Смекни!
smekni.com

Синтаксис тексту (стр. 14 из 37)

Виокремлюємо такий різновид зв’язку - інтегративний (тобто сполучниковий), - що здійснюється з допомогою спеціальних сполучникових засобів, призначених для інтеграції елементів.

Текстові відношення, про які сигналізують ці засоби, різноманітніші, ніж у реченні, й цілком слушною є думка, що не можна механічно переносити властивості речення на текстові структури. Аналізуючи синтаксичні зв’язки між закінченими реченнями, не слід керуватися уявленнями, характерними для синтаксису простого чи складного речення. Це новий, вищий рівень синтаксичних явищ, до якого лише невеликою мірою застосовні поняття й категорії нижчих рівнів. Так, відношення між частинами складного речення неможливо визначити в поняттях, характерних для синтаксису простого речення. Так само неправомірно переносити зв’язки, властиві членам простого або частинам складного речень, на відношення між самостійними реченнями. За такого механічного перенесення не враховується специфіка речення як самостійної, цілісної синтаксичної одиниці.

Засобами інтегративного зв’язку між реченнями є сполучники і, а, адже, але (але ж), однак та ін. У реченні вони передусім виконують роль сурядних сполучників, отже, не тільки виражають сполучуваність, з’єднаність частин речення, а й розкривають рівноправний характер їхніх відношень. Сполучники, що є засобами інтегративного зв’язку, насамперед беруть на себе функцію сполучення, вказують на системне об’єднання частин (але й можуть зберігати, крім того, здатність вираження протиставного відтінку значення, неголовного у відношеннях, які виражаються).

Розглянемо приклад: Уперше фінали найбільшого зимового свята пройдуть в одній області. І це не випадково: край шахтарів і металургів, хіміків та енергетиків давно став краєм масової фізичної культури й спорту. З’єднання першого та другого речень здійснюється з допомогою вказівного слова це та сполучника і, й загалом смислової взаємодії речень: у першому йдеться про те, де відбудеться подія, в другому ж висловлюється думка про цей факт, дається своєрідний коментар (I це не випадково). Сполучник і виконує тут власне зв’язувальну роль, тому без нього ми не відчуємо якогось змістового пропуску. Так само передусім функції зв’язності виконує сполучник а, приєднуючи друге й четверте речення в такому фрагменті: За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, але з жовтим сутінком імла. А за нею, за Дніпром, над борами й далеко за Десною стоять хмари внизу, над самими борами, неначе високі й важкі чорні гребені Альп. Рівнина там одразу, неначе чудом, стала горяна, неначе в Швейцарії коло Люцерна. А на горах вершки наче куряться димом та паром, розбились нарізна й понахиляли вершечки на один бік уперед, неначе голови, на схід сонця. При з’єднанні окремих речень сполучники і, а, але, однак, та, та й виконують стрижневу функцію й можуть "обростати" додатковими компонентами, які посилюють можливості вираження смислової орієнтації синтаксичного зв’язку. Так, на базі сполучника і функціонують, наприклад, такі сполучні засоби: і вже; і вже аж ніяк; і водночас; і в той же час; і все ж; і все ж таки; й далебі; й до речі; і звичайно; і,зрештою; і, насамперед; і не лише (тільки) тому що; і не тільки тим, що; і ось; і тому; і отак; і ще; і хоч; і справді; і ще; і, що найголовніше тощо. Зі сполучником але спостерігаються ось такі сполучні утворення: але водночас; але ж; але ж то; але в той же час: але найважливіше, мабуть, те, що; але, крім того; але до того ж; але в тім-то й справа, що; але ні; але хоч би як там уже було та ін. Ще один ряд сполучних засобів грунтується на сполучниках та; та й: та водночас; та виявляється; та все ж; та головне; та ж: та й, зрозуміло; та й взагалі; та й, крім усього; та навіть: та й навіть; та от; та ось; та уже й; та тільки; та саме.

Сполучники адже,(і) ось чому,(і) тому, і через те, а тому й, тобто, а саме, наприклад, приміром, так, зокрема використовуються лише (й саме) для зв’язку речень, бо вони слугують для переходу, переключення на нове повідомлення - пояснювальне, конкретизуюче, аргументуюче, зумовлене чимось. Порівняйте: Людям найрізноманітніших смаків і літературних уподобань дорогий і близький образ поета... Ось чому з незмінним інтересом сприймали читачі й окремі мемуарні публікації, й збірники, які відтворювали, за свідченнями сучасників, живу постать поета; Поняття "хазяїн" утратило свій першородний зміст. Аджебути хазяїном означає не тільки володіти, бути власником, а й відповідати за право володіння. У наведених прикладах спостерігається вживання інтегративно-характеризувальних сполучників і сполучних слів. Вони слугують для зв’зку речень перебуваючи на межі між ними. Крім того, ці сполучникові засоби підказують, якою є спрямованість формування відношень, до якого предмета мовлення здійснюється перехід: ось чому, тому, а тому вказують на зумовлений чимось результат, наслідок; а саме - пояснення; адже - пояснення причини; наприклад - підтвердження чогось, якогось міркування, або як засіб конкретизації.

У ролі таких же засобів можуть виступати й цілі речення: річ у тому, що; йдеться про те, що; покажемо це на прикладі; ось наприклад; скажімо; досить сказати, що та ін. Порівняйте: Зате на лижні в горах Адирондак розгорілася затята боротьба. Досить сказати, що вперше в історії лижного спорту чемпіона та срібного призера відділяла одна сота частка секунди; Життя підказує щоразу нові повороти складної теми. Ось приклад: журналісти регулярно проводять на сторінках газети "сільські оперативки".

У ролі засобів зв’язку в газетних текстах активно використовуються також питальні речення: чому? яка причина? в чім справа? що це означає? чим це викликане? яка проблема? навіщо це треба було робити? й т.п. Причому такі поєднувальні речення можуть бути короткими, а можуть бути й значно розгорнутими, але в усіх випадках їх вживання характеризується факультативністю. Порівняйте: І якщо не в кожного з нас є такий портрет під склом, то, я певен, кожен з нас носить дорогий образ (учителя) у своєму серці. І повік носитиме, повік його згадуватиме як у найрадісніші, так і в найтяжчі хвилини свого життя. Чому? А тому, що цей світлий образ завжди кликав нас і кликатиме, як і колись у дитинстві. - До світла. До праці; Весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу й серце людини свіжі й ніжні степові запахи й тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця... І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялись постоєм козаки, варили саламаху, а кобза дзвеніла в тихе надвечір’я й то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем...

Питальна форма вираження зв’язку активізує мислення читачаі сприяє кращому сприйняттю складного, посилено емоційного змісту. Тому подібні засоби частіше застовуються в художньому мовленні, а також у проблемних статтях, міжнародних оглядах. Питальні речення, виразно передаючи характер відношень між з’єднуваними реченнями, виступають засобами інтегративно-характеристичного зв’язку.

Розглянемо також текстовий зв’язок який називають приєднувальним. Пропонується ширше найменування - корелятивний зв’язок, яке вбирає також поняття приєднувального зв’язку. Його спостерігаємо в тих випадках, коли друге речення, що зазнає дії компресії й тому є неповним, тісно приєднується до попереднього завдяки пристосуванню до його складу, встановленню співвіднесеності форми елемента (елементів) другого речення з елементами першого.

За корелятивного зв’язку бачимо таку співвіднесеність елементів з’єднаних речень або складу першого речення з елементами другого, яка зовні схожа на співвіднесеність елементів простого та складнопідрядного речень і проявляється у відповідних видах зв’язку - узгодженні, приляганні, керуванні, детермінант-ному зв’язку. Це відбувається тому, що випускається елемент ланцюгового зв’язку в другому реченні, а та частина, що залишилася, "пристосовується" до того елемента першого речення, який слугує для побудови поєднання речень: І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все - наштовхнув на думку створити Товариство охорони пам’яток української культури. І насамперед рідної мови, як найголовнішого пам’ятника культури; Учитель навчив нас писати й читати, перше слово - мати. Потім такі, як земля, сонце, народ, праця; Сирота виростав не тільки без матері, а й без материної могили. Єдине, що лишила Явдоха Дровняк синові, - глухоту й німоту. Та ще - прізвище, яке згодом, коли він стане знаменитим художником, у нього заберуть, замінивши набагато ефективнішим - Криницький. Виділені речення могли б бути в складі попередніх, але їх відокремлення за допомогою сполучникових (і, потім, та ще) й композиційних засобів надає їм нового значення - вони слугують розгортанню тексту на основі попередніх речень. Урахування корелятивного зв’язку дуже важливе для з’ясування, які структурні відношення складаються між реченнями в тексті. Порівняйте: Молодий верхівець їде Чаплинкою. Здалеку впізнають його чаплинські дівчата: Яресько. Отой, що співає гарно. Іде неквапом, погойдуючись...; Тільки було це так давно, що майже все розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій; Що є освіта для нинішньої молодої людини? Про це треба говорити саме сьогодні. Коли у вузах спалахують дискусії про самоуправління. Коли стінгазети друкують філософські праці про оновлення школи... В першому фрагменті речення, приєднуване корелятивним зв’язком, виконує функцію розширення, допомагає виділити певну характеристику людини. В другому - формально схожий означувальний компонент є засобом вираження емоційного авторського ставлення. І, нарешті, третій приклад, з використанням сполучників й, коли, вирізняє характерне гики часові, історичні.