ЗМІСТ
1. Вступ
2. Соціально-політичні небезпеки: види, характеристика, джерела, вплив організм людини, міри захисту та запобігання
2.1.Війни та тероризм
2.2. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення
2.3. Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння
3. Висновок
4.Використана література
Вступ
Використання нафти та газу, як первинних енергоджерел на сучасних підприємствах, значно зросло, оволодіння ядерною енергією обернулося трагедією Чорнобиля. У сучасних технологічних процесах такі параметри як тиск, температура, кількість шкідливих та небезпечних речовин піднімаються до критичного рівня. Всі ці особливості сучасного техносоціального середовища обумовлюють масштаби аварійності і тяжкість їх наслідків.
Курс “Безпека життєдіяльності ” - це міждисциплінарна галузь знань про взаємозв’язок природи, виробництва, суспільства, про оптимізацію взаємовідносин і створення безпечних умов для життєдіяльності населення на теренах України.
Головна мета безпеки життєдіяльності в умовах соціально-політичної небезпеки полягає в тому, щоб сформулювати в людини свідоме та відповідне відношення до питань особистої безпеки і безпеки тих хто їх оточує. Навчити людину розпізнавати та оцінювати потенційні небезпеки, визначати шляхи надійного захисту від них, вміти надавати допомогу вразі потреби собі і іншим, а також оперативно ліквідувати наслідки прояву небезпек в різноманітних сферах людської діяльності.
Теорію соціально-політичної небезпеки розглядали такі психологи як: Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв, П.К.Анохін, З.Фрейд.
2. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІНЕБЕЗПЕКИ: ВИДИ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ДЖЕРЕЛА
В другій половині XXст. однією з найхарактерніших особливостей світового розвитку стало те, що на життя народів різних країн, на всю систему міжнародних відносин все помітніше впливають проблеми, які отримали назву "глобальних". До таких проблем належить: відвернення ядерної війни, охорона навколишнього природного середовища, паливно-енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, ліквідація небезпечних хвороб та інші. Ці проблеми мають таку гостроту, що можуть призвести до катастрофічних наслідків і від вирішення яких залежить доля нашої цивілізації.
Нині людство досягло такого рівня науково-технічного розвитку, що може вирішувати проблеми конфлікту між державами, людини з природою та не допускати їх переростання в небезпеку для існування цивілізації.
В системі глобальних проблем однією з ключових і визначальних в наш час стала проблема війни і миру. Після атомного знищення Хіросіми та Нагасакі американські вченні заснували щомісячник "Бюлетень вчених-атомщиків" і на його обкладинці Застиглі зображення годинника, стрілки якого показували без десяти шістнадцять. Через шість років, після перших успішних випробувань нової бомби, вони перевели стрілку на п'ять хвилин вперед, а коли і Радянський Союз став володіти термоядерною зброєю, хвилинна стрілка наблизилась до дванадцяти ще на три хвилини, її наступне пересування могло було б означати загибель цивілізації. "Бюлетень" проголосив доктрину: "Єдиний світ або ніякого". Вважалося, що світ або об'єднається і вціліє або неминуче загине. Військові дії - це феномен виключно людського суспільства не відомий іншим живим істотам. З біологічної точки зору війна можлива, але не неминуча, що свідчить з її різноманітних варіантів, які мали місце в людському суспільстві в часі та просторі. Існують культури, які віками незнали війн, і культури, які часто вступали у війну в одні епохи і не воювали в інші. Війни стали можливими і неминучими з часу появи приватної власності на засоби виробництва, коли суспільство розподілилося на антагоністичні класи виникли держави. Поділ суспільства на класи перетворив збройні зіткнення первісних племен у війну як соціальне і політичне явище.
Вчені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Протягом цього часу в тому чи іншому регіоні планети хтось з кимось воював. Більші і менші війни на планеті забрали вже понад чотирьох мільярдів людських життів. Кількість загиблих різко зростала в міру розвитку засобів знищення людей поширення масштабів військових дій. На перших етапах історії суспільства війни мали локальний чи регіональний характер. Але в епоху імперіалізму вони набули глобальною характеру і стали світовими. В них втягувалися десятки країн і десятки мільйонів людей.
Унинішньому столітті людство пережило дві такі війни. У першій світовій війні брало участь 38 держав, було мобілізовано 74 мільйони (чоловік, убито 10 мільйонів, поранено і контуженно 20 мільйонів чоловік). У другій світовій війні брало участь 72 держави, які поставили під рушницю до 110 мільйонів , загальні людські втрати досягли понад 60 мільйонів чоловік.
Характерною особливістю сучасних воєн є те, що кожен раз під час бойових дій зростав процент загиблих серед цивільного населення (дітей, жінок, літніх людей). Ця тенденція особливо проявилася в нинішньому столітті.
Так, серед загиблих у першій світовій війні 95 відсотків складали військовослужбовці і 5% мирне населення, у другій 50 і 50 відсотків. Під час війни в Кореї 84 відсотки жертв припало вже на мирне населення і лише 16 – на військовослужбовців. Під час військових дій у В'єтнамі, дослідженнями Стокгольмського міжнародного інституту і проблем миру, місцеве населення серед убитих становило понад 90 відсотків.
В наші дні насильство твориться всюди і не помічати його неможливо. Прикладом тому є конфлікти, які ведуться на території колишньої Югославії, Росії Албанії і ін. Насильство присутнє на екранах телевізорів і в кіно, у всіх щоденних новинах і в книгах. Крах європейського комунізму порушив рівновагу, яка трималася на протистоянні Сходу і Заходу, Зіткнувшись І багатьма проблемами, меншини, нації, окремі групи людей схильні відокремлюватися від зовнішнього світу, не сприймати інші народи і ті зміни, що сталися. Тому в житті окремих людей і суспільства в цілому виникають різноманітні конфлікти, напруженість і непорозуміння.
Конфлікти та спалах насильства притаманні не тільки народам посткомуністичних держав. Спалах насильства має місце в міських центрах розвинутих країнах світу (Англія, США, СПІД і ін.). Корені цього насильства
обумовлені великими перетвореннями, що відбулися в їх економіці, структурі міст і в державній політиці. Уряд багатих держав не може або й нехоче запобігти соціальній чи локальній концентрації економічних негараздів, зупинити ріст нерівності, маргіналізації і дискримінації в робочих кварталах де постійно змінюється населення різного громадянства.
Нагнітання несправедливості і дискримінації по відношенню до етнічних груп і меншин може проявлятися в будь-яких формах. Це залежить від політичних сил, які здатні насильству (конфліктам) придати оорганізовану форму і ідеологічну основу. Поки таких сил в суспільстві немає або вони не займають ведучого положення, насильство проявляється лише у формі раптових спалахів або вибухів, які, навіть якщо вони трапляються часто, не пов'язані один з одним. Коли в суспільстві такі сили створюють політичну організацію, вони придають насильству упорядковану форму і холоднокровний методичний характер. Воно стає частиною політичних інтриг і стратегій. Ненависть і ворожі почуття людей спрямовуються на будь-яку подію або групу не стихійно, а так, щоб будь-який акт насильства відповідав меті і намірам даної політичної сили чи організації. Намагання відстояти caмобутність будь-якої етнічної групи може привести до безмежного насильства, яке має чітко розмежовані напрямки.
По-перше, стверджування панівного положення однієї нації, яка намагається подолати все, що чинить їй опір. Історія колоніалізму знає багато подібних прикладів. По-друге, це опір нації або співтовариства всьому новому. В цьому випадку група людей втілює зло, корупцію, вторгнення, розпад культури або традиційних цінностей. Насильство виникає внаслідок зіткнення двох або більше общин, які належать до одного політичного утворення або до багатонаціонального співтовариства з різними культурами. В таких випадках насильство є наслідком напружених між общинних відносин, коли будь-яка спроба, реальна чи видумана, однієї групи самоствердження викликає відповідну реакцію інших груп. Так починається з'ясовування відносин з позиції сили, які закінчуються вибухом насильства або політичним хаосом.
Громадянська війна в Лівані або розпад Югославії дає приклад конфліктів, де за закликом до національної, культурної, релігійної тa історичної єдності відчуваються натяки на національну приналежність.
Однак прояви насильства залежать від обставин, в яких вони проявляються, і мають властивість приводити в єдиний рух не тільки різні за характером, але і суперечливі мотиви.
Наприклад, намагаючись вигнати із суспільства ненависні їм групи населення, прихильники насильства в той же час можуть їх експлуатувати, користуючись їх низьким положенням в суспільстві. Це постійно відбувається в розвинутих країнах, де емігрантів залучають до підсобних робіт але відкидають їх культуру.
У цьому полягає парадокс насильства: йому не тільки не заважають протиріччя, які він породжує, але створює свою власну логіку, свою специфічну динаміку і таким чином змінює умови, які викликали його до життя.
Таким чином, історія людства має багато фактів тиранства, безлюдяності, знущання сильного над слабким, багатьох над самотнім, озброєних над неозброєними. І навіть нині, на межі третього тисячоліття, в самих гуманних і багатих країнах світу насильство зустрічається дуже часто. В "гарячих точках" розпавшої імперії нині твориться стільки жахливого насильства, що бувший Радянський Союз важко вважати цивілізованою країною. Насильство проявилося в зонах так званих "міжнаціональних конфліктів" (Карабах. Алма-Ата, Сумгаіт, Ош, Фергана. Чечня і ін.).