Характер тематично провідних висловлювань залежить від теми, загального задуму тексту. Тому виявлення тематично провідного висловлювання здійснюється, згідно з системною методикою, не тільки шляхом розгляду смислових відношень між окремими висловлюваннями, а й шляхом співвіднесеності їхнього змісту із загальним змістом тексту. Зіставлення змісту окремих компонентів і загального змісту тексту допомагає з’ясувати, наскільки ближче стоїть той чи інший зміст до загальною, а отже - й як він слугує розкриттю загального змісту.
Зіставлення змісту тематично провідних висловлювань зі змістом цілого тексту привело до виявлення з цієї точки зору трьох типів тематично провідних висловлювань (якщо їх у тексті два або більше):
1. Ті, що мають однотипну смислову спрямованість, слугують для висвітлення ряду односпрямованих аспектів якогось явища, процесу, складної єдності, їхнє функціонування характерне, наприклад, для таких жанрів, як рецензія, огляд, звіт, нарис. Із висвітлення окремих характеристик, дій, учинків складається цілісна єдність (перелічувально-підсумкового типу).
2. Не строго однотипні в смисловому відношенні, але, природно, всі орієнтовані на включення в цілісний зміст. Прикладом можуть слугувати тематично провідні висловлювання в тексті, що розповідають про те, як ми дізнаємося про С.П.Корольова з нової книги про нього. Один тематично провідний предмет мовлення має узагальнений характер - загальна оцінка книги та інформації, повідомлюваної в ній, другий є розглядом одного з часткових (особливо важливих) аспектів. Незважаючи на те, що немає повного збігу у функціональному обсязі предметів мовлення, вони проте обидва співвіднесені з цілісним змістом, охоплюються ним. Подібні тематично провідні, висловлювання трапляються в розширених інформаціях, кореспонденціях, у комплексних жанрах типу рецензія-інформація та ін.
3. Різнофункціональні, неоднотипні тематично провідні висловлювання, та обов’язково суміжні в смисловому відношенні і, знову-таки, за змістом співвідносні з цілісним змістом, функціональною орієнтацією тексту. Особливо виразно вони представлені в статтях, які мають таку будову: спочатку йде частина, що характеризує стан справ у якій-небудь сфері життя суспільства, виробництва, потім у другій частині формулюється програма конкретних соціальних заходів, необхідних для подолання виниклих проблем. Кожна частина становить тематично провідне висловлювання, бо зміст статті має комплексний характер: інформація про стан справ у тій чи іншій сфері життя суспільства й визначення соціальне" важливих, необхідних дій для подолання виниклих проблем, недоліків.
Виявлення основних складових структури тексту - тематично провідних висловлювань прояснює роль у ньому зачину та кінцівки, характерних для публіцистичних жанрів, особливо для розширених інформаційних та для аналітичних. Це винесені в окрему, початкову або кінцеву позицію висловлювання, що співвідносяться з компонентами тексту або з основною частиною тексту в цілому й виконують такі функції: 1) змістовно-організаційну; 2) інтерпретаційно-емоціогенну. Ці два функціональні різновиди можуть і переплітатися, взаємодіяти. Порівняймо два зачини: Тані лише три роки... Рік тому мати помітила, що Таня не бачить через уроджену катаракту; У багатьох народів число "три" освячене віками - опоетизоване казками, легендами, де бажання героїв не перевершували цієї заповітної цифри. Віками мій народ мріяв про води, про землю, про братерство. Мрії моїх предків стали в наші дні дійсністю. Про них - мої три пісні.
Перший зачин використовується в репортажі про операцію катаракти, яку робили дівчинці Тані. Те, що про неї сказано в зачині, могло міститися далі в тексті як інформація, що розширює відомості про головну особу події. Винесення цього повідомлення в початок тексту створює дещо інтригуюче забарвлення, сприяє пробудженню читацького інтересу. Другий зачин являє собою обгрунтування побудови нариса, що складається з трьох частин, кожна з яких називається "Пісня..."(про воду, про землю, про братерство). Природно, таке обґрунтування стосується всього висловлювання на певну тему, виступає в ролі попереднього коментаря, роз’яснення, відношення до елементів, що позначають композиційні характеристики тексту. Кінцівка ж підводить композиційний підсумок змісту, викладеного в тексті.
У зачині та кінцівці публіцистичного тексту, як і в основній його частині, дуже значною є роль інтерпретуючого початку. З його допомогою реалізується суспільна позиція публіциста, формується впливова спрямованість структурної організації публіцистичного тексту.
Побудова публіцистичного тексту, в тому числі й у галузі масової інформації, вимагає майстерного володіння всім арсеналом конструктивно-мовленнєвих творчих засобів, постійного врахування стильової специфіки їх застосування.
Послідовна орієнтація на функціонально-системний принцип дає змогу розчленувати тісно з’єднані компоненти тексту, простежити їхню взаємодію. Цьому значною мірою сприяло з’ясування контекстуальної форми, змісту речень, їхнього взаємозв’язку в тексті.
Розвиток текстових одиниць іде не обов’язково в напрямку конструктивного ускладнення, а передусім шляхом переходу одиниць одного типу до складу якісно нових одиниць. Розуміння цього досягається системним підходом до вивчення явищ, який орієнтує на осмислення послідовної змістовно-функціональної співвіднесеності складних утворів і їхніх компонентів, а також багатоманітності структурних трансформацій, які нерідко полягають у формуванні якісно нової сутності у порівнянні з попередньою їй у системному розвитку.
Семантико-синтаксичні одиниці слугують для оформлення мисленого змісту (простого і складного) й завдяки цьому наділені комунікативною значущістю. Та це ще не власне комунікативні одиниці. У відповідності з системним принципом такою є одиниця, котра за своєю смисловою спрямованістю безпосередньо співвідноситься з цілісним комунікативним твором як його органічна частина. Семантико синтаксичні одиниці слугують для вираження цілісного логіко-мисленого змісту. Комунікативні одиниці підпорядковують відображуваний семантико-синтаксичними одиницями мислений змісі завданням повідомлення про тематично зумовлений предмет мовлення.
Елементарні висловлювання про предмет мовлення - як нерозчленовані так і розчленовані - це основна, вихідна одиниця комунікативної побудови.
Речення та складні синтаксичні цілі, що мають найменшу контекстуальне значущу смислову єдність, становлять семантико-синтаксичне наповнення елементарного висловлювання про предмет мовлення. Виявляючи з допомогою контекстуального аналізу такі речення й складні синтаксичні цілі, ми водночас виявляємо елементарні висловлювання про предмет мовлення.
Маючи в своєму розпорядженні семантико-синтаксичні ознаки елементарного висловлювання про предмет мовлення, ми можемо перейти до аналізу реальних висловлювань про предмет мовлення, які або збігаються з елементарними висловлюваннями, або побудовані з елементарних висловлювань.
Категорія власне комунікативної одиниці формується в системі понять мовленнєвого спілкування. Кожний текст, мовленнєвий твір характеризується темою - тобто спрямованістю його змісту на певне відображення дійсності, а це в свою чергу є позначенням основного предмета мовлення. Текст також реалізує певну ідею, закладену в основну спрямованість його змісту. Реалізація названих категорій відбувається з допомогою повідомлень про відповідні предмети мовлення.
Структура публіцистичного тексту відображує два взаємопов’язані процеси: з одного боку, дістає мовне вираження (у вигляді речень або поєднання речень - на основі притаманних їм зв’язків і й відношень) окремий цілісний в умовах контексту мислений зміст; із другого - утворені семантико-синтаксичні одиниці підпорядковуються організаційній функції власне комунікативних одиниць - висловлювань про тематично зумовлені предмети мовлення. Це створює в тексті складні переплетіння одиниць, які беруть участь у цьому процесі. Завдяки виявленню власне комунікативної одиниці - висловлювання про тематично зумовлений предмет мовлення - конкретизується зміст безпосередніх складових тексту як комунікативно-мовлепнєвого твору, в яких знаходить відображення його об’ємно-кількісна, функціонально-змістова, в цілому жанрово-стильова специфіка.
Увага до науково обгрунтованого формування мовленнєвої змістовності, виразності, до тактики виявлення авторської позиції - та грань роботи над текстом, яка безпосередньо пов’язана з виробленням усвідомленого, впевненого володіння словом. Оскільки в підручниках і посібниках розгляд текстової структури має формально синтаксичний характер, їхні матеріали необхідно доповнити описом власне комунікативної сутності творення тексту, треба приділити більше уваги аналізові логіко-комунікативної значущості синтаксичних одиниць, їхньому функціонуванню в тексті. Практичний підхід до оновлення навчальної літератури має полягати й у широкому застосуванні текстового матеріалу в ході розгляду будь-якого явища мови.
Наш час характеризується створенням прогресивних технологій, що допомагають значно піднести рівень виробництва. Цьому загальному устремлінню співзвучна орієнтація на розробку своєрідних "технологій", що слугують удосконаленню мовленнєвої діяльності. Поглиблення технологічної оснащеності викладання, вивчення мови, зокрема навичок побудови тексту, передусім залежить від ступеня активного практичного освоєння нагромадженого теоретичного матеріалу, нових, досконаліших знань, що відкриваються з його допомогою.