Оскільки прапорщики (мічмани), солдати (матроси), сержанти (старшини), курсанти і слухачі, які проходять службу за контрактом, а також особи офіцерського складу, як правило, розпоряджаються вільним від служби часом за власним розсудом, початковим моментом самовільного залишення ними частини (місця служби) є день, у який вони повинні.були прибути на службу, але не прибули. Водночас, у разі самовільного залишення ними частини (місця служби) у службовий час таким початковим моментом буде цей фактичний момент.
Під “місяцем” у ст. 407 розуміється календарний місяць (від 1 січня до 1 лютого, від 15 лютого до 15 березня тощо, незалежно від кількості днів у тому чи іншому місяці). Самовільне залишення частини фактично на строк, що не перевищує місяця, якщо винний мав намір знаходитися поза межами частини понад один місяць, кваліфікується як замах на злочин, передбачений ч. З ст. 407. Без наявності такого наміру навіть двічі вчинене самовільне залишення частини тривалістю кожен раз по 28 — 29 діб кваліфікується, залежно від виду суб’єкта цього злочину, за ч. І або ч. 2 ст. 407.
Поняття понад один місяць слід розуміти так, що між початковим і кінцевим моментами самовільного залишення частини або місця служби, нез’явлення вчасно на службу пройшов один календарний місяць, незалежно від кількості днів у ньому.
Якщо військовослужбовець під час самовільної відсутності з’являється до військової частини (місця служби), але відповідному ко-
мандиру (начальнику) про своє повернення не доповідає і до виконання обов’язків з військової служби не приступає, термін його самовільної відсутності не переривається.
3. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407, є військовослужбовець строкової служби (див. коментар до ст. 401), а суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, — будь-який інший військовослужбовець.
4. З суб’єктивної сторони зло ин у першій, третій і п’ятій його формах характеризується у цілому умисною формою вини. При цьому до самого факту самовільного залишення частини (місця служби) винний ставиться з прямим (інколи — непрямим) умислом, а до тривалості такого залишення — з умислом або необережністю.
Для другої, четвертої і шостої форм злочину характерним може бути умисел (прямий і непрямий), а в окремих випадках (найчастіше при нез’явленні вчасно на службу тривалістю у кілька діб) — необережність (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість). При цьому вказані форми вини стосуються самого факту нез’явлення вчасно на службу, поважних причин такого нез’явлення та/або його тривалості.
Мотиви злочину можуть бути різними, при цьому особа не має за мету ухилитися від військової служби взагалі.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Якщо військовослужбовець самовільно залишив місце служби і перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, його дії кваліфікуються тільки за ст. 111 як державна зрада.
Самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці, слід відмежовувати від злочинів, передбачених ст. ст. 428 і 429. Перший із вказаних злочинів відрізняється від злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407, за ознаками, які характеризують суспільне небезпечне діяння (ним є тільки дія), місце (тільки територія військового корабля), обстановку (даний корабель гине) і суб’єкта злочину (не будь-який військовослужбовець, а лише командир корабля або особа зі складу корабля), а другий — за ознаками місця (ним є не будь-яке місце служби, а тільки поле бою) і часу (час бою може мати місце і не в умовах воєнного стану).
Проте, самовільне залишення військовослужбовцем поля бою (яке є його місцем служби), під час бою (тобто у бойовій обстановці), у зв’язку з допущеною законодавцем логічною помилкою (існують дві цілком аналогічні норми), може бути кваліфіковане як за ч. 4 ст. 407, так і за ст. 429.
6. Вчинення кримінальне караного самовільного залишення частини або місця служби військовослужбовцем, який знаходиться у складі добового наряду, у т.ч. варти (вахти), патруля, або наряду з охорони державного кордону України чи несе бойове чергування (бойову службу), утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 407 і ст. ст. 418, 419, 420 або 421.
Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” в редакції від 18 червня 1999р. (ст. 2).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 59, 216-222, 260-264).
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня. 1999 р. (ст. ст. 23, 25, додаток № 2 до Статуту).
Тимчасове положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами. Затверджене указом Президента України ,від13 травня 1993 р. № 174/93 (п. п. 41-79).
Тимчасове положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами. Затверджене указом Президента України від ІЗ травня 1993 року № 174-93.
Тимчасове положення про проходження військової служби особами офіцерське го складу. Затверджене указом Президента України від ІЗ травня 1993 р. № 174-93
Інструкція щодо порядку застосування окремих статей Тимчасового положен ня про проходження військової служби. Затверджена наказом МО № 181 від 11 серпня 1993р.
Інструкція про службові відрядження військовослужбовців Прикордонних військ України в межах України. Затверджена наказом Голови Держкомкордону — командуючого ПВ № 220 від 17 травня 1999 р.
Корабельний устав Военно-Морского флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего ВМФ СССР № 10 от 10января 1978 г. (ст. ст. 532—563).