Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (стр. 26 из 49)

Головна мета — продати достатню кількість таких цінних паперів кожний рік, щоб задовольнити потребу державного сектора в засобах для покритті дефіциту (РSВК – public sector borrowing requirement), який включає в себе не тільки бюджет уряду, але і бюджет місцевих органів влади і державних корпорацій. Коли доходи в бюджет навпаки перевищують видатки (як було в Англії в кінці 1980-х роках), метою було — збалансування бюджету за допомогою покупки цих цінних паперів тобто вилучення іх з обороту.

Облігації рідко продаються за їх номінальною вартістю, тому річна доходність при її погашенні відрізняється від купоної ставки відсотка (купон доходу). (Наприклад, якщо облігація терміном 20 років і вартістю 100 ф.ст. з купонним відсотком 8% продається за 98 ф.ст., то доходність складе 8.2%). Облігації в малих кількостях випускаються в випадку, якщо попит перевищує пропозицію, на вторинному ринку учасниками ринку "першокласних" "облігацій' (GEMM – gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку — це ділери, що мають прямі контакти з Банком Aнглії. Банк Англії може не продавати відразу весь пакет випущених облігацій, а продавати їх на ринку поступово при зручних умовах. Рішення з приводу вигляду, терміну і кількості облігацій приймається в залежності від ринкових умов в даний час. Одна незмінна умова — облігація повинна бути привабливою для інвесторів.

Департамент Реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів "першокласних” цінних паперів. Цей головний метод обробки даних, враховує біля мільйону рахунків цінних паперів, кожний рік враховується біля півмільйона переказів. Крім цього в Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі учасників "першокласних" облігацій. Це дуже важливий інструмент ринку "першокласних" цінних паперів в нинішній час.

Валютні позики приймають різноманітні форми, а їхня величина залежить того, хоче чи уряд створити валютні резерви. Валютні позики включають облігації, номіновані в інших валютах і середньострокові кредити, взяті в Міжнародному Валютному Фонді (в 1960-х і в 1970-х роках). Значна частина позик номінована в ЕCU (ЕURO) у вигляді казначейських векселів терміном 1 місяць і казначейських білетів з терміном 3 роки.

· Банк Англії — єдиний емісійний інститут в Англії і Уэльсі. (Монети випускаються Королівским монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства і їхній пуск не знаходиться в компетенції Банку Англії). Весь прибуток від випу банкнот надходить уряду.

Структура балансу Банку Англии, %

Стаття балансу

Емісійний департамент

Актив:

-цінні папери:

а) урядові 66,7

б) інші 33,3

Всього: 100,0

Банківський департамент

Актив :

· Цінні папери

а) державні цінні папери 19,4

б) враховані векселя 35,5

· Позики 15,0

·

Інші 30,1

Всього: 100,0

Пасив:

· суми на рахунках банків 68,0

· урядові депозити 10,5

·

інші зобов’язання та рахунки капіталу 21,5

Всього: 100,0

Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія вимагає більших затрат праці і немалих коштів. Дизайн банкнот і їхнє виробництво є задачею Банківської друкарської фабрики в Єссексе. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої відділення (яких 5 — в Брістолі, Бірмінгемі, Лидсе, Манчестері і Ньюкастлі)[4] комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу ветхі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф.ст. — 1 рік, а номіналом ф.ст. — 3-4 роки.

Якщо раніше банкноти могли бути обменяні на золото, то з 1844 року емісія носить фідуціарний характер, тобто Уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії диктуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняльно невелика частина національного боргу оседает в Емісійному Департаменті.

· Нагляд за кредитно-фінансовими установами в різних країнах відрізняється як поєднанням форм організації наглядової діяльності, так і самою структурою системи. До країн, в яких наглядова діяльність до останнього часу була прерогативою винятково центрального банку, відноситься Великобританія, хоча і в цій сфері в останні роки починають відбуватися значні зміни

Банк Англії реалізує функції нагляду шляхом:

^ Регулювання виходу організації на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір первісного капіталу повинен складати не менше 5 мільйонів фунтов стерлингів для банків і не менше 1 мільйону фунтов стерлингів для інших кредитних інстітутів;

^ Встановлення для банків економічних нормативів і норм діяльності і здійснення документарного нагляду за їхнім додержанням;

^ Проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів;

^ Висування вимог до кредитних установ по усуненню виявлених недоліків і контролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;

^ Втручання в випадку необхідності в діяльність кредитних організацій.

В нинішній час банківський нагляд за операторами грошового ринку вже не є сферою відповідальності тільки Банку Англії. Зараз, згідно законодавчих актів, прийнятих в 1997-1998 роках більшість функцій по нагляду передані спеціальному органу — Управлінню фінансових послуг (Financial Services Authority), що здійснює нагляд за всіма видами фінансових посередників, включаючи і банки.

Законодавчо відповідальність Банку Англії за банківський нагляд була закріплена в 1979, але і до цього Банк здійснював неформальний нагляд за рядом організацій, що оперують на лондонском ринку. Права надані Банківським Актом від 1979 були додатково розширеними актом 1987.

Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенційних вкладників банків, що оперують на англійському ринку. Згідно згаданому вище Банківському Акту 1987 року, ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії (хоча деякі організації, зокрема будівельні товариства (Building Societies) і філії банків з інших країн-членів ЕС підлягають регулюванню з боку інших регулюючих організацій). Після одержання дозволу організація продовжує залишатися під постійним наглядом Банку Англії.

Банкрутства банків "Бэрінгс" та "Банк оф Кредіт энд Коммерс Інтернешнл" виявили слабкі місця в системі банківського нагляду, за що Банк Англії був піддати гострій критиці з боку лейбористів, які запропонували лишити Банк функцій нагляду і передати їхньому банківському комітету, але Британська банківська асоціація виступила проти прийняття такий міри, оскільки задачі по забезпеченню стабільності фінансової системи і по здійсненню їм банківського нагляду тісно зв'язані. Кампанію по виявленню ролі Банку Англії в справі з банком Barings назвали "полюванням на відьом’. Наглядові органи від того часу систематично враховують ризики, з якими стикаються банки. "Артур Андерсен" розробила комп'ютерну "модель оцінки ризику і інструментів нагляду", яку Банк Англії планує застосовувати в подальшому. Водночас Банк планує здійснювати постійний внутрішній контроль над якістю виконання наглядових функцій.

1. Фірма "Артур Андерсен" опублікувала доповідь з рекомендаціями Банку Англії по вдосконаленню регулювання діяльності банків і фінансових компаній. Банк погодився з висновками доповіді, назвавши її "великою програмою змін

Зміни, про які проголосив Банк Англії припускають, що в майбутньому він буде залучати більше інспекторів і експертів в області похідних фінансових інструментів. Розробляються також нові засоби моніторінгу банків.

Другий рівень банковської системи

Другий рівень банківської системи країни складають банки. Вони розподіляються на “роздрібні” та “оптові”.

“Роздрібні” банки призначені переважно для задоволення потреб громадян та невеликого бізнесу (прийняття - повернення вкладів, переказ грошей, надання позик). Головні “роздрібні”-депозитні банки мають розгалуджену мережу, яка нараховує 12 тис. філій та характеризується високим ступенем концентрації та централізації.

Депозитні банки

До найважливіших депозитних банків Англії відносять клірингові банки. Це найбільші акціонерні банки, що зв'язані кліринговими зобов'язаннями . Після найбільш крупних об'єднань в кінці 60-х років на чолі всіх клірингових банків стала «велика четвірка»: Barclays, National Westminster, Midland, і Lloyds. Нині все частіше говорять про «велику п’ятірку», до складу якої окрім названих банків входить також Abbey Nation. До цих гігантів слід додати ще 2 банки - "Уильямс енд Глайнс" (контролюється "Стандарт Чартед") і "Каутс" (контролюється "Нешнл Вестминстер"). Ці банки в нинішній час володіють в Англії і Уельсі більш ніж 12 тис. відділень. В Шотландії і Північній Ірландії англійським найбільшим банкам забороняється відкривати філіали, тому вони мають тут безліч участей в місцевих депозитних банках, щоб і в Шотландії і в Північній Ірландії отримати можливість впливати на політику комерційних банків. На вищезазначені банки (включаючи їхні дочірні компанії) випадає майже 90% обсягу операції всіх депозитних банків і половина всіх стерлінгових вкладів в банках Великобританії. У порівнянні з іншими країнами англійські банки-гіганти займали на початку 70-х років провідні позиції, однак на початку 80-х років їх стан погіршився.