Якщо концентрація С02 менша ніж 0,1 %, людина почувається нормально, суб'єктивні або об'єктивні порушення відсутні. Саме цю концентрацію (0,1 %) встановлено як гранично допустиму для повітря житлових, лікарняних або інших громадських приміщень. Якщо концентрація С02 коливається в межах 0,1—0,5 %, може спостерігатися погіршення умовно-рефлекторної діяльності (збільшується час латентного періоду реакції на вплив зорового або слухового подразника), можуть бути виявлені деякі непатологічні зміни на ЕКГ, інколи виникає відчуття дискомфорту. Вдихування повітря, в якому концентрація С02 більша ніж 0,5 % (0,5—1 %), здатне спричинити перші прояви ацидозу, зміну електролітних властивостей крові (збільшується вміст №, зменшується вміст К в еритроцитах). Проте фізична та розумова діяльність суттєво не погіршуються, тому перебування за такої концентрації дозволяється в певних умовах виробництва, у підводних човнах тощо. Якщо концентрація С02 підвищується до 2 %, це призводить до зростання ацидозу, зниження працездатності та толерантності до впливу інших несприятливих чинників, виникнення проявів гіпоксії. За таких умов на виробництві можна працювати лише протягом обмеженого часу — до 3—4 год. Якщо концентрація С02 більша ніж 2 % (2—7 %), спостерігаються чіткі суб'єктивні та об'єктивні прояви токсичного впливу С02, зокрема, у вигляді наркотичної дії його, неадекватного психічного збудження, тахіпное, головного болю, запаморочення, ядухи. За таких умов тривале перебування у приміщеннях неприпустиме. Воно може бути вимушеним тільки у разі аварійних ситуацій, тривати лише 30—60 хв. і супроводжуватися суворим медичним і технічним контролем. Перебування у приміщенні з концентрацією С02 у повітрі більшою за 7 % швидко призводить до непритомності і смерті. Подібні випадки можливі, наприклад, у разі неконтрольованого і необережного перебування (ремонтні та інші роботи) в оглядових люках, чанах тощо.
Визначення вмісту С02 у повітрі приміщень має велике санітарне значення. Оскільки в повсякденних, звичайних, умовах основним джерелом забруднення повітря житлових, лікарняних та інших громадських приміщень є повітря, яке видихується людиною, необхідно визначити рівень забруднення цього повітря власне речовинами, які видихуються. Але таких речовин дуже багато, деякі з них не завжди наявні, не для всіх нормована допустима концентрація. Із цих міркувань доцільно як санітарний показник ступеня забруднення житлових (громадських) приміщень використати саме діоксид вуглецю, який є обов'язковим компонентом повітря, що видихується, і концентрація якого в цьому повітрі досить стабільна.
В основі визначення вмісту діоксиду вуглецю у повітрі лежить порівняння досліджуваного та атмосферного повітря, в якому концентрація С02 становить 0,04 % у міській місцевості або 0,03 % — у сільській місцевості.
Важливим і ефективним засобом очищення повітря приміщень для наближення його складу і властивостей до притаманних зовнішньому незабрудненому атмосферному повітрю є вентиляція. Повітрообмін у приміщеннях може відбуватись як неорганізованим (природна вентиляція), так і організованим шляхом (штучна вентиляція). Неорганізований повітрообмін здійснюється шляхом природного проникнення повітря через щілини будівельних конструкцій як ззовні (ексфільтрація), так і зсередини (інфільтрація), унаслідок різниці температур повітря та його тиску, організований — завдяки використанню спеціальних технічних пристроїв.
За способом організації повітрообміну та напрямком потоку повітря розрізняють вентиляцію припливну, витяжну та припливно-витяжну. Витяжну вентиляцію здійснюють шляхом відсосу повітря з приміщення, створення розрідження, за рахунок чого чисте повітря надходить у приміщення ззовні через нещільності в огороджувальних конструкціях або спеціальних отворах.
Припливна вентиляція забезпечує подання чистого повітря у приміщення шляхом створення надлишкового тиску, внаслідок чого забруднене (використане) повітря виводиться через отвори та щілини в огороджувальних конструкціях.
Вентиляція може бути і припливно-витяжною, тобто такою, за якої надходження чистого і виведення забрудненого повітря здійснюються одночасно і узгоджені за обсягом.
За способом подачі повітря вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою, або локальною, та комбінованою (сполучення в одному приміщенні загальнообмінної і місцевої вентиляції). Місцева вентиляція (вона може бути витяжною, припливною, припливно-витяжною) призначена для подання чистого повітря на певне робоче місце, певну ділянку приміщення і видалення забрудненого повітря з ділянок, де відбувається його забруднення. Прикладом місцевої вентиляції можуть бути витяжні шафи, витяжні кожухи, бортові відсоси, вентиляційні зонти на робочих місцях тощо.
З метою організації ефективної вентиляції приміщень слід ураховувати необхідність забезпечення потрібного (фізіологічного) об'єму повітря для дихання людини.
Потрібний (фізіологічний) об'єм вентиляції — це кількість повітря (м3), яка потрібна для дихання людини протягом 1 год за умови, що концентрація С02 у повітрі, що вдихується, не перевищуватиме гранично допустимої. Для житлових (громадських) приміщень такою концентрацією вважають 0,1 %.
Знаючи величину потрібного об'єму вентиляції, можна визначити, яка кількість повітря потрібна в даному приміщенні з урахуванням його об'єму та кількості людей, що у ньому перебувають. Відповідним показником є кратність обміну повітря, тобто число, яке показує, скільки разів має поновитися повітря даного приміщення за певний час, аби забезпечити у ньому потрібний фізіологічний об'єм повітря (табл. 3).
Цей показник розраховують за формулою:
де К — кратність обміну повітря, Л — потрібний (фізіологічний) об'єм вентиляції, У2 — фактичний об'єм приміщення.
Таблиця 3. Розрахункові величини повітрообміну в приміщеннях житлових, громадських і лікувально-профілактичних будівель
Приміщення | Повітрообмін за 1 год | |
Припливна вентиляція | Витяжна вентиляція | |
Житлові кімнати | — | 3 м3 за год на 1 м2площі приміщення |
Кухня в негазифікованому будинку | — | 60 м3 |
Кухня в газифікованому будинку | — | 60—90 м3 |
Убиральня, ванна індивідуальні | — | 25 м3 |
Суміщений санітарний вузол | — | 50 м3 |
Школи: | ||
класи, кабінети, лабораторії | 16 м3 на одну людину | |
майстерні | 20 м3 на одну людину | 20 м3 на одну людину |
спортивний зал | 80 м3 на одну людину | 80 м3 на одну людину |
Кінотеатри | 20 м3 на одне місце | 20 м3 на одне місце |
Лекційні зали | 40 м3на одне місце | 40 м3 на одне місце |
Палати лікарень | 40—80 м3 | 40—80 м3 |
Зрештою, слід відзначити, що узагальнена оцінка чистоти повітря житлових (громадських) приміщень може бути проведена за критеріями, наведеними в табл. 4.
Таблиця 4. Показники чистоти повітря приміщень
Характеристика чистоти повітря | Концентрація С02, % | Окислюва-ність повітря,мг/м | Мікробне число повітря, мг/м | Кількість | ||
влітку | взимку | стрептококів | стафілококів | |||
ЧистеЗадовільнеПомірно забрудненеДуже забруднене | До 0,07До 0,07— 0,10,1—0,15Більше ніж 0,15 | До 46—77—10Більше ніж 10 | До 1500До 2500До 5000Більше ніж 5000 | До 3000До 4000До 7000Більше ніж 7000 | До 10До 40До 120Понад 120 | До 75До 100До 150Понад 150 |
Забезпечення відповідності основних показників чистоти повітря науково обґрунтованим нормативним значенням є одним із головних завдань гігієни жител, що забезпечує соматичне і психічне здоров'я та соціальний добробут кожної людини.
Список літератури
1. Воронин Н.М. Основы медицинской и биологической климатологии. М.: Медицина, 1981. 352 с.
2. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.
3. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.
4. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.
5. Румянцев Г.И., Воронцов М.П. Общая гигиена, М., 1990.