Смекни!
smekni.com

Державна політика в галузі охорони праці (стр. 2 из 3)

Технічне регулювання вимагає пильної уваги й участі державного наглядового органу в розробці та запровадженні технічних регламентів, гармонізації національних стандартів, контролю за системою оцінки відповідності продукції. Тут значна роль відводиться експертно-технічним центрам, які забезпечують технічну підтримку державного нагляду за промисловою безпекою.

Значна кількість реорганізацій за нетривалий термін ніколи не сприятиме швидкому розвитку і прогресу системи. Адже будь-яка перебудова – це, як мінімум, зупинка на певний час. Однак Ви маєте рацію. Останнім часом в країні намітилася позитивна тенденція зниження виробничого травматизму. Сказати, що цьому сприяла саме реорганізація системи, було б зарано. Філософія державного нагляду та її фундамент закладалися впродовж тривалих років.

Свого часу Україна, дослідивши досвід багатьох країн у сфері технічного нагляду, практично з “чистого аркуша” утворила унікальну систему, що об’єднала державний нагляд, управління охороною праці та систему експертної оцінки, адаптувавши світову практику до вітчизняних вимог й створивши низку принципових особливостей. На Міжнародній раді з питань промислової безпеки країн СНД українську систему державного нагляду було визнано найефективнішою. Правильність обраного шляху підтвердило, зрештою, і саме життя. Останнім часом виробничий травматизм за міжнародними оцінками у нашій державі визначається як задовільний, хоча ще якихось чотири роки тому Україна входила до категорії неприпустимого ризику.

В українських умовах нескінченних адміністративних реформ, браку галузевого контролю з боку державних установ, змін форм власності, приватизації та переприватизації підприємств, під час яких значно знижується рівень як технологічної, так і виробничої дисципліни, державний нагляд став чи не єдиною структурою в країні, що могла тримати під контролем ситуацію з травматизмом та аварійністю. Якщо розібратися, саме наглядова структура є тією силою, котра тримає на собі, розв’язує і, що важливо, несе відповідальність за весь ланцюг складних виробничих проблем країни.

Сьогодні ж знову точаться розмови щодо реформування державного нагляду за дотриманням законодавства про працю в Україні та перепідпорядкування Мінпраці функцій охорони праці. Одразу ж відзначу - найголовнішим фактором подальшого розвитку державного нагляду за охороною праці є збереження цілісності системи. Внесення необдуманих та невивірених змін, надмірне дроблення чи перепідпорядкування усієї вертикалі може знову призвести до збою та погіршення її діяльності, а також до збільшення виробничого травматизму серед працівників. Державний нагляд має удосконалюватися еволюційним, а не революційним шляхом і, врешті-решт, стати системою стабільності як це закладено в усіх цивілізованих країнах світу.

Наша молода держава перебуває у розвитку. У постійному розвитку та пошуку нових прогресивних шляхів знаходиться і система державного нагляду промислової безпеки. Як витікає з назви нашої структури - Держпромгірнагляд – основним її завданням є нагляд за створенням роботодавцями умов безпечної діяльності людини на виробництві. У формуванні об’єктивної оцінки промислової безпеки шукаємо нові підходи. Відмовляємося від поліційноспрямованого методу виявлення порушень і не ставимо за самомету досягнення позитивної динаміки каральних показників. Для зростання дієвості системи охорони праці на підприємствах переходимо на партнерську співпрацю з роботодавцями. Таким чином формується культура безпеки - найважливіший пріоритет усієї системи управління виробництвом. У цьому напрямку ми запропонували уряду скоротити більш ніж утричі перелік робіт, на які необхідно отримати дозвіл, та запроваджуємо декларативний принцип, якій дає змогу лібералізувати стосунки з підприємцями. Ми намагаємося сприяти розвитку бізнесу, і цей напрямок є пріоритетним у роботі Департаменту, але бізнесу безпечному, без смертельних травм, адже саме він є запорукою розвитку економіки країни.

Державний нагляд у спрямуванні своєї роботи повинен орієнтуватися на інспектування тих підприємств, на яких спостерігаються найпоширеніші види ризику, зосереджувати зусилля на виробництвах, де зафіксовано високий рівень травматизму і звідки найчастіше надходять скарги про брак належних умов праці. Державні інспектори повинні сприяти проведенню внутрішнього контролю чи аудиту на підприємствах, створенню сучасної системи управління охороною праці.

Вважаю, що система управління охороною праці належним чином функціонуватиме лише тоді, коли всі три гілки соціального партнерства - роботодавець, влада й профспілки - виконуватимуть покладені на них функції із забезпечення промислової безпеки.

Від керівника підприємства в значній мірі залежить організація охорони праці на підприємстві. З цього приводу можна навести як позитивні, так і негативні приклади. Є роботодавці, які відповідально ставляться до питань безпечного ведення робіт і діють у законодавчому полі, проте є й інші. Однак з приємністю можна зазначити, що останнім часом керівники підприємств та організацій дедалі більше опікуються проблемами промислової безпеки, оновленням основних виробничих фондів на підприємствах.


3. Сучасний стан та проблеми державної політики в галузі охорони праці розглянуті на конкретних прикладах

Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємтсв, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцству торік перевищіла 150 000, а пенсіонерів у зв’язку звтратою годувальника внаслідок нещасного випадку — 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, вишкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов’язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах — від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємтсвах галузей з високим рівнем професійного ризику. Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.

Приоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв’язку меж системами охорони праці і соціального страхування.

Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

За даними Міжнародної організації праці, щорічно у світі нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання забирають життя понад 2 мільйонів працездатних осіб та 270 мільйонів працівників зазнають травм.

У 2005 році на підприємствах України виявлено професійні захворювання у середньому в 6 тис. працівників, травмовано понад 21 тис. осіб, з яких 1 тис. осіб зі смертельним наслідком.

В Україні рівень ризику загибелі та травмування працівників на виробництві у розрахунку на 100 тис. працюючих порівняно з Японією вищий утричі, Німеччиною - удвічі.

Близько 1,8 млрд. гривень Фонд державного соціального страхування спрямовує на відшкодування шкоди, медичну, професійну і соціальну реабілітацію осіб, потерпілих від нещасних випадків на виробництві, та осіб, які набули професійні захворювання, та понад 1,3 млрд. гривень витрачають суб'єкти господарювання на оплату пільг і компенсацій працівникам за роботу у важких та шкідливих умовах.

Наслідками такого становища стали:

Віставання від світових досягнень на 15-20 років вітчизняної науки з питань охорони праці.

Зростання в 5-8 разів рівня виробничого травматизму порівняно з такими же показниками в інших промислово-розвинених країнах.

Перевищення майже в 2 рази в розрахунку на одного працюючого виплат на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах над витратами на профілактику нещасних випадків і професійних захворювань.

В 1992 р. Україна прийняла Закон “Про охорону праці”.

Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці.


4. Шляхи вирішення проблем пов`язаних з державною політикою в галузі охорони праці

Для того щоб хоч якось виправити ситуацію впершу чергу слід ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливи і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану