У моделi Кейнса аналiзується також вплив iнвестицiй на заощадження. У «класичнiй» моделi - це рiвнi величини (I==S). Якщо ж I» S, то попит перевищить пропозицiю i ЧНП(нацiональнийдоход) зростатиме, якщо ж S « I, то попит буде меншим пропозицiї i ЧНП зменшуватиметься, якщо ж I= S, то ЧНП не змiниться.
В кейнсiанськiй моделi iнвестицiї самi створюють заощадження. Закономiрнiсть тут така: змiна обсягу iнвестицiй викликає змiну обсягу ЧНП (нацiонального доходу), що веде до утворення додаткового обсягу заощаджень, який рiвний обсягу змiни iнвестицiй. При цьому точка рiвноваги ринку змiститься i змiниться обсяг рiвноважного ЧНП:
при зменшеннi заощаджень прирiст продукту (доходу) зросте внаслiдок збiльшення сукупного попиту, а при зростаннi обсягу заощаджень прирiст продукту (доход) зменшиться.
Вiдхилення вiд рiвноважного продукту (доходу) веде до дивовижного результату - до появи мультиплiкацiї, або мультиплiкатора. Згадаємо, що мультиплiкатор - це спiввiдношення вiдхилення ЧНП вiд рiвноважного i початкових змiн у витратах (iнвестицiях), якi викликали дану змiну реального ЧНП. Тобто
Перетворюючи рiвняння, одержуємо уже знайомий вираз:
Явище мультиплiкатора грунтується на двох фактах. По-перше, на тому,-що витрати суспiльства завжди дорiвнюють його доходам, а по-друге, будь-яка змiна доходу тягне за собою пропорцiйнi змiни у споживаннi i заощадженнях у тому ж напрямi. Початкова змiна величини витрат породжує ланцюгову реакцiю багаторазової змiни ЧНП (нацiонального доходу), яка поступово згасає з кожним наступним циклом змiни iнвестицiй. Новi iнвестицiї породжують новi доходи, а останнi - новi заощадження, що перетворюються в iнвестицiї, i т.д.
Тут була змальована спрощена макроекономiчна модель Кейнса. У нiй вiн аналiзує вплив сукупного попиту, сукупного доходу, iнвестицiй, сукупного споживання i сукупних заощаджень на пропорцiйнiсть i рiвновагу суспiльного вiдтворення.
У повнiй макроекономiчнiй моделi Кейнс дослiджує, вплив таких факторiв, як грошовий обiг, фiнансово-кредитна полiтика держави, зовнiшнiй ринок на стан рiвноваги нацiональної економiки.
Роль держави у своїй моделi Кейнс вбачав у стимулюваннi ефективного попиту. Ефективний сукупний попит – своєрiдний «детонатор» мультиплiкацiї (примноження) нацiонального доходу, iнвестицiй i зайнятостi. Видатний англiйський економiст буквально приголомшив своїх сучасникiв твердженням, що для зростання доходу i зайнятостi слiд бiльше споживати i витрачати, а не заощаджувати, як рекомендувала «класична» теорiя.
Кейнс закликав державу збiльшувати i свої витрати, а також податки (доход держави), не боячись навiть дефiцитного державного бюджету (коли витрати держави перевищують її доходи). Бiльше того, вiн настiйливо рекомендував вдаватись до дефiцитного бюджету, а також - до певного рiвня iнфляцiї, щоб забезпечити ефективний попит, збiльшити граничну схильнiсть до споживання i коефiцiєнт мультиплiкатора, якi найвищими будуть при повнiй зайнятостi ресурсiв, насамперед трудових.
Кейнсiанська модель - це антициклiчна модель. Вона спрямована проти циклiчних спадiв (криз) виробництва i безробiття.
Кейнсiанськi iдеї викликали масове захоплення у 40-60-х роках. Проте iснувала i критика моделi Кейнса, яка особливо посилилась в перiод кризи державного регулювання макроекономiчної рiвноваги у 70-х роках.
МОНЕТАРИСТСЬКА МАКРОЕКОНОМIЧНА МОДЕЛЬ
На противагу кейнсiанським, або дирижистським iдеям в економiчнiй теорiї сформувався неолiберальний напрям. Особливостi його теорiй полягали у запереченнi необхiдностi глибокого державного втручання у процеси вiдтворення, у вiрi в можливостi ринкового механiзму до саморегулювання. Саме на цьому грунтуються неолiберальнi моделi суспiльного вiдтворення.
Однiєю з таких моделей є макроекономiчна модель, створена представниками чiкагської, або монетаристської економiчної школи на чолi з М.Фрiдменом. Ця модель так i називається монетаристською.
Чiкагcьку економiчну школу назвали монетаристською за її прихильнiсть до грошових (монетарних) методiв макроекономiчного регулювання.
Монетаристи пiддають критицi кейнсiанськi рецепти досягнення економiчної рiвноваги, насамперед за нагнiтання iнфляцiї i використання дефiцитного бюджету. На замiну кейнсiанськiй антициклiчнiй моделi монетаристи запропонували модель антиiнфляцiйну.
Зокрема, М.Фрiдмен обгрунтував монопольну роль грошового фактору у формуваннi i регулюваннi обсягу суспiльного виробницва. В основi його концепцiї лежить iдея про iснування стабiльного попиту на готiвку (наявнi грошi) i безготiвковi засоби (чековi депозити, якi вiн назвав «касовими залишками»), якi в сукупностi складають грошову масу.
Попит на грошi стабiльний тому, що пов'язаний з рухом об'єктивних економiчних показникiв - насамперед з реальним доходом на душу населення. Пропозицiя грошей, навпаки, нестабiльна, мiнлива, вона залежить вiд суб'єктивних факторiв, зокрема, рiшень кредитних установ. Якщо центральний (емiсiйний) банк країни випустить в обiг надмiрну кiлькiсть грошей або, навпаки, меншу вiд необхiдної, то у першому випадку в країнi буде iнфляцiя, а в другому - рецесiя (криза). Причиною цих явищ є, на думку монетаристiв, зiштовхування стабiльного попиту на грошi з їх нестабiльною пропозицiєю.
Монетарний фактор, як вважає Фрiдмен, визначає увесь хiд вiдтворення - виробництво, розподiл, обмiн i споживання суспiльного продукту. Тому головними засобами стимулювання i регулювання дiлової активностi повинен стати обсяг грошової пропозицiї, або емiсiї грошей. Згiдно цього твердження, Фрiдмен сформулював тепер уже вiдоме «грошове правило»: грошова маса в країнi повинна зростати незалежно вiд кон'юнктури не бiльше, але й не менше, нiж на 3-4 вiдсотки на рiк. При цьому вiн орiєнтувався на середньорiчний прирiст нацiонального доходу (ЧНП) за тривалий перiод (кiлька десятилiть).
Здавалось би, в перiод криз прирiст грошей слiд було б збiльшити, а пiд час буму (пiднесення) - зменшити. Однак така кейнсiанська логiка пристосування до економiчного циклу не задовiльняє монетаристiв. Вони вважають, що мiж прийнятим господарським рiшенням i реальним ефектом вiд нього iснує певний лаг (розрив) у 6-18 мiсяцiв. Тому, зокрема, прийняте в перiод буму рiшення реально дасть результат уже пiд час рецесiї, що ще бiльше ускладнить економiчну ситуацiю.
Монетаристська модель обмежує втручання держави в економiчне життя виключно регулюванням грошової маси, тобто проведенням монетарної полiтики. При цьому стверджується, що стiйка грошова одиниця через механiзм автоматичного досягнення рiвноваги (ринковий механiзм) рано чи пiзно, але стабiлiзує економiчну ситуацiю в країнi.
Iдеї монетаризму були застосованi на практицi у 80-х роках в США, Великобританiї та iнших країнах, що принесло свої результати в стабiлiзацiї економiки; вони вiдомi пiд назвою «рейганомiки» i «тетчеризму», адже саме Р.Рейган i М.Тетчер змiнили курс вiд кейнсiанства до монетаризму. Заради справедливостi слiд вiдзначити, що нинiшнiй президент США У.Клiнтон знову надає перевагу кейнсiанським рекомендацiям.
Монетаристськi рецепти намагаються застосувати i деякi країни, що утворились пiсля розвалу СРСР, насамперед Росiя, для переходу вiд тоталiтарної до ринкової економiки. Але й тут намiтилось вiдкочування вiд монетарної полiтики.
МОДЕЛI МIЖГАЛУЗЕВОГО БАЛАНСУ
Жодну iз пропорцiй суспiльного виробництва i продукту не можна розглядати iзольовано. Усi види товарiв i послуг безпосередньо або опосередковано пов'язанi мiж собою. Аналiз цих зв'язкiв мiж галузями та їх продукцiєю здiйснюється за допомогою мiжгалузевого балансу виробництва i розподiлу ВВП.
Розробка мiжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст. Особливий вклад у цю проблему внiс вiдомий американський економiст В.Леонтьєв, який свого часу емiгрував iз СРСР. Вiн розробив i обгрунтував оригiнальну економiко-математичну модель «витрати-випуск».
У цiй моделi кожна видiлена галузь (може бути укрупнений i деталiзований варiант моделi) розглядається як покупець (споживач) матерiальних благ i послуг iз iнших галузей, що складає її витрати, i як продавець (виробник) своєї продукцiї iншим галузям, що складає випуск. Саме цi iдеї i лягли в основу побудови мiжгалузевого балансу.
Мiжгалузевий баланс розкриває прямi i зворотнi зв'язки мiж галузями, якi свiдчать про напрями та обсяги потокiв товарiв i послуг та вiдповiднi пропорцiї розподiлу суспiльного продукту (ВВП). На основi цих пропорцiй визначаються коефiцiєнти витрат виробничих ресурсiв (капiталу, працi, природних ресурсiв) на одиницю Продукцiї у вiдповiднiй галузi.
Модель мiжгалузевого балансу може iснувати у виглядi так званої «шахової таблицi» або ж системи лiнiйних алгебраїчних рiвнянь. Таблична форма балансу зображена на рисунку 3.
| Розподіл | Виробниче споживання | Кінцевий продукт | ||||||
| Матеріальні витрати | 1 | 2 | 3 | 4 | Споживання | Нагромадження | ||
| 1 | Промисловість | Міжгалузеві поставки продукції(1) | Галузеві елементи кінцевого продукту(2) | ВВП | ||||
| 2 | СГ | |||||||
| 3 | Будівництво | |||||||
| 4 | Транспорт, зв’язок | |||||||
| Амортизація | Амортизація і чистий продукт по галузях (3) | |||||||
| Чистий продукт | ||||||||
| ВВП | ||||||||
Рис.3. Мiжгалузевий баланс (укрупнений вигляд)
На данiй схемi по вертикалi показуються усi витрати галузей на виробництво продукцiї, а по горизонталi - усi доходи. Сума витрат, з одного боку, i доходiв - з iншого, утворюють вартiсть ВВП.
У математичнiй формi мiжгалузевий баланс - це система алгебраїчних рiвнянь.
Якщо записати систему рівнянь, то принцип обчислення ВВП тут такий же: по вертикалi – сума продукту, розрахована по витратах, по горизонталi - розрахована по доходах.
Система мiжгалузевого балансу застосовувалась у нашiй статистицi для розрахунку обсягу ВСП.
Література:
1) О.М.Артеменко. “Основи економічної теорії”.-Тернопіль.1997.
2) А.С.Булатов. "Економіка". - М.:БЕК, 1995.
3) С.Фішер, Р.Дорнбуш, Р.Шмалензі. "Економікс". - М.:Дело, 1993.
4) К.Макконнелл, С.Брю. "Економікс: принципи, проблеми і політика". - М.:Республіка, 1995.
5) П.Самуэльсон. "Економіка". - М.:Машиностроение, 1994.