Зовнішнє і внутрішнє опромінення вимагають різні запобіжні заходи, які повинні бути прийняті проти небезпечного дії радіації.
Зовнішнє опромінення в основному створюється гамма містять радіонуклідами, а також рентгенівським випромінюванням. Його вражаюча здатність залежить від:
а) енергії випромінювання;
б) тривалості дії випромінювання;
в) відстані від джерела випромінювання до об'єкту;
г) захисних заходів.
Між тривалістю часу опромінення та поглиненої дозою існує лінійна залежність, а вплив відстані на результат радіаційного впливу має квадратичну залежність.
Для захисних заходів від зовнішнього опромінення використовуються в основному свинцеві та бетонні захисні екрани на шляху випромінювання. Ефективність застосування матеріалу як екран для захисту від проникнення рентгенівських або гамма-променів залежить від щільності матеріалу, а також від концентрації містяться в ньому електронів.
Якщо від зовнішнього опромінення можна захиститися спеціальними екранами або іншими діями, то з внутрішнім опроміненням це зробити не представляється можливим.
Розрізняють три можливі шляхи, по яких радіонукліди здатні потрапити всередину організму:
а) з їжею;
б) через дихальні шляхи з повітрям;
в) через пошкодження на шкірі.
Слід зазначити, що радіоактивні елементи плутоній і америцій проникають в організм в основному з їжею або при диханні і дуже рідко через пошкодження шкіри.
Як зазначає Дж. Холл, органи людини реагують на що надійшли в організм речовини виходячи виключно з хімічної природи останніх, незалежно від того, є вони радіоактивними чи ні. Хімічні елементи такі як натрій і калій, входять до складу всіх клітин організму. Отже, їх радіоактивна форма, введена в організм, буде також розподілена по всьому організму. Інші хімічні елементи мають схильність накопичуватися в окремих органах, як це відбувається з радіоактивним йодом в щитовидній залозі або кальцієм в кістковій тканині.
Проникнення радіоактивних речовин з їжею всередину організму суттєво залежить від їх хімічної взаємодії. Встановлено, що хлорована вода збільшує розчинність плутонію, і як наслідок інкорпорацію його у внутрішні органи.
Після того, як радіоактивна речовина потрапила в організм, слід враховувати величину енергії та вид випромінювання, фізичний і біологічний період напіврозпаду радіонукліду. Біологічним періодом напіввиведення називають час, який необхідно для виведення з організму половини радіоактивної речовини. Деякі радіонукліди виводяться з організму швидко, і тому не встигають завдати великої шкоди, у той час як інші зберігаються в організмі протягом значного часу.
Період напіввиведення радіонуклідів, істотно залежить від фізичного стану людини, його віку та інших факторів. Поєднання фізичного періоду напіврозпаду з біологічним, називається ефективним періодом напіврозпаду - найбільш важливим у визначенні сумарної величини випромінювання. Орган, найбільш схильний до дії радіоактивної речовини називають критичним. Для різних критичних органів розроблені нормативи, що визначають допустимий вміст кожного радіоактивного елемента. На підставі цих даних створені документи, що регламентують допустимі концентрації радіоактивних речовин в атмосферному повітрі, питній воді, продуктах харчування. У Білорусі у зв'язку з аварією на ЧАЕС діють Республіканські допустимі рівні вмісту радіонуклідів цезію та стронцію в харчових продуктах та питній воді (РДУ-92). У Гомельській області введено за деякими харчовим продуктам харчування, наприклад дитячого, більш жорсткі нормативи. З урахуванням усіх перерахованих вище факторів і нормативів, підкреслимо, що середньорічна ефективна еквівалентна доза опромінення людини не повинна перевищувати 1 мЗв на рік.
Література
1. Савенко В.С. Радіоекологія. - Мн.: Дизайн ПРО, 1997.
2. М.М. Ткаченко, "Радіологія (променева діагностика та променева терапія)"
3. А.В. ШУМАКОВ Короткий посібник з радіаційної медицини Луганськ -2006
4. Бекман І.М. Лекції з ядерної медицини
5. Л.Д. Лінденбратен, Л.Б. Наумов Медична рентгенологія. М. Медицина 1984
6. П.Д. Хазов, М.Ю. Петрова. Основи медичної радіології. Рязань, 2005
7. П.Д. Хазов. Променева діагностика. Цикл лекцій. Рязань. 2006