З 1984 року розподіл банків було відмінено та введено статус універсального банку, який не має обмежень при виконанні операцій. Таких банків у Франції 367. З них 168 іноземних з 35 країн світу. На їх долю припадає 9% депозитів та 11% кредитів. Ріст чисельності таких банків відбувся наприкінці 70-х - на початку 80-х років. Біля половини іноземних банків припадає на країни Західної Європи та 25% - на країни Близького та Середнього Сходу.
У французській кредитній системі широко представлені спеціальні кредитні установи.Серед них слід виділити” Креди насиональ” - акціонерний напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки та приватні особи, але діяльність знаходиться під безпосереднім контролем держави. Він надає середньо- та довгострокові кредити державним та приватним підприємствам, а також гарантії. Приймає активну участь у кредитуванні експорта. Разом із Банком зовнішньої торгівлі здійснює довгострокове кредитування імпорту.
Банк зовнішньої торгівлі - державний акціонерний банк, акціонерами якого є державні кредитні інститути. Він здійснює кредитування зовнішньої торгівлі та надає гарантії з експортних кредитів.” Французький земельний кредит” (“Креди фонсьє де Франс”) - банк, який було засновано у 1852 році, спеціалізується на наданні іпотечних позик будівельним компаніям та землевласникам на житлове та промислове будівництво, контролює ряд іпотечних банків.
У Франції існує досить розвинута система кооперативних кредитних установ, які виконують банківські функції.
Основна частина кредитів сільскому господарству надається касами сільскогосподарського кредиту (8000), які поєднюються у регіональні (96). Верхньою ланкою є “Національна каса сільскогосподарського кредиту”(“Кесе насьональ де креді агриколь”). До кінця 1988 року ця каса була державним інститутом, згідно закону 1988 року стала акціонерним товариством. Асоціація кооперативних банків “Креди агриколь” - одна з найбільших банківських груп у Франції. Існує з 1920 року.
Кредитні кооперативи, які об”єднюють дрібних промисловців та торговців називаються народними (популярними) банками. Перший такий банк було створено у 1878 році. Їх діяльність контролює “Центральна каса народних банків”( “Кесе сантраль де банк попюлер”). Державний контроль за діяльністю народних банків здійснюється тими ж самими методами, що й контроль за діяльністю приватних банків.
Мережа Креді мютьель організована за такими ж принципами, що й дві попередніх установи.Її клієнтами є приватні особи, їх депозити оформлюються ощадною книжкою, відсотки за такими депозитами не оподатковуються (так звана блакитна книжка).
Ощадні каси у Франції можуть бути приватними та державними. Приватні створені згідно закону 1935 року. Ощадні каси приймають депозити ( на них припадає 15% від депозитів усіх кредитних установ) та надають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру, а за законом 1987 року і деяким фірмам, чиї акції не котуються на біржі. Центральним координуючим органом є СЕNCEP, створений касами .
Кредитні муніципальні каси – державні установи комунального характеру, які підпорядковані одночасно місцевим префектурам а також міністерству фінансів. Свій сучасний статус вони отримали за законом 1992 р., згідно з яким каси мають право здійснювати банківські операції з приватними особами, а також деякі операції для юридичних осіб. Діяльність кас координує Рада орієнтаціїї та нагляду за касами.
У Франції діє розгорнута система банківського контролю, основними принципами організації якої є:
- Подвійний нагляд за діяльністю банків - з боку Міністерства економіки та фінансів і Банкю Франції;
- Розробка конкретних напрямків, правил і функцій контролю чотирма організаціями: Національною Кредитною Радою, Комітетом банківського регулювання, Комітетом кредитних устанво і Банківською комісією;
- Обов’язкова участь банків і інших кредитних установ у професійних об’єднаннях – Французській асоціації банків, Французській асоціації фінансових товариств та інших, центральні органи яких виступають як посередники між органами нагляду і кредитними установами.
Головними напрямками зовнішнього контролю за діяльністю французських банків є:
- видача дозволу на діяльність банку;
- постійний нагляд за діяльністю банку з боку банківської комісії;
- обов’язок для кожного банку, принаймі, одного ревізора по обліку;
- необхідність дотримання нормативів;
- інформування податкових органів про сплату податків, відкриття і закриття рахунків клієнтів, а митних органів – про валютні операції.
Кожна з названих чотирьох організацій виконує функції, визначені в загальному вигляді Законом про банки.
Національна кредитна Рада вклюсає 51-го члена, з них 4 – представляють державу, 8 – обираються, 10 – представляють галузі економіки, 10 – профспілки, 3 – кредитні установи і 6 – висококваліфіковані фахівці. Рада виконує консультативні функції при розробці грошової і валютної політики, при визначенні основних умов функціонування національної фінансової системи, бере участь у розробці законопроектів, що належать до кредитно-фінансової сфери.
Комітет банківського регулювання очолює міністр економіки і фінансів. Його заступником є керуючий Банку Франції. До складу Комітету входять по одному представнику Французської асоціації банків і профспілок, два персонально запрошених фахівця. Комітет встановлює правила і норми діяльності банків у наступних питаннях:
- розмір і структура статутного капіталу банку;
- правила створення банківських відділень і представництв;
- умови придбання участі у капіталі інших банків і підприємств;
- правила обліку і звітності;
- інструменти і правила надання кредитів та інші.
Комітет кредитних установ включає 6 членів і очолюється керуючим Банку Франції. До складу комітету входять директор французського казначейства і 4 представника банківського світу. Комітет надає дозвіл на створення банку або зміну його статусу, на здійснення банківських операцій, а також приймає рішення по окремих питаннях застосування банківського законодавства.
Банківська комісія, очолювана керуючим Банку Францйії, включає директора казначейства, члена Державної ради, члена Касаційного суду і 2 персонально запрошених фахівців. Ця комісія – головний орган повсякденного контролю за діяльністю банків, що виконує свого роду “прокурорські функції”. Вона стежить за дотриманням правових норм, вивчає умови діяльності установ, а також якість їхніх послуг. Комісія регулярно одержує від банків звіти про їх діяльність, на підставі яких призначає інспекції безпосередньо в банках, а також зустрічі з керівництвом банків. За результатами таких перевірок Банківська комісія оцінює фінансовий стан банку, дає рекомендації з підвищення якості менеджменту банку. Якщо комісія визнає фінансовий стан банку незадовільним, то може призначити “ліквідатора”, не очікуючи початку судової процедури банкрутство банку.
Загальний огляд
Для японської банківської системи у післявоєнний час характерним було розмежування функцій різних банків за американським прикладом, що сталося внаслідок значного впливу на післявоєнний устрій кредитної системи Японії американських окупаційних властей.Банківською реформою 1998 р. передбачено певну лібералізацію банківської діяльності.Так, звичайні міські банки можуть відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філіі, банки довгострокового кредиту можуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними, траст-банки отримали право відкривати філіі для проведення операцій з цінними паперами,брокерсько-дилерські фірми за операціями з цінними паперами можуть перетворюватися на філіі комерційних банків.
Міністерство фінансів займає центральне адміністративне положення в японській банківській системі, регулюючи безпосередньо і опосередковано діяльність усіх банківських установ Японії..
Кредитна система Японії утворилась після незакінченої буржуазної революції 1868 року. Протягом 30-ти років, після прийняття в 1872 року Закону про національні банки, створюється більша частина японських державних (спеціальних), приватних банків.
В цей період виник також центральний емісійний банк Японії. В 1897 році закон про комерційні банки легалізував організацію банківської системи за єврозразками.
У 1927 році в Японії виникла банківська криза. Вона потягла за собою подальшу концентрацію банківського капіталу і посилила позиції монополістичних банків. У 1928 р. загальна кількість банків скоротилась удвічі в порівнянні з 1918 роком. Японські банки приймали активну участь в економічній підготовці до Другої Світової війни. Вони проводили політику японських монополій у колоніях, фінансували державні військові витрати і розвиток військової економіки.
В цьому ж напрямку японські банки діяли і у роки війни у Китаї (початок її в 1937 р.), і в період другої світової війни. В 1942 р. посилився державний монополістичний контроль над господарством Японії. З цією метою створюється Національна Фінансова Контрольна Асоціація. Їй підкоряється уся діяльність кредитної системи. Банки зобов’язуються вкладати в облігації державних військових позик не менш 75% приросту депозитів. В роки війни створюються спеціальні кредитні установи для здійснення експансії в країнах Східної і Південно-Східної Азії, які були тимчасово окуповані Японією. Після Другої Світової війни розвиток кредитної системи Японії характеризується рядом особливостей.
Накопичення позичкового капіталу випереджувало накопичення дійсного капіталу. Наприклад, позичковий капітал в 1986 р. збільшився у порівнянні з 1970 роком у 3,2 рази (в порівняних цінах), а дійсний – у 2 рази. Але за цей же період оптові ціни збільшились у 2,2 рази, тобто інфляція знецінювала реальну величину позичкового капіталу. Цьому сприяли особливості економічного розвитку Японії. Вони проявлялись перед усім у тому, що погіршились загальні умови відтворення: темпи економічного росту в Японії набагато скоротились (10,2% в середньому за рік в 60-ті роки, 5,2% - в 70-ті; та 3,7% - в 86 рр.).