Виразність розчленованості складносурядних конструкцій на самостійні окремі предикативні одиниці спостерігається в тих випадках, коли в оповіді про події, ситуації повідомляється про дії їхніх різних учасників. Окремішність предикативних одиниць великою мірою визначається відмінністю діячів, котрі звершують дію (кожен свою). Порівняйте: За відсутності матері, коли вовченята обов’язково ховалися до ями або причаювалися в траві, один шалапут безтурботно блукав майданчиком. У цей момент мати його й застала. Я почув приглушене горлове гарчання, що означало: "Я кому казала, не швендяй, хіба не тямиш - небезпечно?", Вовчення все зрозуміло, задкуючи, воно шмигнуло до ями, та я встиг його зняти разом iз матір’ю. В останній фразі виділяються дві частини, межа між якими проходить перед сполучником та; в одній повідомляється про вовченя, його поведінку, в другій - про автора, який сфотографував тварин. Предикативна одиниця, приєднувана сполучником та, тому поціновується в даному контексті як окреме елементарне повідомлення про суб’єкт, що чинить певну дію.
У ряді випадків речення, що мають значення зумовлювальних, водночас не втрачають функції окремого самостійного повідомлення про дійсність, що надає вираженій зумовленості не такого прямолінійного логічного характеру, а створює оповідну, ближче співвіднесену з реальними зв’язками явищ мовленнєву форму. Наприклад: Німці сильним вогнем прострілювали цю дорогу. Але старший лейтенант вивів піхоту з лісу до каналу, й ми вибили фашистів із Фірбруденкруга; Вода нерухома, невдовзі вона застигне зовсім, і дітвора рине на лід; На жаль, Смоктуновський виявився зайнятим, і я вирішив зіграти роль сам.
Порівняйте подібні синтаксичні конструкції, що мають надфразову побудову, за якої самостійність предикативних одиниць, котрі перебувають у сурядних відношеннях, проявляється з усією певністю: Ми в’їжджаємо в парк, побудований мцхетською молоддю. І перед нами постає велично грандіозний театрон на 4,5 тисяч місць, що розкинувся біля підніжжя кріпості розкладеними вздовж неї саджанцями. Гості беруться за лопати. І ось оживає алея, стають у рядок стрункі молоді деревця.
Речення І перед нами постає велично грандіозний театрон..., І ось оживає алея виражають зміст, що має результативно-наслідковий характер по відношенню до змісту попереднього речення. У той же час кожне з речень, що перебувають у сурядних відношеннях, містять у собі окреме, самостійне повідомлення про вичленовувані події, явища (Ми в’їжджаємо в парк. Гості беруться за лопати і т.д.).
Сурядні синтаксичні побудови як поєднання речень спостерігаються й тоді, коли з їхньою допомогою виражається інформації про яку-небудь реальну єдність фактів і явищ, які співіснують, у їхній відмінності, тій чи іншій внутрішній суперечливості. Цим зумовлюється поряд із взаємодією окремих повідомлень, збереження їхньої розмежованості, протиставлення в тому чи іншому відношенні. Закономірним є вживання в цих випадках сполучників але, а, одначе. Порівняйте: Виконано величезну, історично безпрецедентну роботу, одначе попереду ще тривала праця, І здійснити її можна тільки терпляче, тільки гуртом, діючи в багатьох напрямах; У Кармена ніколи не було фільмів "для душі". Про це він і помислити не міг, а якщо мріяв про щось, чогось домагався, то лиш одного: "Пошліть мене туди, де бій..."; На шляхах вервечки німців - діти, старі, жінки. Повертаються до домівок, пхаючи перед собою візки з добром або згинаючися під вузлами та корзинами. Йдуть мовчки, похмуро, але немає ні боязких поглядів, ні цікавості. Фрази зі сполучниками одначе, а, але містять сурядні побудови, які слугують для вираження єдиного змісту, що в першому випадку передає - стан справ (Виконано величезну, історично безпрецедентну роботу, / одначе попереду ще тривала праця); в другому - характер духовного устремління героя (Про це він і помислити не міг, / а якщо й мріяв про щось, чогось домагався, то лиш одного: "Пошліть мене туди, де бій..."); в третьому - картину, що розкриває моральний стан людей (Ідуть мовчки, похмуро, але немає ні боязких поглядів, ні цікавості). Часто синтаксичні утвори такого типу мають надфразове оформлення, яке не лишає місця для сумнівів щодо синтаксичної самостійності фразових побудов. Наприклад: Надворі дощ, майже осінній. А завтра Перше травня; Дерева корінням тягнуть вологу із землі й тим самим начебто повинні сприяти припливові її з нижніх горизонтів. Однак вони ж своєю листяною поверхнею випаровують багато води. А це призводить до висушення грунту.
Друга група складносурядних побудов, котрі являють собою сполучення речень, відрізняється від першої, розглянутої вище, тим, що в подібних конструкціях предикативні одиниці, наділені самостійним значенням, є різними в плані конкретної функціонально-змістової спрямованості утворами, хоч це не виключає наявності об’єднуючої їх комунікативної спільності, яка об’єднує їх.
Це побудови, де перша предикативна одиниця містить якесь повідомлення про дійсність, а в другій одиниці висловлюється щось із приводу повідомлення або наводяться якісь додаткові відомості у зв’язку з ним. Наприклад: У глядацькому залі не змовкає сміх. А тим часом вистава змушує замислитися про багато серйозних речей - і це її найкращий моральний результат; Містечко високо звелося над рівнем моря, й це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт.
Предикативні одиниці і це її найкращий моральний результат; і це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт містять висловлювання з приводу повідомлень, які передують їм. Закономірно, що в цих випадках предикативні одиниці, котрі входять до однієї фрази, являють собою різні повідомлення, не злиті в цілісний елементарний, зміст, а утворюють складнішу змістову єдність. Це стосується й тих конструкцій, де приєднуване сурядним зв’язком речення містить інформацію, що має відношення до окремих компонентів попереднього повідомлення. Наприклад: Далеко видно навкіл із вершин, а ми, безсумнівно, маємо право називати вершиною ювілей нашого руху...; Звичайно, перед нами умовний комедійний хід, але й у комедії безліч можливостей, щоб показати цілком реальну сучасну школу... Найкращі фільми на шкільну тему завжди фокусували больові точки морально-соціальної проблематики свого часу...
Компоненти вершини та комедійний, ужиті в перших предикативних одиницях, що мають своє самостійне значення, стають предметом соціального розгляду в наступних предикативних одиницях; одна виражає судження про закономірність уживання слова вершини щодо відзначуваного ювілею; друга слугує для характеристики комедії в плані її можливостей.
До розглядуваного різновиду побудов (котрий являє собою сполучення, поєднання речень) належать також ті, що містять одиницю, яка має пояснювальне значення. З її допомогою дається роз’яснення того, про що повідомлено в попередній предикативній одиниці. Характерним є вживання в цих випадках сполучника тобто (звичайно - після коми), але можливе тут і тире, яке помітніше передає самостійний характер речення; може бути винесене таке пояснювальне речення й в окрему фразу. Порівняйте:
-Підвалини храму Іоанна Хрестителя складені з колотого каменю, - розповідає Р.Багрій. - В’язким розчином для нього слугувала суміш,що вживалася в Стародавній Русі, тобто задовго до 1256 року; Майже зовсім зникли дружні послання, веселі віршовані листи, іронічне листування, репліка в риму на адресу тих, із ким полемізуєш, - тобто все те, що так яскраво, ренесансно розквітало веселої пушкінської пори; Кінець XIX - початок XX століття ознаменувалися в музиці вражаючими досягненнями людського генія в галузі витонченої інтелектуальної творчості: Стравинський, Вебер, Барток, Прокоф’єв, Шенберг. Але паралельно зріс потяг до демократичної, "простої" музики, одразу зрозумілої й одразу доступної вухові середнього слухача, не фахівця. Тобто виникли полярні музичні тенденції.В усіх наведених прикладах речення, котрі починаються з тобто, розташованої після предикативних одиниць зі змістом, який уже "відбувся", й ці наступні одиниці роз’яснюють те, про що мовилося в попередніх повідомленнях, котрі мають самостійне значення (в останньому прикладі зміст пояснювального речення віднесено до сукупного змісту попереднього складного синтаксичного цілого, а не одного речення).
>Таким чином, наявність сурядних відношень у складній фразовій конструкції може свідчити про контекстуальну самостійність предикативних одиниць, між якими ці відношення встановлюються, що, звичайно, має знайти відображення у визначенні меж речень, які входять до певної фрази.
Автономність частин у безсполучникових конструкціях
На основі описаних у літературі властивостей безсполучникових конструкцій можуть бути названі такі їхні типи: 1) безсполучникові речення, що зближуються за семантико-синтаксичними відношеннями своєї структури зі складносурядними реченнями; 2) безсполучникові речення, котрі мають схожість зі складнопідрядними реченнями; 3) безсполучникові побудови, що виявляють риси складного синтаксичного цілого. Прояв у безсполучниковому реченні властивостей складного синтаксичного цілого був зафіксований Н.С.Поспєловим[40] і дістав підтвердження в працях інших дослідників (Н.Д.Арутюнова), котрі виявляли розчленованість безсполучникового речення на "комунікативне автономні" речення, тобто здатні "виступати в мовленні як окреме повідомлення[41]. Поряд із тим, що безсполучникові речення характеризуються як "особливі синтаксичні утвори, більшою чи меншою мірою співвідносні зі складними реченнями’’[42], висловлюється думка й про те, що у сфері безсполучникового речення "відбувається зближення між синтаксисом речення й синтаксисом тексту"[43]’