Хомяков Є.Г.
доктор історичних наук,
професор
Назва Косово і Метохія з'явилася вперше в XII сторіччі як позначення регіону, населеного сербами. Серби прийшли на Балкани наприкінці VI - початку VII сторіччя. Візантійські історики вже в IX сторіччі відзначали наявність тут організованого населення.
Слово Косово по-сербські означає чорний дрізд ("земля чорних дроздів"), у той час як Метохія має грецьке походження й означає монастирське володіння (регіон, де розміщені стародавні монастирі Сербського Патріархату, багато з яких знаходяться під захистом ЮНЕСКО як всесвітнє культурне надбання).
Історичні, географічні, культурні, духовні, топонімічні та інші факти є переконливим доказом, що область Косово і Метохія була колискою сербської культури і держави з тих пір, як серби прийшли на Балкани. Область Косово і Метохія стала Сербською середньовічною державою (IX-XIV сторіччя), коли виникли численні церкви і монастирі, а також єпархії (Приштинська - 1019 рік) і резиденції єпископів. Метохійське місто Печ було центром Патріархії з 1346 по 1459 і з 1557 по 1766 роки. Найбільш важливі культурні та історичні цінності - монастирі Граканіца (1321), Богородиця Левицька, Патріарший Печ і Високі Декані, як і залишки середньовічних міст Ново Брдо, Звецан або Душанов Град. Скарби монастирів Декані, Граканіца і Патріарший Печ містять більш ніж 300 дорогоцінних рукописів і друкованих книг, а також багато інших пам'яток культури XII - XVIII сторіч.
Те, що Сербська середньовічна держава мала дуже високий рівень розвитку, підтверджується також фактом, що в той час населення Лондона складало 2000 жителів, а Ново Брдо мав 40 000 мешканців, багато хто з яких були шахтарями та ремісниками. Багато іноземців, включаючи саксів, жили в Ново Брдо.
Серби були переможені турками у битві на Косовому полі в 1389 році, з якої почалась багатовічна турецька окупація. Це був час економічного занепаду, ісламізації, широкої сербської еміграції і заселення цієї території турками і албанцями. Внаслідок терору і насильницького заселення албанцями-мусульманами під час турецького панування, серби змушені були безперервно залишати область Косово і Метохія.
Битва на Косовому полі стала національним символом боротьби за свободу і незалежність в свідомості сербського народу.
Після п'ятьох сторіч Турецького панування (до першої Балканської війни 1912 р.), Косово і Метохія возз'єдналася із Сербією. Протягом Другої світової війни Косово і Метохія була окупована Італією і Німеччиною. Отже, Косово і Метохія завжди була невід'ємною частиною Сербської держави, тобто Югославії, за винятком часів оттоманської і фашистської окупації. Тому не випадково німці та італійці продовжили стратегію насильницького вигнання сербів.
Косово і Метохія (10 806 км2) має велике стратегічне значення для Сербії та Югославії. Багато зовнішніх сил (Туреччина, Австро-Угорщина або Італія)не раз демонстрували їхні агресивні наміри щодо Косово і Метохії. Ця область, а також Санджак є природним зв'язком між Сербією і Чорногорією, союз яких завжди був на перешкоді геополітичних намірів багатьох держав.
Незалежна держава Албанія була створена відповідно до Лондонської Угоди від 30 травня 1913 року. Це було виконано на вимогу Австро-Угорщини та Італії при підтримці Німеччини, всупереч інтересам Сербії, яку підтримували Росія і Франція. Хоча сербська армія звільнила основний албанський порт Дюрес від турків у 1913 році, Сербія не намагалася анексіювати північну частину Албанії, а лише наполягала на отриманні замість цього виходу до моря. Австро-Угорщина вимагала не тільки створення незалежної Албанії але також, і насамперед, вилучення Сербії з Адріатичного узбережжя. Австрія сподівалася на економічну ізоляцію Сербії без виходу її до моря. Після анексії Боснії-Герцеговини Австрією в 1908 р., Сербія й Австро-Угорщина були зайняті в митній війні, оскільки Австро-Угорщина хотіла за будь-що запобігти експорту Сербії на Захід. Югославія як спадкоємець держави Сербія не вимагала розподілу Албанії і погодилася на підтвердження автономії Албанії також після Першої світової війни. Кордон між Сербією й Албанією, установлений відповідно до Лондонської Угоди, є найстарішим кордоном Югославії в цьому регіоні. Проте, у 1939 Італія використовувала албанського короля Зогу, щоб послабити Югославію. Албанія та Італія створили і забезпечили так зване "Албанське питання", але не на території Албанії, а на території Югославії, у Косово і Метохії. Італія через систематичну терористичної боротьби албанців з так званого "Комітету Косово", що був створений у Римі, жадала для Албанії всю територію від Бара до сербського кордону 1912 року.
У період фашистської окупації Югославії, (1941-1945р.р.) більша частина Косово і Метохії була включена до так званої Великої Албанії, створеної Італією маріонеткової держави, а менша частина залишилася в окупованій німцями Сербії.
Незважаючи на значні природні ресурси, Косово і Метохія була на протязі десятиліть однією з найменш розвинутих частин Югославії. Крім шахти і металургійного підприємства у Трепці, кількох млинів, лісопилок та цегельних фабрик, перед Другою світовою війною в Косово і Метохії не було ніякої промисловості. Майже все населення краю було зайнято у сільському господарстві, що мало екстенсивний характер.
Величезні повоєнні капіталовкладення Югославії та Сербії в економіку Косово і Метохії, особливо через Фонд прискореного розвитку слабкорозвинених областей, обумовило значне процвітання промисловості, сільського господарства і соціального забезпечення регіону. Природні ресурси, особливо корисні копалини, є дуже важливим компонентом розвитку Косово і Метохії. Великі кількості свинцю і цинку, інших металів та речовин (нікель, марганець, магній, глинозем, кадмій, хром, селен, бентоніт, азбест, мергель, вапно, кварц тощо) - дуже важливий економічний потенціал. В умовах, коли енергетична і товарна криза стає все більш очевидною в усьому світі, великі запаси бурого вугілля дають можливість виробляти електричну енергію, газ, розвивати хімічну промисловість тощо. До того ж Косово і Метохія має значну кількість промислових підприємств, а потужність теплоенергетики складає понад 1130 мегават.
Демографічне обличчя Косово і Метохії декілька разів змінювалось в цьому сторіччі під впливом глибоких соціально-економічних змін, політичних переворотів і безладь, а також у результаті визвольної боротьби сербського і чорногорського народів проти Османської імперії і держав Осі. Протягом п'ятьох сторіч оттоманського поневолення через політику тиску Туреччина примушувала до масової втечі православних сербів і чорногорців із Косово і Метохії і переселенню в край албанців-мусульман із областей Албанії. Таким чином, співвідношення сербсько-чорногорського і албанського населення було суттєво порушено. Вже у 1929 році в населенні Косово і Метохії було 61 відсоток сербів і чорногорців і 39 відсотків інших. Після поразки Королівства Югославії в 1941 багато сербів були змушені залишити Косово під тиском албанських шовіністів і окупаційної влади. Поруч з цим йшло облаштування в Косово і Метохії албанців з Албанії та Туреччини, а також з інших європейських країн (Італії, Швейцарії, Австрії), де жили албанські емігранти. Земельна реформа, проведена за часів Королівства Югославії була анульована новим політичним режимом, і земля була розподілена винятково серед албанців, багато хто з яких були вихідцями з Албанії.
Тільки протягом Другої світової війни, приблизно 100 000 сербів і чорногорців було вислано з Косово і Метохії, така ж кількість албанців з Албанії була переселена на їхні місця. Після війни, тодішній югославський режим заборонив 1683 сербським сім’ям у поверненні у Косово і Метохію до своїх домівок.
Тенденція зростання албанського населення була офіційно зафіксована у 1961 році, коли перепис зареєстрував 646 605 албанців, або 67,1% від загального населення Косово і Метохії. Після 1961 року, це демографічне явище набуло драматичних змін. Тільки в період між 1968 і 1988 роками через виїзд слов`янського населення з Косово і Метахії, більш ніж 700 населених пунктів стали етнічно чистими. Згідно переписів 1971 і 1981 років доля албанців у населенні Косово і Метохії складала вже відповідно 73,7% і 77,5%. Аналіз проведений у 1991 році, що базувався на оцінках Центру Демографічного Дослідження (албанська спільнота бойкотувала перепис) свідчив на користь великого зростання кількості албанців, яка склала 1 607 690 чоловік, або 82,2% від загальної сукупності населення Косово і Метохії, тобто приблизно 16.5 відсотків від населення Республіки Сербія.
Очевидно, на тлі прогресивного росту албанського населення в 1961-1991 роках серед сербів і чорногорців відбувався зворотний процес. Їх кількість зменшилась не тільки у відносному, але також і в абсолютній величині. Якщо у 1961 році у Косово і Метохія мешкало 264604 сербів і чорногорців або 27,40% від загальної кількості населення, то у 1991 році їх кількість впала до 214 555, тобто до 11% від загального населення Косово і Метохії.
Після Другої світової війни комуністична влада Югославії прийняла Закон, що забороняє повернення сербів і чорногорців, хто лишив Косово, сподіваючись посилити довіру албанської національної меншості до нового режиму. Але цього не сталося. Албанські сепаратисти змушували сербських і чорногорських власників земельних ділянок, будинків та іншої власності лишати Косово і Метохію. Відповідно до офіційних даних, приблизно 400 000 сербів і чорногорців лишили Косово і Метохію за останні 40 років.
Повоєнна Югославія була побудована на федеральному принципі як держава-союз народів з однаковими правами і забезпеченням всіх прав національних меншостей. Відповідно до Конституції Федеративної Народної Республіки Югославії 1946 року, Войоводині був наданий статус області, насамперед по історичних причинах, і Косово передавалася Метохія. Розходження в стані Войоводини та Косово і Метохії, виражене в назвах "Область" і "Край", протрималося до 1963 року, коли був введений термін "Автономна Область".