ФКСД має статус незалежного агенства федерального уряду.
Управління здійснюється радою директорів,яка складається із п’яти членів, які призначаються Президентом та затверджуються сенатом. ФКСД підлягає аудиту, який проводиться Головним бюджетно-контрольним управлінням під наглядом Конгресу.
ФКСД керує двома федеральними фондами страхування депозитів – Фонд Страхування Банків та Фонд Страхування Ощадних Асоціацій. Депозити більшості комерційних і ощадних банків страхуються в Фонді Страхування Банків. В 1989 р. Конгрес створив Фонд страхування ощадних асоціацій як правонаступника Федеральної Кредитно-ощадної страхової корпорації. На ФКСД було покладено відповідальність за управління цими двома фондами. Обидві прог7рами страхування депозитів підтримуються урядом США.
ФКСД отримує асигновані конгшресом бюджетні кошти для виконання своєї місії. Кошти на ці цілі формуються за рахунок внесків на страхування депозитів, які сплачують банки і ощадні асоціації, а також за рахунок доходів по Казначейським зобов’язаннями.
Коли ФКСД починала свою діяльність в 1934 році, страхове від-шкодування в разі банкрутства складало 2500 дол. США. З березня 1980 р. воно збільшилося та склало 100000 дол. США на одного вкладника. Сума страхування депозиту обмежена сумою самого депозиту і не включає цінні папери, внески до інвестиційних фондів відкритого типу та інш.
З метою захисту власника депозитного рахунку, ФКСД негайно реагує на випадок банкрутства застрахованого банку або кредитно-ощадної асоціації. Діяльність таких установ припиняється уповноваженними органами – Управлінням Контролера грошового обігу або Управлінням з нагляду за ощадними установами. Задача ФКСД полягає в тому , щоб :
-сплатити власникам депозитних рахунків збанкрутілих банків компенсацію, яка не перевищує ліміт в 100000 дол.;
-вивільнити якомога більше коштів з активів збанкрутілого закладу ( в основному з таких активів, як кредити, нерухомість, цінні папери), для того, щоб поповнити страховий фонд, а також мінімізувати збитки, завдані клієнтам, які не захищені страховим фондом, наприклад, незастраховані вкладники (сума вкладу яких перевищує 100000 дол.)
ФКСД має декілька варіантів щодо відновлення проблемних установ, але за законом в кожному випадку використовується варіант з найменшими витратами. Варіант, який використовується найчастіше називається “ угода про покупку та прийняття зобов’язань”. В цьому випадку ФКСД домовляється з установою-членом ФКСД про передачу їй зобов ’язань. Тепер клієнти проблемного закладу автоматично стають клієнтами установи, що прийняла на себе зобов’язання.
З 1965 року американські банки значно поширили обсяги своїх міжнародних операцій, розпочався швидкий процес розповсюдження відділень американських банків за кордоном та відділень іноземних банків на території США. Внаслідок цих змін потужні комерційні банки зараз здійснюють свої операції в усьому світі.
Серед спеціальних банків значне місце В США відіграють інвестиційні банки, які виникли в період громадянської війни 1861-1865рр, коли вперше декілька банків об”єдналися для сумісного розміщення облігацій федерального уряду. Їх основні функції: емісійна - ведення переговорів з торгово-промисловими компаніями про випуск цінних паперів та технічна підготовка цих випусків; “андеррайтинг” - прийняття обов”язків розмістити цінні папери на ринку та придбати ту їх частину, яка не буде розміщена; інвестиційна (ділерська) - купівля-продаж цінних паперів за власний рахунок; брокерська - купівля-продаж цінних паперів для клієнтів на комісійній основі; консультації з фінансових питань. Такими операціями в США займаються біля 3800 фірм, які входять у Національну асоціацію ділерів, в т.ч. 700 інвестиційних банків. В США більше 20 таких установ, які регулярно очолюють та входять у склад синдикатів з розміщення цінних паперів, займаються злиттями та поглинаннями. Серед них Голдмен Сакс, Морган Стенли, Мерил Линч, Саломон Смит Барни, Креди Свис Ферст Бостон та інш. Значне розповсюдження інвестиційних банків в США пов”язане із законодавчими обмеженнями для комерційних банків на виконання емісійних та інвестиційних операцій.
До спеціальних банків, які займаються депозитною діяльністю належать взаємно-ощадні та акціонерні ощадні банки, які приймають збереження населення та інвестують їх в різні активи. 100 найбільших взаємно-ощадних банків тримають 75% всіх активів цих банків. Значна частина капіталів знаходиться в чотирьох північно-східних штатах - Нью-Йорк, Пенсильванія, Масачусетс, Конектикут.
Ощадною справою також займаються державні ощадні каси при поштових відділеннях, які було створено у 1910 р. Їх кошти вкладаються в облігації федерального уряду та у місцеві комерційні банки.
В США виділяється група спеціалізованих кредитно-фінансових установ, які надають споживчі кредити. До них належать інвестиційні компанії або трести, фінансові компанії, кредитні спілки та позиково-ощадні асоціації. Останні досить широко розповсюджені в США. Це – кооперативні установи, які надають своїм членам позики на купівлю та будівництво житла.
Слід також виділити групу установ, які надають кредити фермерам. Ці установи в свій час зіграли і продовжують грати велику роль в економіці сільського господарства США. В 1995 році загальний обсяг позикових коштів в сільському господарстві становив приблизно 160 млрд. дол., з яких біля 35% припадало на комерційні банки, біля 30% - на систему фермерского кредиту, біля 13% - на Об’єднану федеральну агенцію фермерських послуг, біля 10% - на страхові компанії , і 12% - на інші фінансові і кредитні організації.
Система фермерського кредиту (СКФ) є другою за величиною групою кредиторів сільського господарства, та є найбільшим кредитором під нерухомість. Першу згадку про СКФ можна знайти в 1908 р., коли президент Теодор Рузвельт створив спеціальну Комісію з вивчення життя в сільській місцевості. СКФ – широко розгалужена в національних масштабах мережа фінансових інститутів, що належать самим позичальникам. Її основна задача полягає в залученні фондів грошового ринку для розміщення їх у вигляді позик сільським товаровиробникам. СКФ була створена з ініціативи Конгресу США в 1916 році для забезпечення сільського господарства надійним джерелом кредиту. Незважаючи на те, що на початковій стадії СКФ розвивалася внаслідок тільки зусиль уряду, вона є приватною власністю банків та асоціацій, які володіють нею на кооперативній основі. Таким чином, СКФ – це система банків та їх асоціацій в формі кооперативів, які належать і керуються обраною пайовиками Радою директорів.
До середини 80- рр. ця система включала:
-12 федеральних земельних банків довгострокового кредиту (5-40років). Їх капітал належить фермерським кредитних асоціаціям.
-12 федеральних банків середньострокового кредиту (від 9 міс. до 3 років), їх капітал належить державі.Вони не надають кредити безпосередньо фермерам, а проводять облік зобов’язань, які надані фермерам іншими кредитними установами.
-12 окружних кооперативних банків, які очолюються центральним банком для фермерських кооперативів. Центральний банк та окружний кооперативний можуть перевраховувати зобов’язання фермерів у федеральних земельних банках середньострокового кредиту.
У середині 80-х років тисячі фермерів разорилися, а зростаючі втрати внаслідок неповернення кредитів привели систему сільськогосподарського кредиту на грань банкрутства. Для її рятування довелося здійснити злиття ряду банків.
Нині СКФ складається з 7 кооперативних банків, що кредитують фермерів, які забезпечують надання коштів 232 локальним асоціаціям позичальників. Саме локальні асоціації розміщують кредити серед сільських клієнтів.
Крім того, існують 2 Банки для кооперативів, створені спеціально для задоволення потреб сільськогосподарських кооперативів, систем електичного і телефонного зв ‘язку, систем водопостачання і каналізаціїю. Ці банки фінансують також експорт сільськогосподарської продукції.
На відміну від комерційних банків, СКФ не має права брати депозити. Ще однією її особлисістю можна вважати відсутність постійних паєнакопичень серед клієнтів. Пай члена СКФ існує тільки в період часу, протягом якого він бере кредит, і становить 5% загальної суми кредиту. Пай збільшується або зменшується в залежності від зміни суми кредиту і повністю відшкодовується в момент виплати боргу. На персональному рахунку клієнта залишається символічна сума в 5 дол., що дає йому право вважати себе членом СКФ і користуватися її послугами.
Крім інспекції, яка здійснюєтьмя на федеральному рівні, всі інститути СКФ мають і інші гарантіїї фінансової стабільності, в тому числі:
-сума капіталу повинна складати не менш ніж 7% активів;
- щорічні відрахування в Страховий фонд, спеціально створений в 1988 р. для страхування зобов ‘язань банків СКФ.
Кредитні ресурси СКФ поповнює за рахунок емісії облігацій під гарантії з боку Федеральної Корпораціїї по фінансуванню банків СКФ. Основне призначення цієї корпорації продавати цінні папери інвесторам і розміщувати мобілізовані кошти серед фермерів. Інвестори охоче купують цінні папери, що випускаються Корпорацією, тому що тут процент вище, ніж по державних облігаціях.
Кредитуванням фермерських господарств займається також створена ще в 40-х рр. як реакція на кризу в США. Її функціїї – надання Об’єднана федеральна агенція по наданню послуг фермерам, яка була сільськогосподарських позик, розробка і реалізація сільськогосподарських програм , забезпечення автоматизації сільськогосподарського виробництва та інш. Агенція стежить за процесом кредитування і рухом застави (землі), оскільки купівля-продаж землі не є бізнесом банків, щорічно аналізує фінансовий стан фермерських господарств, складає звіт перед фермерами про стан їх господарств і перспективи на майбутнє, класифікує ризики по наданим кредитам.