Отже, біхевіорестичнаправосвідомість – це сукупність уявлень і почуттів, які виражають ставлення людей до права, правових явищ, діяльності юридичних установ у суспільстві.
Структура еврістичної правосвідомості є складною і включає до себе як раціональні (правова ідеологія), так і емоційні елементи (оціночний, інформаційний і вольовий).
Правова ідеологія відображає переважно наслідки абстрактного мислення. Вона включає до себе концептуально оформлені ідеї і поняття про необхідність і роль права, про його забезпечення, удосконалення, методи і форми втілення в життя. Провідними в сучасній правовій ідеології виступають ідеї: невід’ємних прав і свобод людини, закону як акта вищої юридичної сили; законності; охорона права державою і пов’язаність самої держави правом.[11]
Емоційні елементи правосвідомості разом становлять правову психологію. У ставленні до права людина керується не лише раціональним мисленням, а й емоціями. З цієї точки зору, правова психологія складається з трьох елементів:
1) інформаційний елемент – полягає у знанні того чи іншого обсягу інформації про зміст правових норм, що реально виражається у знанні тексту джерела права;
2) оціночний елемент – полягає втому, що носій правосвідомості (людина, колектив), отримавши інформацію про нормативний акт, співвідносить її з власною системою цінностей, тобто оцінює її позитивно чи негативно повністю або в частині;
3) вольовий елемент означає, що носій правосвідомості, отримавши і оцінивши інформацію про право, визначає напрямок своєї поведінки – відповідно до змісту правових норм (правомірна поведінка), або всупереч йому.[12]
Необхідно також визначити види правосвідомості. Так М.Н. Марченко виділяє такі види правосвідомості:
а) буденна правосвідомість – це масові уявлення людей, їх почуття, настрої з приводу правової сфери у суспільстві, які виникають безпосередньо з умов життя людей, їх життєвого досвіду;
б) професійна правосвідомість – це сукупність уявлень, понять, ідей, традицій, що формуються з приводу правової дійсності у професіоналів-юристів на основі спеціальних юридичних знань;
в) теоретична правосвідомість – це система поглядів осіб, які науково досліджують функціонування правової системи.[13]
Таким чином, як ми бачимо, правосвідомість має важливе значення для формування правомірної поведінки осіб. Вона здійснює свій вплив на всіх рівнях (буденному, професійному і теоретичному), що є безперечно важливим фактором для забезпечення масовості прояву правомірної поведінки серед населення.
Крім цього, слід також звернути увагу і на таке явище, як правова культура. Правова культура за своїм змістом виступає свого роду юридичним багатством, яке виражається в досягнутому рівні регулятивних властивостей права, нагромаджених правових цінностей, тих особливостей права, юридичної техніки, котрі належать до духовної культури, до правового прогресу.
Саме поняття правової культури складається з таких елементів:
1) стан правосвідомості в суспільстві, тобто: а) певний рівень правового мислення і чуттєвого сприйняття правової дійсності; б) належний ступінь знання населенням законів; в) високий рівень поваги до норм права;
2) стан законності, який характеризується певним ступенем розгортання всіх її вимог, реальністю їх здійснення (міцністю правопорядку);
3) стан процесів правотворчості і реалізації права;
4) наслідки правової діяльності у вигляді духовних і матеріалізованих благ, створених людьми (законодавство, судова практика тощо);
5) стан практичної роботи спеціальних юридичних установ (судів, прокуратури), які застосовують право.
Розрізняють чотири стани правової культури:
А) ідеолого-психічний стан;
Б) нормативний стан, який фіксується сукупністю правових норм;
В) поведінковий стан, що вказує на характер правових дій;
Г) об’єктивний стан, який закріплює наслідки правової діяльності.[14]
Отож, загалом можна сказати, що правова свідомість і рівень правової культури в тій чи іншій країні визначають характер правової поведінки, як безпосередні чинники її формування.
По мірі здійснення в повсякденному житті легітимних положень про закріплення правової основи державного і суспільного життя як одного із головних напрямків подальшого розвитку і поглиблення демократії більш нагальним стає завдання викорінення всього того, що мішає нормальному функціонуванню і розвитку нашого суспільства, формування у громадян поведінки, що відповідає вимогам правових норм, забезпечення точного і неухильного виконання законів усіма і всюди.
Розгляд аксіоматичної поведінки як результату реалізованого права веде до більш активного вивчення соціальної поведінки особи у сфері правового регулювання, його суспільно корисних взірців.
В основі даного процесу лежить необхідність виявлення і врахування всіх умов і факторів, що сприяють правовій соціалізації особи, створенню належного психологічного клімату для масової правомірної поведінки, що визнається найважливішим напрямком науки про державу і право.
В зв’язку з цим велике значення всебічне вивчення суб’єктивних факторів, що впливають на людину при формуванні її відношення до права, а зокрема дослідження соціальних, інформаційних, соціально-психологічних аспектів становлення правової поведінки, обумовленості вибору людиною певного варіанту поведінки в конкретній життєвій ситуації, процесу закріплення у свідомості людей важливих мотивів, спонукаючих їх діяти в повній відповідності із законом.
Список використаних джерел та літератури
1. Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.9
2. Лемак В.В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. – С.207-208
3. Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248
4. Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. – С.237
5. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы. – М.,2004. – С.34
[1]Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.9
[2] Лемак В.В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. – С.207-208
[3] Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248
[4] Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. – С.237
[5]Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.9Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.9
[6]Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы . – М.,2004. – С.34
[7] Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. – С.237
[8]Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248
[9] Лемак В.В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. – С.207-208
[10]Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы . – М.,2004. – С.36
[11]Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. – С.237
[12]Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248
[13]Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы . – М.,2004. – С.34
[14]Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.10