Свого часу всесвітньо відомий терапевт С. П. Боткін чи не найбільше прославився тим, що під час своїх знаменитих клінічних обходів не соромився відмінити всі раніше зроблені хворому призначення через неефективність попередньо застосованих схем лікування. Як наслідок такий рішучий крок сприяв помітному поліпшенню стану хворого, а серед учнів натомість не вщухало захоплення геніальною простотою свого улюбленого вчителя.
Вираженість побічних ефектів описують за декількома параметрами, а саме: 1) імовірність погіршення стану і смерті хворого; 2) труднощі виявлення й ліквідації; 3) час виникнення.
Поняття вираженості побічних ефектів тісно пов'язане з типом можливих порушень. Що більше останні виражені, то на серйознішу увагу вони заслуговують з боку лікарів, незважаючи на те що зустрічаються ці порушення рідко, приміром, апластична анемія при лікуванні левоміцетином або тромбоемболія легеневої артерії після тривалого вживання протизаплідних засобів.
Певною мірою вираженість побічних ефектів залежить від того, наскільки важко виявити і ліквідувати небажану дію таких засобів, як допегіт (син. альдомет, метилдофа), пропранолол, резерпін, що здатні викликати депресію, котра на перших порах може залишатися нерозпізнаною. Щоб уникнути негативних наслідків, лікарю необхідно заздалегідь попереджувати хворого про можливі симптоми і самому брати активну участь у процесі раннього їх виявлення.
Зворотність побічних ефектів — поняття відносне, оскільки визначається умовами, за яких ці побічні ефекти проявляються. У людей похилого віку, наприклад, віддалений ризик ракового захворювання — не такий вже важливий (на даний час), як імовірність швидкого прогресування застійної серцевої недостатності.
Важливо не упустити час, коли прояви побічних ефектів ще дозволяють лікарям вжити заходів, які ослаблюють їхню вираженість і пом'якшують серйозність наслідків. Так, внутрішньом'язове введення пеніциліну може бути загрозливим з точки зору розвитку анафілаксії, але той факт, що остання проявляється протягом першої години після ін'єкції, дає можливість своєчасно вжити відповідних заходів. Тому спочатку треба зробити пробу на переносність конкретного антибіотика! А потім вже його вводити! Іноді про це заздалегідь треба попередити самого хворого.
Багато лікарських засобів володіють так званим ефектом першої дози: наприклад, празозин часто спричинює артеріальну гіпотензію, особливо після першого прийому. Для того щоб уникнути серйозних наслідків, необхідно запропонувати хворому набути горизонтального положення (лягти на ліжко, кушетку) і залишатися в такому положенні протягом декількох годин після прийому першої дози празозину.
Урахувати час призначення ліків доречно у випадку ослаблення вираженості ще одного різновиду побічних ефектів — так званого ефекту відміни. Раптове припинення вживання лікарських засобів, які спричинюють медикаментозну залежність, часто дається взнаки тільки під час госпіталізації. Ефект відміни може призвести до так званого синдрому рикошету. Відміна, наприклад, бета-адреноблокаторів досить часто викликає нестабільну стенокардію або навіть інфаркт міокарда.
Твереза оцінка ймовірності вираження можливих побічних ефектів дозволяє передбачити та суттєво зменшити негативний ризик.
Загрозливі стани, пов'язані з певними методами лікування, медицині майже невідомі, а тому передбачити їх практично неможливо. Невідомі побічні ефекти — це ті, які не спостерігались або не простежувалися раніше. Лікар повинен бути особливо уважним, коли зустрічається із недавно впровадженими в практику (а через це і недостатньо вивченими) лікувальними методами.
На жаль, іноді навіть ретельно сплановані клінічні дослідження мають змогу надійно перевірити тільки дієвість лікувального методу, а не його безпеку. Виявлення рідкісного і водночас серйозного побічного ефекту вимагає залучення до досліджень величезної кількості хворих. Уявімо собі, що ми хочемо виявити анафілактичну реакцію на внутрішньом'язове введення пеніциліну, яка зустрічається в середньому в одному Із 10 000 випадків. Щоб з Імовірністю 95 % отримати хоча б один випадок анафілаксії, потрібно ввести пеніцилін ЗО хворим. Описаний принцип, що називається законом множення на три, не дає можливості гарантувати повну безпеку лікування, навіть якщо його негативні наслідки ніколи не простежувались.
Невідомі побічні ефекти виникають, наприклад, у разі розширення традиційної сфери призначень препарату або у разі безконтрольного використання вітамінів чи мінеральних речовин. Протягом багатьох десятиріч після того, як було визнано позитивне значення вітаміну О щодо профілактики рахіту, широка громадськість та багато медиків вважали його і безпечним, і корисним навіть у великих дозах. Водночас застосування його у великих дозах стало причиною багатьох ускладнень: передозування вітаміну О призводить до патологій нирок, головного мозку, кісток та артерій.
Особлива обережність необхідна під час лікування вагітних або у разі підозри на вагітність. Теоретично більшість медикаментозних засобів особливо небезпечні у перші тижні вагітності, коли жінка може і не знати про свій стан. Природно, запобігти такого типу ефектам досить важко. Одначе важливо прийняти за правило: перш ніж призначати хворій лікарський засіб, необхідно поцікавитися, коли в неї була остання менструація і чи користується вона протизаплідними засобами. Жінкам, які бажають завагітніти, необхідно відмовитися від усіх медикаментів, окрім дійсно необхідних. Ці застережні заходи допоможуть уникнути небажаних ускладнень.
Запобігання побічним ускладненням залежить не тільки від збереження основних принципів фармакотерапії і вибору адекватної медикаментозної терапії, але й від фармакологічних властивостей препарату, особливо фармакодинаміки. Майже всі побічні наслідки фармакотерапії за своєю природою є токсико-алергічними реакціями. Для профілактики виникнення небажаних ефектів необхідно провадити такі заходи:
а) старанно вивчити алергологічний статус хворого І його залежність від медикаментозного впливу;
б) превентивне призначати гіпосенсибілізувальні засоби;
в) своєчасно знизити дози або замінити медикамент, використовувати гомологи;
г) обрати раціональний шлях уведення фармакологічних засобів і схеми лікування.
Дуже рідко можна випробувати токсичність нового препарату на людях. Більше того, майже неможливо передбачити, який ефект буде справляти даний медикамент на людей, котрі страждають на будь-яке Інше захворювання, що не є основним.
Відомо, що індивідуальна реакція людського організму на лікарські засоби визначається переважно спадковістю. Деякі генетичні ознаки хворого в поєднанні з сильнодіючими лікарськими засобами можуть зумовити небажані, шкідливі для здоров'я реакції. У зв'язку з цим з'явилася нова галузь у медицині — фармакогенетика, наука про вплив спадковості на реакції організму щодо клінічне корисних лікарських засобів.
Надходження лікарського засобу в кров і його терапевтична дія визначаються фізичними, біохімічними й фізіотерапевтичними процесами, які включають абсорбцію, зв'язування його молекулами білка плазми крові, проходження через клітинні мембрани, взаємодію з клітинними рецепторами, метаболізм і екскрецію. У багатьох цих процесах важливу роль відіграють ферменти (як органоспецифічні, так і органонеспецифічні), а оскільки генетичні особливості визначаються передусім системою функціонування даних ферментів, то відповідні реакції організму на медикаментозне втручання зумовлені, очевидно, генетичними чинниками.
Місцева реакція на дію фармакологічного засобу може бути проявом загального стану організму. Лікувального впливу зазнає весь організм як ціле. Ілюстрацією цього постулату може слугувати, наприклад, фенотипове проявлення локалізованої форми дифтерії у вигляді коагуляційного некрозу зіва, гортані. Одначе для цього захворювання характерне ураження серцево-судинної і нервової систем. Даний приклад також демонструє можливості взаємопереходів і взаємовпливів місцевого і загального. "Одне в усьому і все в одному" — погляд на явища живої природи, що покладений в основу давньосхідної медицини. Ось чому в ситуаціях, де виявляються побічні реакції місцевого значення, іноді потрібні клініко-лабораторно-інструментальні дослідження інших органів та систем організму з огляду на вірогідне виявлення змін з боку їх функціонального стану і проведення своєчасної корекції цих змін.
Сьогодні виділяють чотири типи процесів, які пов'язані з медикаментозним лікуванням. Ознайомлення з цими процесами допомагає з'ясувати, що саме заважає успіху лікування. Згадані вище процеси і пов'язані з ними запитання такі: 1) фармацевтичний: чи засвоюється препарат? 2) фармакокінетичний: чи досягає препарат свого місця дії? 3) фармакодинамічний: чи приводить лікування до очікуваного біологічного ефекту? 4) терапевтичний; чи трансформується біологічний ефект у лікувальний?
Загальновідомо, що при внутрішньовенному введенні всі засоби потрапляють у велике коло кровообігу, а тому даний шлях введення мас стовідсоткову біодоступність. Одначе медикаменти, що всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, можуть і не досягнути великого кола кровообігу. Перед тим як досягти його, пероральні форми повинні подолати декількабар'єрів. По-перше, щоб вони не відторгались організмом, тобто мали фармацевтичну доступність. По-друге, вони повинні всмоктуватись у травній системі. По-третє, вимагається, щоб вони без небажаних перетворень витримали перше проходження через печінку. Всі ці бар'єри впливають на кількість препарату, що надходить у велике коло кровообігу. У випадках, коли призначаються, наприклад, дигоксин, варфарин або протисудомні засоби, лікар повинен звернути особливу увагу на засвоюваність тієї чи тієї їхньої форми випуску.