· По економічних причинах – регулярна виплата заробітної плати, постійне вдосконалення ритму роботи, намагання знизити відсоток понад нормованої роботи, запобігання сумісництву працівників на двох роботах;
· По психофізіологічним причинам – запобігання помилковим діям працівника внаслідок надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, несприятливому мікроклімату в колективі, ретельна перевірка працівника на відповідність його психофізіологічних та антропометричних даних використовуваній техніці та виконуваній роботі.
Завдяки цим заходам, а також прогресивному обладнанню та устаткуванню травматизм та рівень професійних захворювань на даному підприємстві зведені до мінімуму.
3. ПРИНЦИПИ СТВОРЕННЯ БЕЗВІДХІДНИХ ВИРОБНИЦТВ, УТИЛІЗАЦІЯ ВІДХОДІВ
Усі міста з їхньою концентрацією населення відрізняються утворенням великої кількості промислових і побутових відходів. Відходи підрозділяються на тверді та рідкі, промислові та побутові, вважається, що в середньому їх у містах утворюється приблизно 1 тонна на 1 людину в рік. Склад міських відходів папір та картон – 41%, сміття – 17,9%, гума, шкіра та деревина – 8,1%, харчові відходи – 7,5%, метали – 8,7%, скло – 8,2% та ін – 1,6%. Проблема підходів має високу гостроту через низьку швидкість їхнього розкладання.
Звільнення від відходів ведеться в трьох напрямках:
- складування або навіть захоронення таким чином, щоб вони не впливали негативно на навколишнє середовище;
- знищення відходів шляхом їхнього спалювання;
- очистка від шкідливих речовин, що становить найбільш складний процес, який здійснюється таким способом:
а) механічна очистка методом відстою в спеціальних відстійниках рідких стоків, фільтрування;
б) хімічна очистка, при якій шкідливі компоненти відходів перетворюються в осадок або розпадаються;
в) фізико-хімічна очистка, головним чином, методом електролізу або іонообмінних смол;
г) біологічна очистка за допомогою бактерій або інших живих організмів, здатних розкладати шкідливі речовини в процесі життєдіяльності.
У більшості міст світу переважає вивіз відходів на звалища. На звалищах зберігається багато відходів. Складування відходів є екологічно найбільш недосконалим способом порятунку від них. Стічні води звалищ токсичні і забруднюють ґрунтові води і ріки.
Іншим способом знищення міських твердих відходів є спалювання. Найчастіше сміття спалюють на звалищах відкритим способом. Дефект спалювання полягає в накопиченні великої кількості попелу, який вміщує чимало токсичних речовин. Та й газоподібні викиди під час спалювання сміття небезпечні, часто виділяється діоксан, небезпечне відкрите спалювання пластмас.
При усіх способах переробки відходів важливу роль відіграє їхнє сортування. Найбільш популярна японська система, що називається “нумазду”, із сортуванням відходів та при фракції – ті, що можна спалити, утилізувати (пляшки, банки, ганчірки і т.п.).
Існують можливі знешкодження рідких промислових та побутових відходів. Вони повинні проходити хімічну та біологічну очистку. Використовуються різні методи.
Високоефективний метод крапельного фільтрування, який полягає у виведенні стічних вод на шар піску завтовшки до 1,5 метра на час до 6 годин. Потім протягом 18 годин здійснюється продувка киснем або повітрям, що створює сприятливі умови для роботи мікроорганізмів, які знешкоджують органічну речовину таких стоків.
Інший непоганий метод – це метод активного мулу. Для його реалізації створюється система неглибоких біологічних ставків, в котрих іде змішування стічних вод з мулом, що утворився при попередньому окисленні стічних вод. В активному мулі багато мікроорганізмів, які завершують знешкодження стоку.
Для України прикладом ефективного вирішення проблеми боротьби зі сміттям та стічними водами може бути Франція. Майже в усіх містах, усієї країни є спеціальні сміттєспалювальні засоби, а сміття проходить попереднє сортування. Є велика кількість компостних підприємств, що утилізують побутові відходи та виробляють компост для виноградників та біогаз.
Актуальною проблемою міст світу є запобігання великої кількості відходів. У промисловості для цього необхідно застосовувати особливі технології. У побуті в багатьох випадках досить зміни форму упаковки товарів, щоб різко знизити кількість побутових відходів. У ряді країн Західної Європи вже відмовляються від упаковки молочних продуктів в пластиково-картонні пакети і віддають перевагу тарі – скляним пляшкам та банкам.
Із створенням Європейського Союзу почалася своєрідна “війна упаковок” між Німеччиною, Францією та Великобританією, оскільки знищення тари та повернення її виробнику однаково дороге. У США розгорнулася ціла політична кампанія “пляшкових законів”, тобто законів, що зобов‘язують виробників товарів повернутися від одноразових упаковок, до багаторазової тари, зокрема до пляшок.
У зв'язку з відсутністю достатньої законодавчої бази, ефективного механізму стимулювання використання відходів, потужностей для екологічно обгрунтованого їх видалення, відповідного фінансування для вирішення цих проблем, Мінекобезпеки розроблено та передано на розгляд Верховної Ради проект Закону України "Про відходи". Також розроблено пакет документів щодо контролю за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їхньою утилізацією та/чи видаленням.
З 1 квітня 1994 року взято під контроль ввезення в Україну і транзит через її територію відходів, що дало можливість попередити ввезення близько 1 млн.т мулу очисних споруд, близько 120 тис.т зношених шин (на знищення), довготривале ввезення побутових відходів (для спалювання).
Динамічний розвиток промислового виробництва потребує використання все більшої кількості природних ресурсів, їх переробки із збільшенням об’єму шкідливих викидів, які не встигають або не можуть нейтралізуватися зовнішнім середовищем.
З цією метою у всіх промислово розвинутих країнах ведеться інтенсивне будівництво різноманітних очисних споруд і систем, що забезпечують очищення газоподібних, рідких та твердих відходів до екологічно безпечного рівня. Проте загальний об’єм шкідливих викидів в зовнішнє середовище в окремих галузях промисловості не тільки не знижається, а у деяких випадках навіть зростає. Тому наука і практика прийшли до висновку, що одним будівництвом навіть самих оригінальних очисних споруд кардинально вирішити питання зниження шкідливих викидів неможливо, і що єдиний технічно правильний та економічно вигідний шлях вирішення проблеми – створення мало відхідних, безвідхідних екологічно нешкідливих технологій та виробництв.
Чиста та безвідхідна технологія – це метод виробництва продукції при найбільш раціональному використанні сировини та енергії, який дозволяє одночасно знизити об’єм забруднюючих речовин і кількість відходів, що викидаються в зовнішнє середовище при виробництві і експлуатації виготовленого продукту.
Ціленаправлено змінюючи основи існуючих технологій, в світовій практиці існують підприємства, які працюють без відходів.
Подальше удосконалення безвідходних технологій, за думкою спеціалістів, повинно розвиватися у чотирьох напрямках:
1. Розробка принципово нових процесів отримання продукції, що дозволяють виключити, скоротити чи замінити технологічні стадії, на яких створюється основна кількість відходів;
2. Створення безстокових технологічних систем і водооборотних циклів на базі існуючих і перспективних способів очистки стічних вод;
3. Розробка систем переробки відходів, що використовуються як вторинні матеріальні ресурси;
4. Створення територіально – промислових комплексів, для яких характерна замкнута структура потоків сировини і відходів всередині комплекса.
Конкретні роботи по подальшому розвитку безвідхідних технологій у перерахованих вище основних напрямках здебільшого пов’язані з організаційними заходами по використанню вже накопиченого досвіду в ряді галузей промисловості по комплексній переробці сировини.
Відходи швейної промисловості представлені в основному між лекальними випадами, які досить успішно переробляються у готові вироби або у напівфабрикати. Наприклад, з тканин пошиваються м’які іграшки, різноманітні килимки в стилі „Печворк”, із шерсті - войлок.
ВИСНОВКИ
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались. З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не вирішувалось. В 1992 р. Україна прийняла Закон “Про охорону праці”.
Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці.В Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці передових промислово-розвинених країнах, досвід охорони праці в Ураїні в попередні роки.
Проте викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.
Приоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв’язку меж системами охорони праці і соціального страхування.