- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів страхувальнику, який самостійно здійснює закупівлю путівок до дитячого оздоровчого закладу, включеного до переліку закладів, на підставі заявок та у межах кошторису. У 2006 році таким чином спрямовано 19,5 відс. коштів Фонду;
- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів профспілковій організації, яка самостійно здійснює закупівлю путівок до дитячого оздоровчого закладу, включеного до переліку закладів, на підставі укладеного між ними договору про часткове фінансування за рахунок коштів Фонду. У 2009 році таким чином спрямовано 34,4 відс. коштів Фонду.
Як свідчить аудит, використання коштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчих закладів супроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень.
Починаючи з 2007 року, в порядку експерименту, рішеннями правління Фонду щорічно, на підставі звернення правління Севастопольського міського відділення Фонду надається дозвіл, на закупівлю путівок до дитячих оздоровчих закладів АР Крим із стовідсотковою оплатою їх вартості за рахунок коштів Фонду з відшкодуванням застрахованими особами 10 відс. вартості путівок. За таких умов у м. Севастополі щорічно оздоровлюється понад 1,5 тис. дітей. Всього за цей період витрачено близько 5 млн. грн. коштів Фонду (у 2009 році - 2,1 млн. грн.) понад середні норми покриття витрат Фондом (40 відс. вартості путівки). Водночас для запровадження такого експерименту по м. Севастополь немає економічних підстав. У 2009 році середня заробітна плата штатних працівників у м. Севастополь складала 1005 грн. або 96,5 відс. загального рівня та перевищувала середню заробітну плату штатних працівників у 20 областях України.
Використання коштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчих закладів супроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень. Запровадження Фондом експерименту в м. Севастополі щодо оплати за рахунок коштів Фонду 90 відсотків вартості дитячих путівок поставило в нерівні умови сім'ї застрахованих осіб з дітьми інших регіонів країни.
2. Пенсійний контракт та пенсійна система
Принципово новим для нашої держави напрямом розвитку пенсійного забезпечення є поєднання державного і приватного (недержавного) пенсійного забезпечення. Важливу частину реформи загальнодержавної пенсійної системи складає приватне, або недержавне, пенсійне забезпечення, яке функціонує у багатьох державах світу.
Реформування пенсійної системи, окрім соціальних та економічних, викликане певними правовими факторами. Майновий обіг поступово переходить до приватноправових відносин із їх диспозитивністю, свободою договору, юридичною рівністю та самостійною майновою відповідальністю суб’єктів таких відносин. Наповнюються новим змістом і трансформуються цивільно-правові інститути. Особливо чітко це можна спостерігати на прикладі правового статусу і відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення.
Основним законом, що регулює відносини з недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі між недержавним пенсійним фондом, його вкладниками та учасниками, є Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09 липня 2003 року. Сьогодні в Україні недержавне пенсійне забезпечення у повній мірі здійснюється через недержавні пенсійні фонди (далі — НПФ). Учасники і вкладники НПФ є, беззаперечно, одними з основних суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення. Окрім того, що вони беруть безпосередню участь у здійсненні недержавного пенсійного забезпечення, категорії вкладників та учасників є визначальними при віднесенні НПФ до того чи іншого виду і при окресленні правового статусу НПФ в цілому. Незважаючи на це, в Україні питання правового регулювання відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення, та й узагалі всього комплексу цивільно-правових відносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення залишається не розробленим, у більшості джерел висвітлюються економічні питання, що може спричинити певні непорозуміння і в практичній діяльності суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.
Цим зумовлена актуальність і нагальність з’ясування багатьох питань, які стосуються відносин і договорів, що їх опосередковують, між НПФ, вкладниками та учасниками.
Враховуючи специфіку недержавного пенсійного забезпечення, для повноти дослідження нами спершу буде розкрито поняття, що використовуються: НПФ, учасник, вкладник.
Не зупиняючись детально на підходах до визначення НПФ, зазначимо лише, що в Україні історично НПФ утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, в рамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення, у тому числі укладання пенсійних договорів (контрактів). З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» Україна перейшла до багаторівневої системи недержавного пенсійного забезпечення, у якій поряд із НПФ чільне місце займають особи, які надають послуги НПФ, і виконують частину його функцій — адміністратор, особа, яка здійснює управління активами, зберігач.
Сьогодні в Україні існує законодавче визначення недержавного пенсійного фонду — це юридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку (ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Таким чином, НПФ:
1) є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства);
2) провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду;
3) забезпечує управління накопиченими пенсійними активами;
4) забезпечує здійснення пенсійних виплат учасникам.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» учасник НПФ — фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до НПФ. Ч. 1 ст. 7 Закону конкретизує це визначення: учасником визнається особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески і яка має право або набуде право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.
Фактично можна виділити дві категорії учасників:
1) особи, які ще не досягли пенсійного віку та перебувають у пенсійному фонді на етапі накопичення внесків; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі пенсійного контракту;
2) особи, які вже досягли пенсійного віку, отримують із пенсійного фонду виплати, та вправі додатково здійснювати внески на власну користь; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі договору про виплату пенсії на визначений строк та додатково — у випадку продовження сплати пенсійних внесків — у формі пенсійного контракту.
Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
Основними принципами недержавного пенсійного забезпечення учасників НПФ є:
1) добровільність участі особи у будь-якому НПФ, неможливість обмеження прав фізичних осіб на самостійну участь у будь-якому пенсійному фонді юридичною-особою роботодавцем, об’єднанням юридичних чи фізичних осіб;
2) можливість участі у кількох НПФ за власним вибором;
3) можливість у будь-якому пенсійному фонді бути одночасно учасником і вкладником такого фонду.
Вкладник НПФ — особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до НПФ відповідно до умов пенсійного контракту. Перелік осіб, які можуть бути учасниками НПФ, зазначений у абзаці 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»: вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.
Основним договором, який визначає відносини НПФ і вкладника, є пенсійний контракт. Відповідно до статей 1 та 55 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійний контракт — це договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду. Розглянемо цивільно-правові ознаки пенсійного контракту.
Пенсійний контракт є договором між НПФ і вкладником, згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасників, вказаних вкладником. Пенсійний контракт є довірчим правочином, оскільки передбачає, що вкладники передають грошові кошти до пенсійного фонду «на довіру», довіряючи вибір особи, яка буде здійснювати управління цими коштами.
Пенсійний контракт відрізняється від інших цивільно-правових договорів, у тому числі від договорів про надання фінансових послуг.
На відміну від депозитних договорів, пенсійний контракт передбачає приймання коштів «на довіру». НПФ і особа, що здійснює управління активами, зобов’язані дотримуватися встановлених законодавством і договором про управління активами обмежень щодо розпорядження цими коштами, тоді як банк за депозитним договором здійснює розпорядження коштами, внесеними на депозит, за власним розсудом. Власником коштів, унесених на депозит, є банк, тоді як власником коштів, внесених згідно з пенсійним контрактом, є учасник. Крім того, за пенсійним контрактом ризики неотримання інвестиційного прибутку несе і учасник, цей прибуток не є заздалегідь визначеним, а за депозитним договором ризик від можливих збитків при розміщенні коштів депонента несе сам банк, і в договорі визначається фіксований процент, який отримає депонент. Як правило, пенсійний контракт є довгостроковим договором, тоді як депозитний договір укладається на більш короткі строки. Після закінчення дії пенсійного контракту учасник може отримати внесені пенсійні кошти лише шляхом пенсійних виплат, тобто пенсійний контракт має чітко визначене цільове призначення — недержавне пенсійне забезпечення, водночас після закінчення строку дії депозитного договору чи у разі його дострокового розірвання депоненту повертаються внесені ним кошти.