Смекни!
smekni.com

Синтаксис тексту (стр. 12 из 37)

Аналогічним різновидом вставних конструкцій є словосполучення з елементами за, на, котрі, з одного боку, можуть бути заміненими елементом як (із проведенням необхідної лексико-граматичної перебудови складу конструкції), з іншого, зміст таких сполучень також складає смисл цілого речення Розглянемо приклади: Число загиблих від землетрусу, що стався в ніч на 7 березня в області Ріулі – Венеція - Джулія (Італія), за останніми даними, досягла 914 чоловік. На думку властей, число жертв перевищить тисячу чоловік; Поросята-рибалки водяться на аттолі Факасфо, що вводить до островів Токелау, розташованих у центральній частині Тихого океану. За свідченням учених, котрі ведуть спостереження за тваринами, багато поросят чудові плавці й можуть упіймати рибку довжиною до 15 сантиметрів; Вісім мільонів французів "звіряють" свої життєві плани з прогнозами ясновидців, чаклунів або астрологів. За даними податкових органів, у країні зареєстровано близько 50.000 "ясновидців" - більше, ніж лікарів. Вставні компоненти, виражені словосполученням із прийменниками за і на (що набувають за цих умов і рис сполучникового, зв’язувального значення), можуть бути трансформовані таким чином: 1) а) як стало відомо останнім часом, б) про це стало відомо з останніх звісток; 2. а) як вважають власті, б) це думка властей; 3. а) як свідчать учені.., б) про це свідчать учені, які ведуть спостереження за тваринами; 4. а) як свідчать дані податковим органів, б) про це свідчать дані податкових органів. Порівняння конструктивних варіантів, позначених змістовою єдністю, промовляє на користь того, що розглядувані вставні конструкції мають окремий додатковий смисл, який перебуває за межами змісту основного речення. Ці вставні конструкції, виражені словосполученнями, за своїм граматичним ладом не відповідають вимогам структурного оформлення речення й тому виступають своєрідними аналогами речень, спеціальними побудовами, пристосованими для виконання функції вставного компонента.

Якщо вставні конструкції виражають повідомлення про джерело інформації, авторську реакцію на повідомлюване (на мій подив, на щастя, на біду й т.п.), то окремий, відмежований зміст цих вставних компонентів осмислюється як супутній основному, немовби "з боку" на нього спрямований. Більшою мірою зливається з основним смисл вставних конструкцій, котрі слугують для характеристики способу, особливостей самого викладу (бо дуже тісно пов’язані поняття мовленнєвої дії й характеристики мовлення). Та й у цих випадках спостерігається можливість відокремлення основного смислу, а вставний компонент при цьому виражає щось інше - власне характеристику способу викладу цього основного змісту. Звороти точніше сказати (кажучи), вірніше, інакше кажучи, іншими словами, чесно кажучи й т.п. також є аналогами речень, конструкціями, "підігнаними" до функції вираження вказаного вставного змісту. Порівняймо приклади, шо свідчать про співвіднесеність цих конструкцій із реченням: Чесно кажучи, спершу мені стало не по собі: все-таки суперник - жінка. Та познайомився ближче й побачив, що спеціаліст вона вмілий, кмітливий, знається на всіх тонкощах. Речення Давайте скажемо чесно й прямо могло б бути змінене зворотом чесно кажучи, так само, як увідний компонент чесно кажучи замінюється синонімічним скажу чесно.

Разом із тим спостерігається й певна втрата смислової самостійності вставних конструкцій, зумовлена специфічністю їхніх функцій. Так, насамперед вставні конструкції вживаються в ролі засобів зв’язку, що слугують для зчеплення синтаксичних конструкцій та оформлення відношень між ними (по-перше, по-друге, навпаки, з іншого боку, наприклад, скажімо, таким чином та ін.). Аналізуючи вживання вставних компонентів напевно, хто знає, можливо, очевидно, може бути, доходимо висновку, що вони беруть безпосередню участь у формуванні змісту того речення, в якому перебувають, їх вилучення усунуло б значення здогадності, передаване семантикою речення, тобто зруйнувало б притаманний йому смисл. Вставні компоненти, що мають значення впевненості в чомусь, безсумнівності, істинності чогось, також дуже тісно пов’язані зі смисловим ладом речення, до якого введені. Це пояснюється тим, що вони не містять у собі якогось принципово нового повідомлення, а посилюють, підкріплюють основне повідомлення, в якому вже щось стверджується (звичайно, звісно, природно, справді, ясна річ та ін.). З урахуванням висловленої мотивації слід розглядати як такі, що втратили самостійне значення, також підсилювально-видільні вставні компоненти (особливо, власне кажучи, якщо хочете, чи бачиш, знаєте та ін.).

Контекстуальний аналіз функціонування вставних компонентів показує, що серед них спостерігаються відмінні за ступенем смислової самостійності вживання. Тому треба уважно аналізувати характер семантичного розвитку контексту, щоб виявляти основні смислові напрями й допоміжні, з якими якраз і пов’язане застосування вставних компонентів, прояв їхньої контекстуальної вагомості, що в свою чергу також допомагає визначенню меж окремих речень.

ЗВ’ЯЗКИ ТА ВІДНОШЕННЯ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТІ

Прості й складні речення, хоч і виражають певний зміст, у реальному писемному й усному мовленні е лише елементами для побудови більш складних мовних утворень, які мають назву "одиниці тексту", "текст". Причому найчастіше текст утворюється не безпосередньо з речень, а з одиниць, які становлять сукупність речень. Це пов’язано, наприклад, із тим, що у мовленні не лишец повідомляється про щось, але й зміст цього повідомлення розгортається, осмислюється, тобто навколо одного змістового центру об’єднуються додаткові повідомлення. Може бути й інакше: один зміст передається розчленовано - з допомогою не одного речення, а двох, трьох і більше. В таких випадках звичайно утворюються синтаксичні одиниці, більші за речення, Вони характеризуються синтаксичною єдністю, зв’язаністю елементів, певними змістовими якостями. Ці одиниці становлять будівельний матеріал для повідомлення змісту, що програмується текстом. У мовленні кожного разу утворюються нові поєднання речень, але процес їх творення позначається закономірним, регулярним характером, що й виділяє їх як різновид мовних одиниць вищого рівня власне комунікативного.

У семантичному аспекті текст сприймається як закінчене, зв’язане смислове ціле. В плані мовленнєвої діяльності текст, відповідно, розглядається як результат цілеспрямованого мовленнєвого акту, безпосередньо сама мовленнєва діяльність, підпорядкована певному комунікативному завданню.

Текст дістає також прагматичне тлумачення (як інструмент мовної комунікації між відправником та одержувачем), розглядається з інформативної точки зору ("зображення світу" з різним ступенем об’єктивності). Підкреслюється організаційне начало комунікативної цілеспрямованості, комунікативного задуму.

Численність понять аналізованого ряду має своє закономірне пояснення. В ній знаходить вияв і багатозначність самого слова „текст", і, головне, різнопланове осмислення одного й того ж об’єкта. Текст - складне, багатопланове утворення, до його розуміння як мовленнєвого витвору також приходять різними шляхами. У зв’язку з тим, що нині триває активний пошук закономірностей текстотворення, текст зазнає також онтологічного осмислення - щодо складу одиниць, які формують його цілісну єдність. З одного боку, набула поширення думка про текст як про послідовність речень, що характеризуються змістовою взаємозумовленістю в залежності від загального змісту. З іншого боку, подібному розумінню протиставляється погляд на текст не як на суму речень, їх тематичний набір, а як на систему, в якій функціонує одиниця, що інтегрує речення, але незводима до їх суми.

З такої точки зору ми й розглянемо синтаксичні явища, категорії, якими зумовлюється формування текстових одиниць, більших за речення.

Контекстуальні зв’язки речень

Синтаксичний зв’язок, тобто формальні взаємовідношення компонентів синтаксичних одиниць, які виявляють смислові зв’язки - синтаксичні відношення, - й виражені засобами мови, є вихідним і фундаментальним поняттям синтаксису. Наявні точки зору на категорії "зв’язок" і "відношення" потребують якнайдетальнішого поглиблення, розвитку.

Елементи складного утворення (на основі речень таким є складне синтаксичне ціле, або, за іншою термінологією, надфразна єдність, прозаїчна строфа та ін.) взаємодіють між собою, тобто перебувають у таких структурних відношеннях, які спрямовані на формування змісту й функції цілого. З цього випливає, що відношення елементів являють собою їхню функціонально змістову залежність, взаємозумовленість у мовній побудові, визначувану завданням формування її цілісного змісту і функції. Оскільки відношення спрямовані на об’єднання елементів у ціле, то на допомогу їм, для формування та виявлення, створюються зчеплення, з’єднання - зв’язки між елементами (бо якщо елементи-речення в свою чергу являють собою складні утворення із взаємозв’язаних елементів, то взаємодія речень є і взаємодією їхніх елементів). Таким чином, зв’язки - це з’єднання елементів, виниклі під дією системних відношень. З одного боку, зв’язки – це засіб вияву відношень, з іншого - це з’єднання, зчеплення, що підтримують, закріплюють системні відношення.