- Володимире Олександровичу, яка найважливіша проблема реаніматології обговорювалася на симпозіумі?
- Це ті патологічні стани людини, які настають слідом за оживленням. Здавалося б, усі функії організму відновлені. Найважливіші органи діють непогано. У древніх точно сказано про "троє воріт смерті": серце, легені й мозок. І ось, коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін, починається відстрочена реакція, котра охоплює головним чином нервову систему, мозок. Ми назвали цю реакцію постреанімаційною хворобою. Якщо не проводити активну профілактику, ускладнення можуть розвинутися саме на цьому етапі, коли загроза нібито минула. І хоч іще не все ясно з постреанімаційною хворобою, створено досить ефективні методики подолання цих грізних ускладнень. І тут наші вчені були першими. Справа тепер за тим, щоб іще ширше впроваджувати створені методики в практику.
Аналізуючи семантико-синтаксичну організацію відповіді, переконуємося в тому, що її зміст відповідає предметові мовлення, названому в запитанні. Перше речення є основним, провідним, у ньому якраз і мовиться безпосередньо про найважливішу проблему реаніматології (про що й запитував журналіст): Це патологічний стан людини, який настає після оживлення. Далі прилучаються супровідні компоненти, що слугують для пояснення, деталізації основної думки. Весь у сукупності склад супровідної частини призначений для роз’яснення інформації з проблеми патологічних станів людини, котрі настають після оживлення. Всередині супровідної частини спостерігаються в свою чергу відношення, що поєднують її компоненти. Спочатку два речення поєднуються (сполучаються) з’єднувальними відношеннями в складне синтаксичне ціле, що містить характеристику відновлювального процесу (Здавалося б, усі функції організму відновлені. Найважливіші органи діють непогано). Далі йдуть речення (3-тє й 4-те, неповне), які виконують пояснювально-розширювальну функцію стосовно поняття, найважливіші органи - з попереднього речення (у древніх точно сказано про "троє воріт смерті": серце, легені та мозок). Потому буде речення, яке починається словами І ось..., що свідчить про введення першого ССЦ, котре характеризує протікання відновлювального процесу, до складу більшого ССЦ, яке містить інформацію про патологічну реакцію: І ось, коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін, починається відстрочена реакція, котра охоплює, головним чином нервову систему, мозок. У складі цієї фрази речення Коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін слугує для вираження образної оцінки спостережуваного стану (компонент І ось має на увазі смисл після чого, як здавалося б, органи діють непогано). Решта речень у цьому фрагменті (до останнього) розширюють інформацію про так звану постреанімаційну хворобу. В останньому реченні висловлюється точка зору автора на необхідність впровадження методики лікування постреанімаційної хвороби. Тобто всі компоненти фрагмента підпорядковані повідомленню про предмет мовлення, сформульованому в запитанні журналіста.
У цьому тексті є також приклад, коли предмет мовлення визначається в мовленнєвій партії журналіста з допомогою не власне запитальної конструкції. Порівняйте:
- А якщо помріяти про майбутнє вашої галузі науки... - Ми гадаємо, що з розвитком науки, з удосконаленням техніки вдасться значно подовжити строк, протягом якого можна зробити так звану клінічну смерть оборотною...
Речення, в якому називається предмет мовлення - неповне, незакінчене, й воно може бути не обов’язково запитальним. Подібне варіювання дає можливість змінювати одноманітно запитальну інтонацію, журналіст мовби сам починає розмірковувати над проблемою (А якщо помріяти...).
Формулювання предмета мовлення в діалогічній побудові може мати й безпосередньо стверджувальний характер. Наприклад, висловлювання дається в скороченому вигляді, головна увага приділяється формі визначення предмета мовлення в мовленнєвій партії журналіста:
- Ганно Василівно, погодьтеся, що й службі побуту слід багато що змінювати безпосередньо у себе, в своїх підрозділах.
- Змінювати, мабуть, надто обережно сказано. Ламати, причому часу на "розкачку" немає. Йдеться про докорінне поліпшення служби побуту, докорінне. Перед нами стоять дуже складні завдання. Ми повинні впровадити 65 нових видів послуг, а загальний обсяг реалізації побутових послуг збільшиться в 1,4 рази, причому, особливо підкреслю, послуг, які оплачуються населенням. Нині їхня питома вага становить 82,4 відсотка.
Як бачимо, журналіст висловлює міркування, зміст якого потім нібито повторюється на новому смисловому витку в мовленні співбесідника: Змінювати, мабуть, надто обережно сказано. Ламати. Далі подається роз’яснення: Йдеться про докорінне поліпшення служби побуту, докорінне. Тобто предмет мовлення є спільним у двох партіях - але у висловлюванні журналіста він пропонується, визначається. Головне ж його осмислення, з роз’ясненням, конкретизацією, спостерігається в мовленнєвій партії компетентної особи, з якою ведеться бесіда.
2. У публіцистичному тексті часто використовуються питальні конструкції й для виділення предмета мовлення в монологічному повідомленні. Розглянемо такий приклад: Як і чому чоловіки обирають військову професію? Напевно, у кожного свій шлях до армії. Це й пошуки романтики, й родинна традиція, й бажання вирватися зі звичайного життєвого кола, й прагнення самовираження. Та хоч би яким був перший крок, для значної більшості він стає долею.
Ну а жінки? Що їх приваблює у військовій службі? Та те ж саме. Знаю з власного досвіду - понад десять років ношу погони.
Вживання питальних речень на початку абзаців немовби "задає тон" формованому в них змістові, в даному випадку - смисловому наповненню висловлювань про предмет мовлення: зумовленість вибору військової професії як чоловіками, так і жінками. Звернення до питальних речень дуже рельєфно виділяє суть висловлювань, формальні обриси її виявлення. Кожне з висловлювань являє собою складне синтаксичне ціле, що об’єднує ряд речень, які перебувають у відношеннях коментування, аргументації й т.д. з реченнями, що містять основну інформацію. Із допомогою питальних речень досягається їхнє групування. Природно, що питальні конструкції, вживані в аналогічних ситуаціях, слугують виділенню висловлювання про предмет мовлення, визначають його початок, кінцева ж межа може бути уточнена з допомогою з’ясування контекстуальних відношень між компонентами висловлювання, орієнтації на абзацне виділення, початок наступного висловлювання.
3. Використовуються також спеціальні речення, словосполучення що вказують на перехід до того чи іншого предмета мовлення: нарешті; ще проблема; далі; тепер про; по-перше, про; по-друге, про і т.д., перейдемо до питання про; почнемо; й на завершення; що стосується; і останнє; й ще про одне і т.п. Це своєрідні форми смислового виділення висловлювань про предмет мовлення; окрім того, вживається багато близьких, синонімічних із ними засобів. Вони визначають початок висловлювання про предмет мовлення, а визначенню нижньої межі допомагає орієнтація на абзац і семантико-синтаксичну зв’язаність, що являє собою єдність семантико-синтаксичних зв’язків і відношень. Розглянемо приклади. Спершу з компонентом тепер про: Тепер про плани. За тиждень поїду до Голландії, де в Тілбурзі відбудеться турнір найвищої категорії. Потому гратиму за свою команду разом із чемпіоном світу Г.Каспаровим на Всесвітній шаховій олімпіаді. В лютому мене чекає матч із А.Соколовим. Після неповного речення Тепер про плани справді повідомляється про планову зустріч А.Каспарова в наступних змаганнях. Йдеться про це в трьох реченнях: За тиждень поїду до Голландії. Потому гратиму за свою команду разом із чемпіоном світу. В лютому мене чекає матч із А.Соколовим. Вони утворюють єдине складне синтаксичне ціле зі з’єднувальне-перелічувальними відношеннями. До першого речення відноситься залежне речення, що слугує для повідомлення даних, які розширюють вихідну інформацію (де в Тілбурзі відбудеться турнір найвищої категорії).
Розгляньмо черговий приклад - з виділювальним компонентом (нарешті, ще одна із проблем): Нарешті, ще одна - можливо, найважливіша із сучасних проблем офтальмології. Досягнення останніх десятиліть (у тому числі в галузі мікрохірургії) стосується в основному хвороб переднього відділу ока. Проте найважливіші структури (завдяки яким, власне, й здійснюється акт зору) розташовані в задньому відділі ока; це сітківка та зоровий нерв. Саме їх ураження (наприклад, у разі судинних та обмінних захворювань) призводить до безповоротної втрати зору (багато з цих захворювань подібні за походженням з наслідками порушення кровообігу в серці та головному мозку, відомі як інфаркт, стенокардія, інсульт). Саме ці, найсерйозніші, захворювання очей не лікуються хірургічним шляхом. Проблема, що також вимагає вирішення на шляхах корекції порушеного хімічного балансу в ураженій тканині. У фрагменті йдеться про очні захворювання судинного, обмінного характеру, які не лікуються хірургічним шляхом (про це говориться з допомогою складного змісту, висловленого декількома фразами) - це й визначає одну з важких і важливих проблем. Останнє речення містить професійну оцінку даної проблеми. Конструктивно воно підкреслює єдність висловлювання (зокрема, завдяки повторенню компонента проблема, виконує "облямовуючу" функцію). Виділювальний компонент допомагає читачеві встановити характер змістових частин тексту, ті аспекти змісту, які і є предметами мовлення. Особливо це важливо в розширених текстах, адже тоді треба всю багатоманітність інформації "розкласти по поличках", чітко виділити її окремі, складові елементи. Тут допомагає, зокрема, використання виділювальних компонентів по-перше, про; по-друге, про і т.д. Наведемо скорочений текст із використанням цих компонентів: По-перше, про віденську зустріч. Почалася вона в дуже тяжкий для Європи момент і тому почалася своєчасно. Питання про те, наскільки її зміст відповідатиме важливості моменту. Це залежить від усіх без винятку учасників зустрічі, від конструктивності їхнього діалогу... По-друге, про бесіди у Відні. В першу чергу - з найвищими керівниками Австрійської Республіки, її видатними політичними діячами. Ці бесіди надовго запам’ятаються нам своєю змістовністю й атмосферою гранична щирого й заінтересованого обговорення проблем... По-третє, про віденські контакти. З стріч у столиці, Австрії надала унікальну можливість продовжити колишні й установити нові контакти з видатними політичними діячами Європи.