Ця ж «турбота» істотно загальмувала розвиток такого важливого розділу генетики, як генетика поведінки. Проголошувалося, що людина — це плід чистого виховання, за допомогою якого можна ліпити будь-яку «продукцію» з вихідного, абсолютно однакового людського «матеріалу» (саме так за радянських часів дехто трактував поняття «рівність»). А генетики стверджували, що багато не тільки фізичних, а й психічних якостей визначено генетично і лише частково вони піддаються впливу середовища і зовнішній корекції. Вивчення генетики поведінки дає змогу зрозуміти механізми патологічних відхилень (у тому числі й злочинності) у поведінці людини, виявити у неї схильність до тих або інших видів творчої діяльності. Важко собі уявити, яким чином суспільне середовище може вплинути, наприклад, на розвиток больових рецепторів. Цілком очевидно, що ці особливості є генетично детермінованими, а не соціальними, політичними ознаками.
2.3Розвиток генетики
Отже, соціально і юридично значущі відкриття генетиків тривалий час ігнорувалися суспільством. Тож сьогодні надзвичайно важливо по-новому оцінити деякі соціальні явища, зокрема форми поведінки, що колись помилково розцінювались як збочення, зумовлені неправильним вихованням [17]. У зв'язку з цим доведеться також переглянути і деякі узвичаєні моральні норми.
Схоже, людина так досі і не усвідомила, що, знищуючи або спотворюючи природу, вона знищує саму себе. Але для того, щоб змінитися, їй необхідно прийняти повну міру всього людського: сорому і совісті, обов'язку і співчуття, перейнятися «шанобливим ставленням до буття» і перестати ставити прибуток вище самого життя. У рамках нашого дослідження важливо підкреслити, що механізм моральної регуляції ґрунтується на вільному виборі, свободі волі. Відомий дослідник С. С. Аверинцев так пише про цей регулятор людської моральності: «Совість — не від розуму, вона глибше розуму, глибше всього, що є в людині, але для того, щоб зробити з доводів совісті правильні практичні висновки, потрібен розум. Мораль повинна бути посередницею між совістю і розумом. Совість — глибина, розум — світло; мораль потрібна, щоб світло прояснило глибину» [18].
Перед фактом революційного прогресу в генетиці, зокрема у галузі клонування людини, не можна недооцінювати моральні закономірності влаштування людського життя.
Таким чином, поява біоетики знаменує перехід до глибшого розуміння напрацьованого раніше теоретичного матеріалу у сфері людських відносин, перенесення центру уваги з виникнення моральної свідомості на сутність моральних проблем у зв'язку з новими реаліями і практичними можливостями їхньої реалізації. Очевидно, що така рефлексія потребує виходу за рамки вузької предметної галузі (біології, медицини), істотно розширюючи уявлення про суб'єкт моральних відносин.
Спираючись на систему ключових вітальних цінностей — життя, здоров'я, смерть, дитинство, старість — біоетика охоплює не тільки етичні норми стосунків лікар — пацієнт, а й екологічну етику: ставлення до тварин, біоценозів, біосфери в цілому. Це означає, що не лише людина, а й уся природа стає суб'єктом моральних зв'язків і моральної регуляції. Кардинально розширюються і поглиблюються підвалини традиційної моралі як моралі «благоговіння перед життям» (за А. Швейцером) [19]. Справжні моральні якості людини — доброта, щедрість, всепрощення, гуманізм — «висвічуються» саме у ставленні до природи, до мовчазних і безпомічних наших «молодших братів», які, на відміну від людей, не можуть звернутися до суду з приводу захисту своїх прав.
Висновок
З розвитком новітніх технологій, перед нами постає питання ,- як використовувати наші здобутки. Хтось з великих людей сказав : “З розвитком науки та техніки, деградує культура.”
У своїй роботі я зазначаю, і показую на простих фактах тезу про те. Що якщо люди не змінять своє відношення до екології, природи та НТР, то залишиться у природи лише один вихід ,- ліквідувати свою ланку, що загрожує існуванню інших , та бере на себе повністю всі функції творця...
Чи не ця глобальна відповідальність людства за існування життя на Землі (ноосфери, за В. І. Вернадським) допоможе у третьому тисячолітті всесвітньої історії нарешті розгадати загадку людського «Я», зрозуміти справжнє призначення людини і відкрити нову еру в розвитку моралі — еру милосердя і співчуття, коеволюції людини і біосфери.
Поважаймо природу, і нам вона віддячить тим же...
Список використаної літератури
1. Шевчук Е. Н. Философско-этические последствия клонирования человека // Социально-правовые аспекты клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2001. — С. 89—124.
2. Пирогов Н. И. Севастопольские письма и воспоминания. — М.: АН СССР, 1950. — С. 65—94.
3. Согласны ли Вы клонировать себя? // Известия.— 2001. — 28 июля.
4. Гуманистический манифест 2000: Призыв к новому планетарному гуманизму // Современный гуманизм.— М.: Рос. гум. об-во, 2000. — С.28—67.
5. Корочкин Л. В лабиринтах генетики // Новый мир. — 1999. — №4. — С.112.