Завдяки розглядові корелятивного зв’язку великою мірою з’ясовуються характеристики приєднувального зв’язку, який, гадаємо, є його інтонаційним смисловим різновидом (засобом з’єднання мовних елементів). Якщо в ряді випадків корелятивний зв’язок вирізняється характером, за якого інтонації об’єднуються плавно, то приєднувальний зв’язок - уривчастий, слугує для додання інформації (з допомогою приєднувальних сполучників і, та й, до того ж, більш того, а ще і т.д. або без них), а також для об’єднання з основним реченням залежного неповного, нестача ланок зв’язку в ньому порушує плавну інтонацію, що, в свою чергу, сприяє посиленню в ній "ноток" об’єднання (необхідних для подолання уривчастості).
Наведемо приклад, у якому представлені різновиди приєднувального зв’язку: У дітвори свої газети й журнали, палаци, табори, стадіони. І театри. Власні - юних глядачів". Це фрагмент інформації, присвяченої ювілеєві театру юних глядачів, тому в центрі її змісту - поняття "театр". Тим-то закономірним є парцеляція компонента І театри для його виокремлення з однорідного ряду. Потім ідуть два неповних речення - в одній фразі (Власні - юних глядачів), також шляхом кореляції пов’язані з компонентом попереднього речення I театри.
Є два підходи до осмислення синтаксичного зв’язку в тексті. Перший полягає в тому, що цей зв’язок убачають вираженим із допомогою окремих елементів (лексичних повторів, синонімів, указівних слів, сполучників і т.д.). Поряд із цим висловлюється думка, що зв’язок, пов’язаність v тексті виникає завдяки дії цілого ряду, комплексу засобів, чинників; це передусім логіка викладу, що відображає співвіднесеність явищ дійсності й динаміку їхнього розвитку; це, далі, особлива організація мовних засобів - фонетичних, лексико-семантичних і граматичних, з урахуванням також їхнього функціонально-стилістичного навантаження; це комунікативна спрямованість - відповідність мотивам, цілям та умовам, що привели до виникнення даного тексту; це композиційна структура - послідовність і співмірність частин, котрі сприяють вияву змісту, і т.д. Ось чому слід говорити про два види зв’язку між реченнями: зв’язок конструктивно смислових елементів змісту і зв’язок між цілісним змістом одного й другого речень, який полягає звичайно в зближенні предметів мовлення (тематичної спільності). Такий зв’язок називаємо тематичним. Порівняйте: Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник - будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. Обидва речення повідомляють про суміжні явища в одній сфері, вони передусім пов’язані тематично. Хоч і є компонент, спільний для обох речень - слово мистецтво, - але в другому реченні воно з’являється аж у кінці, досягнення зв’язності повідомлюваного найперше здійснюється за допомогою тематичного зближення. Або ще приклад, у якому теж малопомітними є засоби ланцюгового, паралельного зв’язку (вони, скоріше, асоціативного плану), а основна зв’язувальна функція належить тематичній єдності, змістовій спільності: На розгорнуту книгу снігів спустився вечір і місячний підсмуток. Дорога звісила колії вниз і впала в підсинений полумисок долини, на дно якої хтось висипав пригорщу хат... Картина "вечорового малювання", як називав її автор, складається з компонентів-речень, що відтворюють деталі буття, пройняті часовою й просторовою єдністю.
Тематичний зв’язок речень, що перебувають у відношеннях смислового суміщення, виражений не лише через пряму співвіднесеність змісту речень, що розкривають якусь спільну буттєву спрямованість, а й через взаємодію речень, зміст яких об’єднується і завдяки єдності часового відтинку, етапу, періоду, які охоплюють ряд явищ, котрі належать до одного просторового кола.
Після розгляду типів і засобів зв’язку між реченнями можна переходити до аналізу відношень між ними. Але, перш ніж це зробити, спинимося ще на деяких важливих характеристиках зв’язків між реченнями. Вони можуть бути контактними й дистантними, безпосередніми й опосередкованими. Без урахування яього також важко простежити розвиток відношень між реченнями, виявити межі утворюваних із їхньою допомогою єдностей. Під контактним зв’язком речень розуміємо звязок речень, розташованих безпосередньо поряд, одне за одним. А в тих випадках, коли пов’язані речення розокремлюються іншими, виникає необхідність фіксувати дистантний зв’язок, до речі - поширений у мовних побудовах. Він дає змогу після розвитку однієї смислової лінії речення повернутися до розгортання другої в тих випадках, коли треба досягти більшої ґрунтовності, вичерпності в розкритті тєї чи іншої теми. Розглянемо приклад (фрагмент тексту): Сучасний журналіст - це людина зі смаком і без демагоги. Мені здається, так можна перекласти сучасною мовою відоме визначення "лицар без страху і докору", І ще - компетентний, комунікабельний, здатний на експромт, імпровізацію, цікавий співрозмовник, а головне - такий, що професійно виконує свою справу. Цей фрагмент цікавий тим, що дистантний зв’язок представлений тут дуже виразно - за допомогою приєднання (кореляції), спеціальних інтегративних засобів (і ще). Друге речення, що виражає власне авторські міркування щодо висловленого, роз’єднує перше й третє речення, але, завдячуючі властивості мовлення - підтримувати зв’язок і на відстані, він поновлюється й продовжує діяти. Звичайно, між першим і другим реченнями проявляється контактний зв’язок. Під безпосереднім розуміємо прямий зв’язок двох речень. Опосередкований же являє собою непрямий зв’язок, що виникає між реченнями в результаті послідовного сполучення пар речень, котрі перебувають у безпосередньому зв’язку. Єдність сполучення речень, таким чином, визначається не тільки безпосереднім зв’язком, а й поширеністю опосередкованих зв’язків. Ось приклад, який демонструє безпосередню й опосередковану форми зв’язку: Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина - йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу - і мати ув’язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату - неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом і сіллю. У наведеному складному синтаксичному цілому між першим і другим, другим і третім, другим і четвертим, третім і четвертим реченнями існує безпосередній зв’язок, але, наприклад, перше й третє, перше й четверте речення теж перебувають у зв’язку, хоч. на відміну від згаданого, це вже зв’язок опосередкований.
Контекстуальні відношення речень
Як уже зазначалося, поняття відношень між реченнями осмислюється як їхня функціонально-смислова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності. Висловлено міркування про деякі відношення, котрі складаються всередині текстових єдностей. Так, описуючи прозаїчну строфу, Г.Я. Солганик виокремлює такі компоненти та їхні відношення: "Зачин, який містить початок думки, що формулює її тему, середню частину - розвиток думки, теми й кінцівку - своєрідну синтаксичну (композиційну) крапку, яка підсумовує мікротему строфи й підкреслює це не тільки у смисловому, але й у синтаксичному відношенні"[61]. В структурі радіоінформацій фіксується відношення двох частин: одна містить власне інформацію, друга - її тлумачення, інтерпретацію. Подібне осмислення характеризує виділення предикативно-релятивних комплексів (Т.І.Баталова) і фрагмента (Г.Я.Солганик). Будова логеми, описаної в дослідженні О.О.Нечаєвої, дається з точки зору відображення в мовній побудові процесів мислення та відношень (синхронні, діахронні, причинно-наслідкові).
Звичайно, завдання полягає в тому, щоб подати цілісну систему відношень між реченнями в публіцистичному мовленні й відповідний характер утворюваних на цій основі складних синтаксичних цілих. Такий підхід передбачає фронтальний розгляд поєднуваності речень у тексті. Вирішення цього завдання можливе за умови здійснення контекстуального аналізу смислу, функцій речень, урахування зв’язків, що сприяють формуванню відношень.
1. Супровідні відношення речень. У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими.
Аналіз зв’язків між реченнями показує, що їх поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо, начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов’язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акта. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке "полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)"[62]. Таке розуміння розгортання потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися "розглядові й аналізу", крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов’язкове.