Але слід звернути особливу увагу на те, що обвинувачений – це ще не винний, оскільки у нашій державі діє принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду[2], що набрав законної сили, як завершальний правовий акт провадження в кримінальній справі. Тобто її не можна назвати злочинцем у публічних виступах, у пресі, по радіо і телебаченню, в офіційних документах.
Притягнення особи як обвинуваченого можливе “не інакше ніж на підставах і в порядку встановленому законом” (ст. 5 КПК). Ця норма є надзвичайно важливою гарантією прав особи і реалізації принципу законності в кримінальному процесі. Крім того, у відповідності зі статтею 131 КПК єдиною підставою для притягнення особи як обвинуваченого є наявність “доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою”. Тобто слідчий, у ході всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, на момент притягнення особи як обвинуваченого повинен зібрати таку сукупність обвинувальних доказів, які переконують його в тому, що злочин було вчинено, і вчинено саме цією підозрюваною особою. Обвинувачення може ґрунтуватись не лише на прямих доказах, це є можливим за наявності достатньої кількості побічних доказів.
Вирішенню питання про достатність доказів для притягнення до кримінальної відповідальності передує процес доказування. На стадії досудового слідства доказування починається з етапу порушення кримінальної справи і закінчується етапом складання обвинувального висновку, але визначеннямеж доказування на кожному етапі розслідування здійснюється по-різному. Воно починається із завдань певного етапу і цілей доказування, що з них витікають і які знаходять конкретизацію в предметі доказування.
До моменту притягнення особи як обвинуваченого не обов’язково повинні бути встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі (ст. 64 КПК). Водночас обставини, що входять до обвинувачення повинні бути встановлені з певною повнотою для цього етапу розслідування. Але це не завжди означає їх вичерпну доказаність і після пред’явлення обвинувачення розслідування продовжується, а зібрані при цьому докази можуть призвести до необхідності зміни обвинувачення, раніше пред’явленого, причому як з пом’якшення обвинувачення, так і з пред’явленням обвинувачення більш суворого . А тому до прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого, слідчому необхідно повністю дослідити всі ті фактичні обставини, яких у своїй сукупності достатньо для розв’язання головного питання, що поставлене на цьому етапі, а саме: чи мав місце злочин взагалі і чи вчинено його особою, яку притягнуто як обвинуваченого. Обставини, не пов’язані з формулюванням обвинувачення та які не впливають на характер висновку слідчого, можуть встановлюватися з меншим ступенем точності, оскільки їх доказування складає завдання наступного етапу розслідування.
Слід також зазначити, що у слідчого повинно бути внутрішнє переконання у винності даної особи у вчиненні злочину. У випадку відсутності такого слідчий має право не погодитись з вказівками начальника слідчого підрозділу і прокурора з приводу притягнення як обвинуваченого певної особи, кваліфікації злочину, обсягу обвинувачення, і, не виконуючи їх, подати свої аргументовані заперечення відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням, або вищестоящому прокурору.
Така регламентація притягнення особи як обвинуваченого пов’язана з тим, що лише законне, обґрунтоване, своєчасне притягнення особи до участі у справі як обвинуваченого сприяє встановленню істини у справі, забезпеченню невідворотності покарання особи, винної у вчиненні злочину. А “поспішне, безпідставне, помилкове притягнення особи як обвинуваченого заподіює особі незаслужені моральні та фізичні страждання, матеріальну шкоду”[3].
Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого, являє собою передбачену кримінально-процесуальним законом сукупність дій, яку повинен виконати слідчий, щоб притягнення особи як обвинуваченого відбулося з дотриманням законності. Аналізуючи чинний КПК України, можна зробити висновок, що притягнення особи як обвинуваченого проходить такі етапи:
1. Винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого
2. Пред’явлення обвинувачення
3. Роз’яснення обвинуваченому його прав
4. Допит обвинуваченого.
Після того, як слідчий встановив достатню кількість доказів винності особи у вчиненні злочину і переконався у відсутності обставин, за наявності яких кримінальна справа підлягає закриттю, він виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Ця постанова визначає обсяг обвинувачення та кваліфікацію злочину, межі судового розгляду. Розгляд справи у суді відбувається в межах пред’явленого обвинувачення. Суд не вправі додавати обвинувачення не передбачене у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, оскільки це позбавляє обвинуваченого можливості реалізувати своє право на захист.
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого складається з трьох частин: вступної, описової (мотивувальної), резолютивної.
У вступній частинізазначаються місце і дата складання постанови, прізвище та посада особи, яка її склала, номер справи, обставини справи, з приводу яких проводилось розслідування.
В описовій (мотивувальній) частинівказується особа, яку притягують як обвинуваченого у даному злочині, викладаються обставини вчинення злочину, кваліфікація цих дій за відповідними статтями кримінального кодексу України, робиться висновок, що у справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину даною особою. У мотивувальній частині не є обов’язковим наведення доказів зібраних по справі, але необхідно вказати всі ознаки які мають значення для конкретного складу злочину.
Якщо особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів, в описовій частині необхідно окремо викласти обставини кожного злочину та їхню кваліфікацію.
У резолютивній частині постанови слідчий формулює конкретне рішення про притягнення особи як обвинуваченого із зазначенням кваліфікації злочинних дій, а також зазначаються ім’я, прізвище та по-батькові, дата народження особи, яку притягують як обвинуваченого.
Постанова підписується слідчим. Копія постанови про притягнення особи як обвинуваченого, згідно зі ст. 132 КПК надсилається прокуророві.
Якщо є підстави для обвинувачення кількох осіб, то щодо кожного з них виноситься окрема постанова про притягнення як обвинуваченого із зазначенням у вчиненні яких саме дій кожна з цих осіб обвинувачується, яка їхня роль у вчиненому злочині. Це є необхідною умовою для здійснення обвинуваченим свого права на захист.
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого повинна відповідати таким вимогам: опис фактичних даних повинен бути об’єктивним, логічним, обґрунтованим, мотивованим, обвинувачення повинно бути сформульоване з юридичною чіткістю, постанова повинна бути законною.
Законодавство не передбачає коли саме необхідно винести постанову про притягнення особи як обвинуваченого, “але зволікання з цією процесуальною дією, відтягування її до завершального етапу попереднього розслідування, що викликається прагненням слідчого зібрати на цей момент всі можливі докази, призводить до обмеження прав обвинуваченого, у тому числі права знати суть обвинувачення і захищатися від нього”[4].
Але згідно зі ст. 148 КПК України, якщо до особи було застосовано запобіжний захід, обвинувачення повинно бути пред’явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу або останній скасовується. Закон також передбачає, що обвинувачення повинно бути пред’явлено не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.
Зміст пред’явлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, переконавшись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинувачення і роз’яснює суть пред’явленого обвинувачення: встановлені слідством фактичні обставини вчиненого злочину та їх юридичну оцінку, спеціальні терміни. Виконання цих дій засвідчується підписом обвинуваченого на постанові і підписом слідчого із зазначенням дати пред’явлення обвинувачення.
Якщо при виконанні цієї дії були присутні інші суб’єкти кримінального процесу, вони також засвідчують виконання цих дій підписами. Присутність захисника при пред’явленні обвинувачення є обов’язковою (ст. 140 КПК), за винятком випадків, коли обвинувачений сам відмовився від нього. У разі відмови обвинуваченого чи іншого суб’єкта процесу поставити підпис на зазначеній постанові слідчий робить на ній відмітку про оголошення тексту обвинуваченому, про відмову його від підпису і мотиви відмови, про що сповіщає прокурора. Після пред’явлення обвинувачення слідчий зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому права і обов’язки, передбачені ст. 142 КПК України. Про роз’яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред’явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом обвинувачений.