У наведених фрагментах є конструктивно можливим сполучення елементів у цілісні побудови, що не виявляють перервності в змістових зв’язках і відношеннях: вона потрібна як чужий досвід; корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини для відновлювальних робіт; Не можна про це забувати нікому; Актор виростає з уміння трудитися не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; А люди повинні залишатися людьми за всіх ситуацій.
Розчленування конструкції створює нове співвідношення змістів, а значить, перетворюється й форма: кожна частина набуває ознак предикативності. В першому фрагменті (III фраза) одна предикативна одиниця виражає запит інформації про необхідність ознайомлення читачів з історією, яку хоче оповісти автор, друга одиниця містить з’ясування мети цього ознайомлення (вона потрібна як чужий досвід). У другому фрагменті спершу повідомляється факт доставки у Гавр сибірської модрини, потім - звертається увага, що потрібен цей матеріал для відновлювальних робіт. Третій фрагмент (III фраза): перша предикативна одиниця містить судження про щось принципово важливе, друга говорить про те, що забуття це непростиме нікому. Думка, висловлена в другому реченні, суттєва для даного тексту, оскільки мовиться як про певну нетактовність стосовно того, що пов’язане з пам’яттю про відому балерину Маліку Сабірову, виявили її ж рідні. В четвертому фрагменті перша предикативна одиниця містить судження про основні закономірності становища актора (вміння трудитися) , в другій - розкривається сам характер уміння трудитися (й трудитися треба не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності з внутрішньої потреби своєї). П’ятий фрагмент (III фраза): перше речення виражає судження про те, що має бути завжди властиве людям, друге містить повідомлення про важливу деталь, яка стосується цієї характеристики (їй це має бути властиве за всіх ситуацій). Виділеність елемента за всіх ситуацій зумовлена ще й тим, що раніше мовилося, як життя випробовує нас екстремальними ситуаціями - таким чином підтримується значущість певної смислової лінії. Цей фрагмент містить також іще компоненти, подібні до тих, про які зараз було сказано, але оформлені вони вже окремі фрази: В ім’я тих, кого ми любимо чи любили; В Ім’я їхніх і наших ідеалів. Їх теж можна було б приєднати до складуі одного речення, але спостережене відмежування свідчить про необхідність саме такого розподілу змістів, формування самостійності одиниць у певному змістовому аспекті (в ім’я чого це необхідно).
Завершуючи цю частину, ми хотіли б підкреслити, що відокремлені компоненти являють собою особливу форму вираження змісту, властивого реченню. Ці дуже компактні конструкції, що перебувають у тісному граматичному зв’язку з сусідніми предикативними одиницями, здатні проте виступати в ролі аналогів речення. Такими можливостями наділені відокремлені конструкції, що перебувають у постпозиції щодо опорних змістових елементів і слугують для повідомлення додаткових даних, які, стосуються цих елементів. У конкретних умовах можливе досягнення багатоманітного змістового варіювання, пов’язаного з уживанням відокремлених компонентів -- різних за обсягом, ступенем виділеності, а також пов’язаності зі змістовими уривками, до яких вони приєднуються. Це дуже гнучкі, лаконічні засоби, які беруть участь у формуванні фразових висловлювань як. стиснутих, згорнутих структурних синонімів стосовно типових структур речення.
Вставні і вставлені конструкції у ролі предикативних одиниць
Постановка проблеми з.містової самостійності в тексті досить закономірна стосовно вставних і вставлених конструкцій, які, за словами О.М.Пєшковського, мають вигляд чужорідних, "внутрішньо чужих реченню, котре прихистило їх"[49]. Їхня чужорідність полягає "в ізольованості позиції, інтонаційній і граматичній виділеяості в складі речення"[50]. Це створює й певну змістову виділеність таких компонентів, бо, опиняючися за межами граматичної форми речення, вони випадають також із його змістового складу, приєднуючись до нього як додаткові, супровідні змістові засоби.
Ми почнемо зі вставних конструкцій, від яких у першу чергу можна сподіватися прояву цієї самостійності, адже для них є характерним вираження додаткової інформації, супутних зауважень, відомостей щодо основного тексту. В принципі це мають бути обов’язково які-небудь повідомлення, - елементарною побудовою для яких слугує речення. Існує точка зору на вихідну зумовленість і вставних, і вставлених утворів структури речення ("...багато вставлених і вставних слів та сполучень слів сформувалося з речень із різним ступенем утрати предикативності, а деякі є реченнями" [51]
Отже, перше, що ми хочемо зазначити (й це не потребує доведення): окремими, самостійними реченнями є вставлені конструкції, котрі мають форму звичайних речень. Наприклад: Не дочекавшись обіцяної публікації в "Таймс", Деніфер направила цей матеріал до іншого "журналу, де він був надрукований у січневому номері під іронічним заголовком "Оповідь, "надто нудна" для Фліт-стріт" (Фліт-стріт - невелика вуличка в Лондоні, де розташовані редакції ряду газет); "Левова пайка" заслуг у доброму самопочутті належить самим космонавтам. Вони щоденно працюють (я не знаходжу іншого слова) над своїм здоров’ям ; Відвойовані у гірських пустель вогнища та оазиси родючості - а їх тепер тут уже не злічити - законна гордість Нахічевані; Є тут також кіно- й танцювальні зали, багато приміщень для роботи різноманітних самодіяльних художніх колективів (а їх на заводі налічується сьогодні майже 50, шість із яких є народними). У наведених прикладах вставлені конструкції вносяться до складу фрази з допомогою безсполучникового й сурядного сполучникового зв’язку. Ми вже аналізували раніше факти розчленованості складних конструкцій із сурядним, безсполучниковим зв’язком на окремі речення з окремішніми, самостійними змістами. Це тим продуктивніше випливає з характеру вживання вставлених конструкцій, яким притаманна графічна, інтонаційна, змістова в цілому роз’єднаність із основною частиною фразової побудови.
Як відомо, в ролі вставлених можуть виступати й кілька речень, кожне зі своїм самостійним змістом, який природно бере участь у формуванні цілісного змісту вставленої побудови. Звернімо увагу на таку деталь. Нерідко вставлена конструкція виноситься в окрему фразу (що ще більшою мірою свідчить про її змістову самостійність), як, наприклад: А на роль моряка, пасажира поїзда, котрим їде в евакуацію Женя, ми вибрали декоратора Віктора Аверіна (я його запримітив іще на "Зльоті"); Моя сім’я завжди поважала мої рішення (я, між іншим, не роблю похапливих вчинків), а моїх батьків завжди цікавить моє життя тут, і я з нетерпінням очікую можливості запросити їх до себе в гості (мама у мене вже була, і їй дуже сподобалося місто, його жителі).
Дуже поширені також вставлені конструкції, що мають форму підрядних речень. Порівняйте: Й процес формування нової людини сучасного типу йде не шляхом механічного поєднання рис характеру, притаманних різним соціальним групам (як це часом стверджується в деяких наукових працях), а з допомогою дедалі більшого поширення й дедалі глибшого проникнення е суспільну свідомість і суспільну психологію суголосних часові, світоглядних і моральних принципів: Кожний керівник силкується збільшити чисельність персоналу, а якщо такої можливості немає (що трапляється найчастіше), розширити зону обслуговування працівників; Виконане головне завдання - відновлена чисельність тигрів (адже перед війною їх залишилося в усурїйській тайзі не більш як два-три десятки), та на порядок дня постало інше, котре, на жаль, поки ще не усвідомлене: охорона тигра від людини; Якщо рак поговором визнаний хворобою поки що невиліковною (що для багатьох видів раку не відповідає дійсності), то всі інші нездужання лікарі, на думку хворих, зобов’язані виліковувати. Ми дійшли висновку, що в разі, коли підрядне речення посідає відмежовані від головного синтаксичні, змістові позиції, не зливається в єдиному змісті з ним, тобто йде після головного, що має окреме, самостійне значення,, то воно є неповним синсемаитачшш реченням, пов’язаним із провідним реченням текстовими відношеннями. Ця характеристика цілком закономірна шодо вставлених конструкцій, котрі перебувають в ізольованому становищі, мають додатковий змістовий характер. Окрім того, всі вони можуть бути вжиті без підрядного сполучника (це часом стверджується в деяких наукових працях; перед війною їх залишалося в усурійській тайзі не більш як два-три десятки) або підрядні сполучники можуть бути замінені засобами, що нейтралізують підрядний характер (це трапляється найчастіше, а перед війною їх залишалося...) і т.п. Й головне, що всі ці речення виражають нову порівняно зі змістом основного речення суть.