Аналізуючи ЦК РФ, можна побачити, що в Росії співіснують і “незвичний” для пост соціалістичник інститут довірчого управління об*єктами державної власності и(глава 35), і суто соціалістичні інститути оперативного управління і повного господарського відання, які мають так звані унітарні підприємства. При чому зміст цих речевих прав хоча і майже у всьому збігається зі змістом відповідних інститутів в ЦПУ, але норми є зведеними в єдину главу ЦК РФ, що полегшує їх практичне застосування і використання.
Зробивши аналіз цих організаційно-правових норм, врахувавши досвід зарубіжних країн, де співіснують різні форми державних підприємств, можна зробити висновок, що на данному етапі правового і економічного розвитку для України необхідна багатоформленість державного підприємства, оскільки питання про його правову природу можна вирішувати лише у відповідності до реальної ситуації, яка склалася при створенні того чи іншого підприємства.
Пропонуються такі організаційно-правові форми, як:
· Державне і комунальне (на думку автора розширяти треба масив комунальних підприємств не обласного чи районного рівня, а територіальних громад )- підприємство, засноване на праві повного господарського відання або оперативного управління;
· Державне казене підприємство;
· Довірче управління майном держави Під правом довірчого управління майном слід розуміти особливу правову форму реалізації змісту права власності, і являє собою різновид обмеженого речевого права і фідуціарних відносин, що виникають за волевиявленням засновника, у силу закону, за рішенням суду або за іншими підставами, передбаченими законодавством, за яким засновник довірчого управління передає довірчому керуючому (им) майно та пов"язані з ним майнові права, належні засновнику (ам) у силу права власності, а також тягар утримання та будь-які ризики і зобов”язання, як наявні так і ті, що можуть виникнути в майбутньому, з метою збереження або примноження майна траст-фонду чи досягнення будь-якого іншого, визначеного власником, соціально корисного результату, шляхом реалізації фідуціарієм (ями) виключних дискреційних повноважень управління-відокремлення і можливості їх самостійної реалізації в інтересах вигодонабувача (ів) траст-фонду, який підлягає передачі власнику або третій особі (вигодонабувачу) після закінчення фідуціарних відносин за порядком та на умовах, визначених декларацією про довірче управління, або іншими юридичними актами, які є підставою виникнення фідуціарних відносин. Засновник, до закінчення терміну довірчого управління юридично, але не фактично, тобто тільки номінально, залишається власником переданого в чуже управління майном, оскільки втрачає передану довірчому керуючому сукупність дискреційних та інших повноважень, залишаючи за собою, як правило, певні недискреційні повноваження - контролю, права вигодонабувача.
· Державні компанії – мають статус юридичної особи акціонерного типу, діють, як і публічна корпорація, на підставі індивідуального статуту (меморандуму), затвердженого відповідним державним органом.
ДоцІльнысть введення інституту довірчого управління державним майном проявляється в наступних положеннях:
- можливість уникнути розщеплення права власності на майно, що пеpедається в довірчу власність та існування двох власників на вказане майно, що суперечить нашій правовій доктрині, яка виходить з постулату неділимості єдиного права власності. Це досягається за допомогою того, що зазначена правова конструкцiя дозволяє не дробити єдине право власності на майно, зберігаючи його і враховуючи інтереси власника, і разом з тим чітко та надійно фіксує права інших, окрім власників, учасників економічних відносин, а саме суб"єктів управління майном власника;
- забезпечується автономність суб”єктів та об"єктів довірчого управління майном у цивільному обігу шляхом закріплення за ними певного юридичного титулу на основі наділення їх повноваженнями по володінню, користуванню і розпорядженню майном власника. Це сприяє вирішенню проблеми управління, визначаючи його особливий режим та самостійне існування його суб"єктів у цивільному обігу;
- закріплення похідності юридичного титулу суб'єктів довірчого управління з наданням прав власника дозволяє останньому через використання обмежувальних застережень варіювати умовами реалізації наданих довірчому керуючому повноважень стосовно майна та його використання в інтересах бенефіциаріїв;
- поява в цивільному законодавстві серед обмежених речевих прав конструкції довірчого управління майном надасть можливість активно використовувати закладений в цьому інституті потенціал для вирішення проблем господарського використання державної власності.
Згідно Проекту Цивільного кодексу майно у довірче управління передається не бульше, ніж на 5 років, що, безумовно обмежує правомочності довірчого управителя. Але законом можуть визначатися інші строки, що все рівно обмежує цей інститут. Таке обмежене трактування інституту довірчого управління майном не дозволяє здійснювати його ефективне використання в сфері державного і комунального управління майном, хоча цей інститут зарекомендував себе досить добре в таких відносинах не тільки в країнах англо-саксонської системи права , а і континентального права. Але при такій його звуженості, просто необхідно залишити інститут повного господарського управління майном, інакше, виникне невизначеність із строками , на яке підприємству буде передаватися це майно у довірче управління і надасть державі право передавати це майно з управління одного підприємства в інше, що не буде сприяти, на думку автора, ефективному використанню власності держави.
Потрібно зазначити, що питання про створення державного підприємства з тією чи іншою організаційно-правовою формою, можна вирішити лише в конкретному випадку створення того чи іншого підприємства, що залежить від багатьох суб*єктивних факторів. На законодавчому ж рівні має бути закріплений принцип багато формленості здійснення права державної власноті, щоб ефективно здійснювати управління майном.
2.Деякі цивілісти вважають, якщо державний орган змінить статутний фонд держаного підприємства таким чином, що підприємство втратить певні права на здійснення своїх повноважень, щодо державного майна, то державне підприємство їх автоматично позбавляється.[12] Тут виникає досить важливе практичне питання , а чи буде вона мати достатній об*єм правоздатності для здійснення договорів по зобов*язаннях, які вона уклала до зміни свого статусу. В даній ситуації ми маємо перед нами ситуацію, аналогічну реорганізації підприємства і, оскільки в законодавстві ми не маємо ніяких чітких норм, які б вирішували даний казус, то правомірно буде вирішити це питання за аналогією закону відповідно до п.7 ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні” При перетворенні одного підприємства в інше допідприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.. Забезпечення зобов*язань дежавних підприємстввідбувається на загальних підставах, у відповідності до Цивільного кодексу України.
3.На сьогоднішній момент, згідно з п.3 Декрестом КМУ “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” – міністерствам та іншим підвідомчим йому органам виконавчої влади пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що є в загальнодержавній власності забороняється. Але така стаття не гарантує забарону непрямого втручання в їх діяльність. Але у таких органів досить багато непрямих способів втручання в госродарську діяльність підприємств.
4. В юридичній літературі висловлювались думки з приводу того, що було би доцільніше, враховуючи досвід інших країн, якщоб управлінням комунальним майном здійснювали не всі місцеві ради, а виключно ради нижчої ланки місцевого самоврядування – сільські, селищні і міські ради, або хоча б обсяг майна перших був би обмежений.[13] На думку автора, це положення є несприйнятливим для України, оскільки особливості конституційного права і розвитку держави взагалом такі, що на сьогоднішній день неможливо відібрати повноваження з управління комунальним майном у обласних і районних рад, як і неможливо їх обмежити, щоб призвело до неможливості виконання ними повноважень, які на них покладені за Конституцією України і Законами України.
При чому, на думку автора, не вірно трактувати наступне положення Конституції України : управління майном, що знаходиться в комунальній власності, покладено на територіальні громади безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування, - таким чиним, що ці повноваження можуть здійснювати лише сільські, селищні ради, оскільки обласні і районні ради також утворюються територіальними громадами безпосередньо.
ВИСНОВОК
Зробивши короткий аналіз законодавства України про державні і комунальні підприємства, хотілося б зазанчити, що викладені проблеми не менш важливі для держави, ніж проблеми ефективного законодавчого закріплення приватних підприємств чи господарських товариств. На жаль, не багато наукових пошуків ведеться у зв*язку з зазначеними проблемами. Хоча в країнах вже з остаточно сформованими інститутами державної та комунальної власності, питання ефективності розглянутих підприємств постає весь час, адже прибутковівсть саме цих видів підприємств дає змогу державі виконувати найбільш важливі свої функції, у тому числі і соціальні, адже коштів від таких підприємств у казну у процентному відношенні поступає більше, оскільки держава є власником майна цих підприємств. Це ні в якому разі не має розцінюватися, як надання пріорітету державній формі власності, але ж і вона потребує наукового дослідження і законодавчого врегулювання.