
5.Назвіть загальні причини та наслідки банківської кризи.
РОЗДІЛ 5.ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КРЕДИТНИХ СИСТЕМ
5.1 Кредитна система Великобританії
Загальний огляд
Кредитна система Великобританії належить до числа найстаріших та найбільш розвинутих систем світу. Вона має добре організовану фінансову інфраструктуру та спирається на потужний грошовий ринок у Лондонському Сіті, що має тісні зв”язки з головними фінансовими центрами світу.
Британське законодавство не має обмежень відносно окремих видів операцій та сфер фінансового обслуговування. Всі кредитно-фінансові інституції можуть здійснювати будь-які види угод та надавати клієнтам повний обсяг послуг. Хоча фактично у кредитній системі існує чітка спеціалізація: депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна - за небанківськими інститутами. При цьому всередині банківського сектора також існує чітка спеціалізація. Велику роль у функціонуванні банківської системи Великобританії грає високий ступінь самоконтролю фінансових інституцій, суворе дотримання ними звичаїв та традицій, що були напрацьовані банківским співтовариством.
У Великобританії до 1979 року не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль над ними носив скритий та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії. Банки мали змогу розвиватися на основі пруденційних, практичних та конкурентних принципів. Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорстокого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеню концентрації банківського капіталу. Але в останні роки ситуація дещо змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно закону 1979 року було введено обов”язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 року визначив правила надання крупних кредитів, порядок банківських зливань тощо. Але і сьогодні контроль над банківською діяльністю у Великобританії залишається менш формальним та жорстким,ю ніж в інших країнах.
Банківська статистика Великобританії розподіляє всі фінансові інститути на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інституції. До банківського сектору належать: Банк Англії, комерційні (в тому числі клирингові) банки, торгові банки,облікові (дисконтні) дома (зараз немає), іноземні комерційні банки та інші.
Згідно банківського законодавства в основі банківської системи знаходиться Банк Англії.
Довідка
Банк Англії
Банк Англії є найстарішим центральним банком в світі. Даний інститут з'явився в кінці сімнадцятого сторіччя в Англії, в результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів. Банківська система Англії 1690 х років складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з позичених коштів, і "ювелірів", що приймали золото на депозити і після цього надавали позичку. В 1688 році громадянська війна, що потребувала значних затрат, нарешті закінчилася, і на трон Англії взішли Вільям і Мері. До влади прийшла політична партія, що проводила політику меркантилізму і грабіжницького захоплення колоній. Самим серйозним супротивником Англії була Французька Імперія і незабаром Англія розв'язала полувікову війну.
Політика мілітаризму виявилася досить дорогою, і в 1690-х Англійський уряд виявив, що казна "виснажена" і грошей немає. Виявилося неможливим для уряду спонукати людей купувати його облігації після стількох років війни. Зібрати податки по більш високим ставкам також не було можливості.
Тоді в 1693 році був утворений комітет Палати Общин, з метою пошуку способів отримати гроші для уряду. Тоді ж з'явився шотландський фінансист Вильям Петерсон, який запропонував від своєї фінансової групи цілком новий план. В обмін на певні привілеї з боку держави Петерсон запропонував створити Банк Англії, який випустив би нові банкноти і покрив дефіцит. Таким чином, була укладена угода. Відразу ж після затвердження Банку Парламентом в 1694 році король Вильям і деякі члени Парламенту стали акціонерами нової "грошової фабрики".
Вильям Петерсон зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, заявивши, що це "зашло занадто далеко", але Парламент дав новому Банку привілей містити урядові вклади і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу.
Банк Англії відразу ж випустив нових грошей на суму 760 000 фунтів стерлінгів, що пішли на оплату боргу. Це викликало стрибок інфляції, і за два роки Банк виявився цілком неплатоспроможним, що дало певні переваги "поодиноким ювелірам". Банкноти Банку Англії могли бути вільно обменені на металеві монети ,що знаходилися в обігу.
В 1696 році Банк Англії, керований магнатами правлячої тоді політичної партії , зштовхнувся з загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати новий National Land Bank ,і хоча дане підприємство не вдалося, Банк Англії відразу ж вжив відповідні міри. В наступному році Парламент прийняв закон, що заборонив заснування в Англії крупних банків. Згідно цьому ж закону, підробка банкнот Банку Англії каралась смертною карою.
В 1708 році закон ще більш ужорсточився. Тепер стало незаконним випускати векселі на пред'явника, (це право було дане тільки Банку Англії) і створювати компанії, що складаються більше ніж із 6 партнерів, а також надавати короткострокові кредити строком до 6 місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати "маленькі" банки з числом учасників менш семи.
Незважаючи на ці умови, Банк Англії все-таки зштовхнувся з сильними конкурентами з боку партії Тори під час перебування на престолі королеви Анни. В 1711 році була створена Компанія Південного моря (South Sea Company), очолювана прем'єр-міністром Робертом Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через де’вять років. Це банкрутство піддало Банк Англії тиску з боку вкладників, і банку було надане право зупиняти платежі монетами.
В другій половині XVIII сторіччя з'явилися поодинокі банки, що випускають векселі. До 1793 року їх налічувалося біля 400. Фінансування довготривалих війн з Францією, що почалися в 1790-х, призвело до призупинення платежів монетами третиною банків Англії в 1793 році, а після цього і самим Банком Англії в 1797 році. Пізніше до них приєдналися і інші банки.
Ця зупинка тривала 24 роки аж до завершення війни з Францією. Під час цього періоду до 1821 року банкноти Банку Англії служили грошими (хоча це ще не було узаконено), а після 1812 до кінця цього періоду стали законним платіжним засобом. Як і слід було очікувати, в цей період з'явився ряд ненадійних банків. В 1797 році в Англії і Уельсі було біля 280 "country" банків, а до 1813 року їхнє кількість перевищувала 900. До 1816 року загальна чисельність банкнот склала 24 мільйони фунтів стерлінгів, збільшившися вдвічі у порівнянні з 1797 роком.