(Копитняк європейський,
Малина звичайна,
Мати-й-мачуха)
Копитняк європейський — Asarumeuropaeum.
Народні назви: копитень, під-горішник, підлісник.
Багаторічна трав'яниста рослина з повзучим кореневищем. Стебло повзуче, пухнасте. Листки не опадають на зиму, за формою нагадують копито (звідси і назва), зверху шкірясті, темно-зелені, блискучі, зісподу пухнасті. Квітки поодинокі, темно-червоні, з фіолетовим відтінком, нахилені вниз. На смак копитняк гіркий, з гострим неприємним (камфорно-валеріановим) запахом.
Цвіте у квітні-травні.
Росте у тінистих широколистяних і мішаних лісах.
Райони поширення — майже вся Європейська територія СРСР, Західний Сибір, Кавказ.
Для виготовлення ліків використовують листки і кореневища.
Збирають листки під час цвітіння рослини, а кореневища — восени.
Сушать сировину у приміщеннях, що добре провітрюються.
Містить копитняк ефірну олію, до складу якої входять отрута азарон, алкалоїди азарин і евгенол, в'яжучі речовини, органічні кислоти.
Свіже листя і корінь виявляють блювотну дію. Кореневище отруйніше, порошок з нього використовують для того, щоб викликати блювання, а листки — для лікування хвороб печінки, а також алкоголізму. Настій копитняка європейського посилює серцеву діяльність і звужує судини.
У народній медицині застосовують при жовтяниці — відвар } столової ложки суміші (по 2 столові ложки) трави копитняка і квіток безсмертника в 1 склянці води п'ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.
Малина звичайна — RubusidaeusL.
Родина розові — Rosaceae.
Багаторічний галузистий кущ заввишки 0,5—2 м. Корінь дерев’янистий, покручений (звивистий), з надземними відгалуженнями. Стебла колючі, листки довгасто-яйцевидні, зверху зелені, зісподу біло-повстисті. Квітки середні, зеленувато-білі, містяться в пазухових китицях і на кінцевому щитовидно-волотистому суцвітті. Плід — складна кістянка, куляста, малнново-червона, зрідка жовта; дрібні кістянки вкриті волосками. Достиглі плоди малини звичайної легко знімаються з конічного квітколожа.
Цвіте у травні-червні, достигає у липні-серпні. Росте дика малина у лісах, між чагарниками. Райони поширення — майже вся територія СРСР. Найбільше малини в лісах північної і середньої смуги Європейської частини СРСР і в Сибіру, трапляється в горах Карпат, Кавказу, Середньої Азії. Садову малину вирощують повсюди. Збирають і заготовляють у Свердловській і Томській областях, Краснодарському краї, Чувашії, Татарії, Білорусії, на Україні.
Для виготовлення ліків використовують достиглі плоди (ягоди) без квітколожа. Збирають стиглі ягоди в липні-серпні, обережно відокремлюючи ягоди від квітколожа і складаючи у кошик. Ягоди, очищені від зіпсованих плодів, сушать негайно після збирання, розіклавши їх тонким шаром на полотняних рамах, ситах, фанерних листах, на вільному повітрі, горищі, на печі, або в овочевих сушарках при температурі 50—60° С. Рекомендується перед сушінням ягоди прив'ялювати на сонці. Добре висушені плоди не повинні забарвлювати рук, злипатися в грудки. Почорнілі ягоди слід викидати. Малина пахуча, кисло-солодка. Зберігати малину треба у сухому місці, стежачи, щоб вона не збивалась у грудочки, щоб у ній не завелися черви.
Малина містить органічні кислоти (яблучну, винну, лимонну, саліцилову), цукор, антоціани, кумарини, пектинові речовини. Малина— найкращий засіб проти простуди (відвар, варення, сироп). Витяжка з малинового кореня має антигонадотропну властивість.
Застосовують при простуді: перебуваючи перший день у ліжку, п'ють по 2—3 склянки на ніч малинового чаю з 4 столових ложок ягід сухої малини, настояних на 2 склянках окропу (настоюють 20 хв, проціджують); як потогінний засіб вживають 2—3 склянки чаю на ніч з малиновим варенням (2 чайні ложки на 1 склянку). Малиновий сироп додають до ліків для дітей. Ягоди малини входять до складу потогінних чаїв № 1,2.
Мати-й-мачуха (підбіл) — TussilagofarfaraL.
Народні назви: білі листки, білпух.
Багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище галузисте, повзуче. Напровесні на стеблах з'являються поодинокі дзвониковидні квіткові кошики, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток. Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені, зісподу білі, повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха.
Цвіте у березні-травні (квітки з'являються раніше, ніж листки). Росте на глиняних і піщаних ґрунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на залізничних насипах, по берегах річок і струмків, у хвойних лісах. Збирають і заготовляють на Україні, в Білорусії, на Кавказі, у деяких північних районах. Для виготовлення ліків використовують квітки і листки підбілу.
Збирають квітки напровесні (березень-квітень), на початку цвітіння, в суху, ясну погоду, зрізуючи ножицями квіткові кошики біля основи. Не слід плутати з квітками кульбаби. Листки зривають у червні до половини черешка, коли вони ще порівняно малі і зверху на них є темно-зелений цвіт, а зісподу білий пушок. Не треба збирати листки з бурими плямами (іржею), які можна сплутати з листками білокопитника.
Квітки і листя сушать на вільному повітрі, на горищі під залізним дахом, у приміщенні, що провітрюється, розіклавши квітки тонким шаром, а листки — по 1—2 на папері. На смак листя гіркувате, без запаху.
Зберігають підбіл у сухому місці. У народній медицині відвар підбілу рекомендують для лікування хвороб дихальних шляхів (бронхіту), як відхаркувальний і потогінний засіб, при катарі шлунка.
Застосовують як відхаркувальний і протикашлевий засіб — відвар і столової ложки листя в 5 склянці води п'ють по І столовій ложці 3—4 рази на день або вживають настій 2 столових ложок суміші (3 столові ложки лястя підбілу, 2 столові ложки подорожника, 2 столові ложки локриці — солодкого кореня) на 2 склянках води по '/2 склянки 3—4 рази на день.
Листки підбілу входять до складу грудних чаїв № 1 і 2 і потогінних чаїв № 2 і 4.