Складне висловлювання про предмет мовлення
Якщо висловлювання про предмет мовлення складається з поєднання простих висловлювань про предмет мовлення, то таке висловлювання називаємо складним. У складних висловлюваннях єдиний предмет мовлення розчленовується на односпрямовані в смисловому відношенні частини, й на цій основі набуває розчленованого характеру саме висловлювання, складене з однорідних простих висловлювань. Наведемо з деякими скороченнями ("довжини" простих висловлювань) складне висловлювання:
Мистецтво існує не окремо від життя. Все наше життя пов’язане з мистецтвом. У нашому повсякденному житті й зароджується мистецтво.
Як це відбувається ?
Любов до природи, любов до нашого рідного міста, любов до людей - ось звідки походить мистецтво. Паша природа для людей із інших країн може видатися дуже скромною, не яскравою, та коли ми щось любимо, то нам розкривається внутрішній характер цієї речі - ми бачимо її красу.
І це стосується всього нам рідного... Мистецтво народжується й тоді, коли людина любить робити речі й у цих речах передавати свою любов до рідної природи та людей. Ви бачили столяра за роботою? Який чудовий у нього інструмент, яке гарне дерево, які стружки. Можна захопитися такою справою...
Я вам сказав, що мистецтво народжується з любові, та є мистецтво, немовби народжене з ненависті. Але це тоді, коли ми щось любимо, наприклад, мир, а є люди, котрі перешкоджають мирові й хочуть війни, і ми їх через любов до миру ненавидимо й відповідно зображуємо. Наведене висловлювання виділяється за допомогою запитання Як це відбувається?В тексті знаходимо абзаци, які починаються реченнями й складним синтаксичним цілим, що відповідають на це запитання: 1. Любов до природи, любов до нашого рідного міста, любов до людей ось звідки походить мистецтво; 2. Мистецтво народжується й тоді, коли людина любить робити речі й у цих речах передавати свою любов до рідної природи та людей; 3. Я вам сказав, що мистецтво народжується з любові, та є мистецтво, немовби народжене з ненависті. Ці речення й ССЦ однофункціональні - всі вони повідомляють про те, як у нашому повсякденному житті зароджується мистецтво. Ця однофункціональність, комунікативна однорідність свідчить про сурядні відношення між наведеними реченнями та ССЦ. Поглиблюють ці відношення риси паралелізму: відбувається; мистецтво народжується; мистецтво, немовби народжене з ненависті; / любов до природи; любов до нашого рідного міста; любов до людей тощо. Речення, що стоять на початку абзаців, є основними, провідними в окремих простих висловлюваннях про предмет мовлення, становлять їхні смислові центри. Про це свідчить і їхня співвіднесеність із запитальним реченням, котре визначає предмет мовлення, й сурядно-паралельні відношення між ними, і їхня найбільша самостійність у даному фрагменті, й наявність залежних компонентів, що слугують для конкретизації, розширення, авторської інтерпретації.
У першому простому висловлюванні після провідного сегметованого речення йде складне синтаксичне ціле, що слугує для пояснення того, що сказане в основному реченні. Це ССЦ з протиставними відношеннями, в ньому головний акцент робиться на другому реченні: Коли ми щось любимо, то нам відкривається внутрішній характер цієї речі. В наступному реченні деталізується поняття внутрішній характер - Ми бачимо її красу. Й ще одне речення - що розширює інформацію в більш узагальнюючому плані: Й це стосується всього нам рідного...
У другому фрагменті поставлено після основного речення запитальне Чи бачили ви столяра за роботою? передбачає на основі пресуппозиції присутність смислу: для прикладу ми хочемо назвати роботу столяра (це конкретизація змісту). Наступні компоненти слугують для вираження почуттів, ставлення, думок автора: Який чудовий у нього інструмент, яке гарне дерево,|| які стружки||Можна захопитися такою справою...
Третє просте висловлювання складається з двох компонентів. Перший, основний, виражений складним синтаксичним цілим: Я вам сказав, що мистецтво народжується з любові, та є мистецтво, немовби народжене з ненависті. Його зміст можна передати таким реченням: Мистецтво може народжуватися не тільки з любові, а й із ненависті. Другий компонент слугує для роз’яснення того, коли це буває, в яких випадках (Але це тоді, коли ми щось любимо, наприклад, мир, а є люди, котрі перешкоджають мирові й хочуть війни, й ми їх через любов до миру ненавидимо й відповідно зображуємо). Оскільки ми навели прості висловлювання в скороченому вигляді, то, природно, не всі елементи інтерпретаційної частини були названі. Та, головне, ми побачили, що складне висловлювання про предмет мовлення будується з двох і більше інтерпретованих простих висловлювань. Бо якщо поєднати окремі однотипні елементарні висловлювання, що перебувають у з’єднувальних (сурядних) відношеннях, то вони утворять єдине складене, розчленоване просте (водночас елементарне) висловлювання, до якого входить складне синтаксичне ціле. Порівняйте: Любов до природи, любов до нашого рідного міста, любов до людей - ось звідки походить мистецтво. Мистецтво народжується й тоді, коли людина любить робити речі й у цих речах передавати свою любов до рідної природи та людей... і т.д.
Дуже показовим у цьому відношенні є такий фрагмент: Про це слово - інтелігентність, інтелігенція - багато сперечаються. Гадаю, що не можна зводити справу до якихось зовнішніх ознак. Іноді, наприклад, справжня інтелігентність не в тому, щоб жадібно схопити рідкісну книгу, а в тому, щоб утриматися від її придбання, якщо знаєш, що для іншого вона може виявитися потрібнішою, а для тебе буде книгою на одне прочитання (і то в кращому разі). Для мене інтелігентність - це підвищена сприйнятливість до культури, мистецтва, делікатність у ставленні до інших людей, принциповість.
І ще якість справжньою інтелігента - його життя осмислене. Над смислом його він замислюється все життя, не вважаючи, що відповідь знайдена раз і назавжди. Наведене висловлювання композиційне виділяється з допомогою абзаців. Перше речення Про слово інтелігентність, інтелігенція багато сперечаються підказує що йтиметься про з’ясування суті понять. До того ж далі йде речення, котре виражає авторський інтерес до цього: Гадаю, що не можна зводити справу до якихось зовнішніх ознак. Після цього йде конкретизаційне речення (вводиться з допомогою слова наприклад). Далі даються речення, в яких мовиться про особисте, авторське розуміння інтелігентності. У зв’язку з тим, що перші два речення, об’єднані в ССЦ, "обросли" супроводом інтерпретації, утворене просте висловлювання відокремилося, а речення, що починає другий абзац, стало основою утворення простого висловлювання (виникнення супровідного відношення речення, що перебуває в смисловому центрі певного висловлювання, до речення, що також стоїть у смисловому центрі іншого висловлювання, свідчить про супровідну роль усього висловлювання). Таким чином, між основними компонентами простих висловлювань про предмети мовлення в складі складного висловлювання (як і взагалі між смисловими центрами сполучуваних окремих висловлювань) спостерігаються відношення, подібні до з’єднувальних (або інших) відношень у складному синтаксичному цілому. Проте їх доречніше називати сурядними відношеннями в цих випадках. Бо поняття "з’єднувальні відношення" відображують передусім характер притягування речень у складному синтаксичному цілому, а сурядні відношення містять поняття рівноправності, однофункціональності насамперед.
Але, природно, сурядність у реченні, в складному синтаксичному цілому й між компонентами поєднуваних фрагментів має свою специфіку. Наша точка зору на особливості синтаксичних зв’язків і відношень, що слугують для з’єднання різних мовних одиниць, збігається з думкою, висловленою Г.Я.Солгаником: "При аналізі відношень (синтаксичного зв’язку) між закінченими реченнями не слід (та й неможливо) виходити з уявлень, характерних для синтаксису простого або складного речення. Це новий, виший рівень синтаксичних явищ, до якого лише незначною мірою застосовні поняття й категорії нижчих рівнів. Так, відношення між частинами складного речення неможливо визначити в поняттях, характерних для синтаксису простого речення. Так само неправомірно... переносити зв’язки, притаманні членам простого або частинам складного речення, на відношення між самостійними реченнями"[79. Якщо в складі складносурядного речення на основі справді сурядних відношень взаємодіють однорідні предикативні одиниці, котрі не виражають окремого повідомлення, то в складному синтаксичному цілому вони вже передають окремий зміст. Компоненти ж простих висловлювань, які перебувають у сурядних відношеннях, взаємодіють дистантно, що створює умови формування на їхній основі цілих однофункціональних побудов - частин складної побудови.
Однорідність, однофункціональність простих висловлювань - головна умова формування на їхній основі складного висловлювання про предмет мовлення. Поряд із сурядними відношеннями між смисловими центрами простих висловлювань важливу роль відіграє наявність об’єднавчого в змістовому відношенні, спільного для всіх простих висловлювань запитання чи ствердження, внутрішніх засобів зв’язку - перелічувального, перелічувально-зіставного характеру, про які ми говорили, розглядаючи засоби композиційного виділення висловлювань (по-перше, по-друге, перше, друге, з одного боку, з іншого й т.п.), в цій ролі можуть виступати також різні речення, що не мають властивостей регулярності. І, звичайно, принципово важливою є спільність предмета мовлення: і в першому, й у другому, й у третьому висловлюваннях ідеться про одне й те ж - про порядок розвитку, послідовного розгляду рис, які складають цей предмет мовлення. Єдність предмета мовлення досягається й усіма засобами зв’язку, й, головне, смисловою спільністю. Розгляньмо приклад.