Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку можуть застрахуватися:
1 Священнослужителі.
2 Особи, що забезпечують себе роботою самостійно.
3 Громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно із законом нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання стає страховим випадком.
При настанні страхового випадку Фонд зобов'язаний:
1 Відшкодувати збиток, заподіяний працівнику, або у разі його смерті відшкодувати його сім'ї:
- допомогу з тимчасової непрацездатності;
- одноразову допомогу при стійкій втраті працездатності або смерті потерпілого;
- щомісячну суму в разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує втрачену частину заробітку;
- пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
2 Організувати похорони загиблого і сплатити всі витрати.
3 Забезпечити потерпілому повний обсяг необхідної медичної допомоги.
4 Провести навчання і перекваліфікацію потерпілого за неможливості виконувати колишню роботу.
Таких виплат тим менше, чим нижчий виробничий травматизм. Тому для профілактики травматизму Фонд, в особі страхових експертів фонду:
- надає допомогу підприємствам у створенні і реалізації системи управління охороною праці;
- перевіряє стан профілактичної роботи;
- бере участь у розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань.
Фінансування фонду соціального страхування здійснюється за рахунок:
- внесків роботодавців;
- прибутку, отриманого від тимчасово вільних коштів фонду на депозитних рахунках;
- коштів, отриманих від стягнення штрафів з підприємств і працівників, винних у порушенні нормативів охорони праці;
- добровільних внесків.
Закон передбачає диференціацію тарифів внесків роботодавців залежно від класу професійного ризику виробництва та рівня травматизму.
На 2001 рік середній тариф внеску для господарських організацій дорівнював 0,32% від річного фактичного об'єму реалізованої продукції.
Для бюджетних організацій – 0,2% від річної суми фонду оплати праці, що підлягає прибутковому оподаткуванню з громадян.
4 Основні законодавчі акти і документи у галузі охорони праці
Основні положення з охорони праці закріплені в нині діючій Конституції, в Законі України "Про охорону праці", Кодексі законів про працю України.
Стаття 43 Конституції свідчить: „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…”
У Законі України "Про охорону праці" у статті 4 викладені основні принципи державної політики у галузі охорони праці, а саме:
1 - пріоритет життя і здоров'я працюючих;
2 - повна відповідальність власника за створення безпечних та здорових умов праці;
3 - комплексне вирішення задач охорони праці на підставі національних програм, із урахуванням напрямів економічної і соціальної політики;
4 - соціального захисту трудящих, повної компенсації збитку особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і від профзахворювань;
5 - встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.
В Законі даються гарантії прав громадян на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці.
Розкриваються положення державного управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність працюючих і власників за порушення законодавства про охорону праці.
Зокрема, Законом регламентована видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів.
Відповідно до нього на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних в несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безкоштовно, за встановленими нормами, спецодяг, спецвзуття й інші засоби індивідуального захисту, змиваючі і знешкоджуючі засоби.
Власник зобов'язаний організувати зберігання, сушіння, прання, чистку, знепилення, дезинфекцію, дегазацію, дезактивацію і ремонт виданого працівникам спецодягу, спецвзуття й інших засобів індивідуального захисту.
Видача замість спецодягу і спецвзуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється.
Питанням охорони праці в Кодексі законів про працю (КЗпП) присвячена глава 11 Кодексу.
Стаття 153 "Забезпечення здорових і безпечних умов праці".
Зокрема:
- забезпечення здорових і безпечних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Власник або уповноважений ним орган не може вимагати від працівника виконання робіт, пов'язаних з явною небезпекою для життя, а також в умовах, які не відповідних законодавству про охорону праці.
Стаття 154 "Дотримання вимог охорони праці при будівництві і експлуатації виробничих будівель, споруд і устаткування".
Стаття 155 - заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці.
Стаття 157 - правила з охорони праці обов'язкові для власника або уповноваженого ним органу.
Стаття 159 - інструкції з охорони праці обов'язкові для працівників.
Стаття 162 - кошти на заходи по охороні праці.
Стаття 163 - видача спецодягу та інших засобів індивідуального захисту.
Стаття 165 - видача мила і знешкоджуючих засобів.
Стаття 166 - видача молока і лікувально-профілактичного харчування.
Стаття 167 - забезпечення працівників гарячих цехів газованою підсоленою водою.
Стаття 171 - обов'язки власника або уповноваженого ним органу з розслідування і обліку нещасних випадків на підприємствах.
Стаття 173 - матеріальна відповідальність підприємств, організацій, установ за шкоду, заподіяну працівникам ушкодженням їхнього здоров'я.
Трудовий договір (глава 3 КЗПУ)
Це угода між працівником і власником, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівнику зарплату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право укладати трудовий договір на одному або одночасно на декількох підприємствах, якщо інше не передбачене колективним договором або угодою сторін.
За термінами дії трудовий договір може бути:
1 - безстроковим, тобто укладається на невизначений термін;
2 - на певний термін за угодою сторін;
3 - укладеним на термін виконання певної роботи.
Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі.
Дотримання письмової форми є обов'язковим:
а) при організованому наборі працівників;
б) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
в) при укладенні контракту;
г) у разі, коли працівник наполягає на письмовій формі.
Укладення трудового договору оформляється наказом по підприємству або розпорядженням власника.
Для перевірки відповідності працівника роботі, яка доручається, при укладенні трудового договору може бути обумовлений угодою сторін випробувальний термін.
Випробувальний термін не встановлюється для:
- осіб, молодше 18 років;
- молодих фахівців;
- звільнених у запас із армії.
Випробувальний термін не може перевищувати 3 місяців, а в окремих випадках, за узгодженням з комітетом профспілки, - шести місяців.
Випробувальний термін під час приймання на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.
Власник має право розірвати трудовий договір у випадках:
а) змін в організації виробництва, скороченні чисельності або штату працівників, досягненні працівником пенсійного віку за наявності права на повну пенсію через старість;
б) при виявленні невідповідності працівника посаді, яку він займає;
в) систематичного невиконання працівником покладених на нього обов'язків;
г) прогулу (у тому числі відсутності на роботі більш 3 годин протягом робочого дня);
д) нез'явлення на роботі протягом більше ніж 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;
е) відновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу;
ж) появи на роботі в нетверезому стані або в стані наркотичного та токсичного сп'яніння.
Вихідна допомога
При припиненні трудового договору за обставинами:
- призов на військову службу;
- відмова працівника від переведення в іншу місцевість разом з підприємством;
- скорочення штату (до працевлаштування, але не більше 3 місяців за місцем колишньої роботи);
- із виходом на пенсію;
- невідповідності, що виявилася…;
- відновлення на роботі…;
Виплачується вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.
Робочий час, робочий день, робочий тиждень
Стаття 50. Норма тривалості робочого часу.
Звичайна тривалість робочого часу не більше 40 год. на тиждень. Підприємства і організації можуть встановлювати меншу тривалість робочого часу при укладенні трудового договору.
Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
а) для працівників у віці 16-18 років - 36 годин на тиждень; 15-16 років (учнів у віці 14 років, якщо вони працюють у період канікул) - 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час не може перевищувати половини зазначеного вище часу.
б) для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, не більше 36 годин на тиждень.