Після довгих переговорів між Семигородом і Україною, ведених за посередництвом Швеції в першій половині 1656 року, обома сторонами 7 вересня 1656 року був підписанний «трактат вічної приязні» між гетьманом Б.Хмельницьким та князем Ракочі. Згідно з цією угодою, як Хмельницький і його нащадки, так і Ракочі та його наступники взаємно зобов'язувались боронити один одного від ворогів. Також було домовлено, що коли Ракочі розпочне війну проти Польщі, гетьман Б. Хмельницький надасть йому військову допомогу, не зважаючи на ставлення до цього московського царя. За це Україна мала отримати всю Червону Русь, а також частину Білої Руси; Хмельницький отримає титул князя, який, за підтримки Юрір Ракочі, як і вся верховна влада в Україні, буде передана по наслідству синові гетьмана Юрієві.
На підставі тієї ж угоди господарі молдавський та волоський мали надати військову допомогу князеві семигородському.
У свою чергу, король швадський Карл-Густав підпивав 6 грудня 1666 року «трактат вічного союзу» з Юрієм Ракочі. На підставі цієї угоди, а також трактату між королем шведським Карлом-Густавом і курфюрстом бранденбурзьким Фрідріхом Вільгельмом, підписаного в Мальборку 26 червня 1656 року, король шведський мав одержати Помор'я, Прусію королівську, Курляндію, Ліфляндію, Семигалію, воєводства Плоцьке і Мазовецьке, частину Литви і частину Білорусі до воєводств Полоцького та Вітебського. Решту Литви як окреме князівство мав дістати князь Богуслав Радзівілл. Курфюрст бранденбурзький отримував всю Великопольщу (воєводство Познаньське, Каліське, і т. д.), а князь семигородський — Краків і Малопольщу. Справа «руських земель» Польщі й Південної Білорусі мала бути вирішена на Підставі безпосередньої угоди між Швецією й Україною. Таким чином, ця майбутня шведсько-українська угода мала зв'язати всі попередні поодинокі трактати і завершити оформлення союву всіх держав у єдиній коаліціі.
У кінці 1656 року Б. Хмельницький активно включився у справу розподілу Польщі.За його наказом на допомогу Юрієві Ракочі було на-правлено козацьке військо на чолі з полковником Антоном Ждановичем, що мав довершити окупацію західних «руських земель». У відповідь на це Москва вступила у війну на стороні Польщі, тим самим виступивши проти Швеції, Семигороду й України. Б. Хмельницький наказав зміцнити українські залоги в Білорусі, а на допомогу А.Ждановичу надіслав свіжі сили на чолі з Юрієм Хмельницьким, який дістав наказ поводитись із, московськими військовими частинами, що зустрічатимуться серед польських військ, як із ворожими...
Разом з тим у середовищі Османської імперії спостерігалося зростання пропольських, антиукраїнських настроїв. Це змушувало Б.Хмельницького відтягувати розправу коаліціі над Москвою, натомість зміщуючи акценти на протитурецький фронт. Черев свого особистого посла отця Данилагетьман Б.Хмельницький пропонує королюшведському широкий військовий план коаліціі, що мала б на меті завоювання та ліквідацію Туреччини, а також звільнення від мусульманської неволі між християн, в першу чергу греків. До цієї коаліції, згідно із задумом Б.Хмельницького, мали б увійти: Швеція, Україна, Москва, Англія, Венеція, Австрія і Персія. Певну роль могли в у ній відіграти також Волощина, Молдавія, Семигород.
На превеликий жаль, смерть Великого гетьмана Б.Хмельницького поклала край цим грандіозним задумам. Недалекоглядні наступники його, орієнтуючись на Москву та Варшаву, поховали на століття ідею Великої України — потужної імперії на сході Європи...
Увійшовши до окладу Московської держави, Україна змінила вісь експансії Російської імперії. Якщо додругої половини XVIII століття метою російської політики було опанування земель над Білим та Балтійським морями і Сибіром, то із приєднанням України віссю московської геополітики стає південний і вхідний напрямок, намагання — оволодіти Кавказом, закріпитись у Середній Азії та посісти північне узбережжя Чорного моря, протоки до Середземномор'я та південні торговельні шляхи.
1. Липинський В. Україна на переломі.- Київ, 1995.- 200 с.
2. Янчук О. Дипломатія Богдана Хмельницького //Чорноморські новини.- 2000.- 20 січ.
3. Сушинський Б. Козацькі вожді України.- Одеса: Альфа-Омега, 1998.- 682 с.
4. Шевчук В. Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення.- Київ: Абрис, 1995.- 392 с.
5. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.2.- Київ: Либідь, 1992.- 608 с.
6. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності.- Київ: Наукова думка, 1994.- 264 с.
7. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького.- Київ: Молодь, 1995.-224 с.