УКООПСПІЛКА
Полтавський університет споживчої кооперації України
Реферат
Характеристика отруйних речовин за дією на організм людини
З цивільной оборони
Студентки БС- 23
Якименко Галини Олександрівни
Полтава 2008
До найбільш небезпечних (надзвичайно і високо токсичних) речовин відносяться:
деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);
карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);
речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);
сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);
фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол та інші);
хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);
галогени (хлор, бром);
інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).
До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:
мінеральні і органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова, інші);
луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);
сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);
хлор і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);
деякі спирти і альдегіди кислот;
органічні і неорганічні нітро і аміносполуки (гідроксиламін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофенол);
феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.
До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.
Необхідно відмітити, що особу групу хімічно небезпечних речовин складають пестициди – препарати, які призначені для боротьби з шкідниками сільськогосподарського виробництва, бур’янами і т.д. Більшість з них дуже токсична для людини.
Більшість із хімічних речовин, у тому числі і слабко токсичні (помірно, слабко токсичні і практично не токсичні), можуть стати причиною тяжкого ураження людини. Водночас привести до масових санітарних втрат в наслідок аварій (катастроф), що супроводжуються викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки, включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.
Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визначених токсичних і фізикохімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко переходити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пар або тонко дисперсний аерозоль), який може стати причиною ураження людей. Ці хімічні сполуки відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).
Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення, при аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:
перша група – речовини з переважною дією удушення:
з вираженою дією припікання (хлор, трьох хлористий фосфор, оксихлорид фосфору);
з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);
друга група – речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин);
третя група – речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:
з вираженою дією припікання (акрилонітрил);
з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірководень, окисли азоту);
четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);
п’ята група – речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію (аміак);
шоста група – метаболічні отрути (етиленоксид, метилбромид, метилхлорид, діметилсульфат);
сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).
До речовин з переважною дією удушення відносяться токсичні сполуки, для яких головним об’єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Тривалість кожного періоду визначається токсичними властивостями кожної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пару ряду речовин в високих концентраціях можливий швидкий літальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним опаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.
До речовин переважно загальної отруйної дії відносяться сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною гибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.
Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.
Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів дихальної цепі (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз’єднувачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, динітроортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин).
До речовин з дією удушення і загально отруйною дією відноситься значна кількість СДОР, що здібні при інгаляційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резорбції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значно утруднює надання допомоги потерпілим.
До речовин, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), відносяться речовини, які порушують механізми периферичної нервової регуляції, а також модулюючи стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися в процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптичній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іонних каналів збуджувальних мембран.
До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, відносяться токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.
В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі нервового імпульсу, який усугубляється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовнішнього дихання.
До метаболічних отрут відносяться токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розвивається, як правило, поступово і в важких випадках закінчується смертю на протязі декількох діб.
В патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато органів, але головними є порушення з сторони центральної нервової системи, паренхіматозних органів і іноді системи крові.
За своєю побудовою ці речовини відносяться до різних класів сполук, однак всі вони володіють загальною властивістю: в організмі людини вони руйнуються з виникненням високо реакційнодійсних вуглеводневих радикалів.
До речовин, що порушують обмін речовин, відносяться токсичні сполуки групи галогенірованих ароматичних вуглеводів. При цьому особою біологічною активністю відзначається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.
Дані речовини здібні, діючи через легені, травний тракт і неушкоджену шкіру, викликати захворювання з надзвичайно в’ялим проходженням. При цьому практично в процес залучаються всі органи і системи організму людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може іноді привести до літального кінця.
Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації є токсична дія, що визначається концентрацією сильнодіючої отруйної речовини (СДОР) в навколишньому природному середовищі та щільністю (густиною) хімічного зараження місцевості і об’єктів господарської діяльності.
Щільність (густина) зараження небезпечними хімічними речовинами – це ступінь хімічного зараження місцевості.
На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини перевозять автотранспортом в балонах, контейнерах та автоцистернах. Із широкого спектра балонів середньої ємності для зберігання і перевезення рідких СДОР використовуються, як правило, балони ємністю від 0,016 до 0,05 м3. Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м3. Автоцистерни використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу і амілу. Стандартний аміаковоз має вантажопідйомність 3,2; 10 і 16 тн. Рідкий хлор транспортують в автоцистернах місткістю до 20 тн, аміл до 40 тн і гептил до 30 тн.
Безпека функціонування хімічно небезпечних об’єктів залежить від багатьох факторів: фізикохімічних властивостей сировини, напівпродуктів і продуктів, від характеру технологічного процесу і надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольновимірювальних приладів і засобів автоматизації, ефективності засобів проти аварійного захисту і т.д. крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезення СДОР в значній мірі залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планових попереджувальних робіт, підготовленості і практичних навиків персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів проти аварійного захисту.
Наявність великої кількості факторів, від яких залежить безпека функціонування хімічних небезпечних об’єктів, робить цю проблему надто складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій, що супроводжуються викидом (виливом) СДОР, на сьогодні неможливо виключати вірогідність виникнення аварій, які приведуть до ураження виробничого персоналу і населення, яке розташовано в районі функціонування хімічно небезпечного об’єкту.