1981 р. – вибух на комбінаті хлібопродуктів в м. Твері. Стару шестиповерхову будівлю, млини з могутніми цегляними стінами було повністю зруйновано. Загинув персонал двох змін (вибух стався під час перезміни).
1982 р. – потужні вибухи пилу пройшлися по об'єктах Ачинського комбінату хлібопродуктів, розметавши будівельні конструкції, обладнання, жертвами якого стали десятки працівників елеватора.
1988 р. – Томиловский елеватор. Три вибухи в силосі елеватора. Спроба локалізувати аварію призводить до наступного вибуху та загибелі персоналу. Процес самозаймання насіння соняшнику з подальшими газопилоповітряними вибухами став некерованим. Локалізувати цю аварію не вдалося, і елеватор протягом півтора року повільно гинув під локальними вогнищами і вибухами в силосах, що слідували один за одним.
Все це викликало тривогу і примусило серйозно звернути увагу на безпеку технологій зберігання рослинної сировини і, в першу чергу, зерна. Довелося міняти ідеологію проектування цих вибухонебезпечних виробництв, враховувати потенційну небезпеку технологічного устаткування, шукати технічні засоби попередження вибухів, захисту обладнання, будівель і споруд.
Підприємства зі зберігання та переробки рослинної сировини рішенням уряду країни в 1990 були передані під державний нагляд. На виконання постанови Ради Міністрів СРСР у структурі Госпроматомнагляду СРСР було створено підрозділ з нагляду за підприємствами хлібопродуктів, організована відповідна міжрегіональна інспекція. В даний час нагляд здійснюється на 10 тис. небезпечних виробничих об'єктах зберігання та переробки рослинної сировини.
Україна і великі промислові об’єкти в мегаполісах
Сучасний період розвитку України характеризується все більш зростаючими розбіжностями людини і навколишнього природного середовища. Промислові регіони є зонами з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій і катастроф техногенного походження. Цей ризик постійно зростає внаслідок збільшення кількості застарілих технологій і устаткування, зниження темпів поновлення і модернізації виробництва.
Недосконала структура господарства України десятиліттями формувалася без урахування об'єктивних потреб населення й екологічних можливостей її конкретних територій. Морально застаріле і фізично зношене устаткування обумовило інтенсивне використання енергії, води, інших ресурсів, територій і природи. Таким чином, на сьогоднішній день для країни фактично сформоване положення виробництва є головним чинником, що формує рівень техногенно-екологічної безпеки.
Потенційно небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва України. У цілому по країні на них приходиться 42,8% вартості основних промислових фондів, 33,8% обсягів виробництва і 21% працюючих. Особливо велика частка потенційно небезпечних виробництв у Луганській, Донецькій, Дніпропетровськії, Івано-Франківській, Київській областях. По вартості промислових виробничих фондів на перші три області приходиться 55,3 % від їхньої вартості в Україні в цілому.
У середньому по країні на 1км2 території приходиться 2,6 чол. промислово-виробничого персоналу, зайнятого на техногенно небезпечних об'єктах. По областях цей показник розподіляється в такий спосіб: до 0,5 чол. Тернопільська, Херсонська; від 0,5 до 1 чол. — Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька; від 1,1 до 2,6 чол. — Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Сумська, Харківська, Черкаська; 2,7 чол. — Львівська; 6,1 чол. — Дніпропетровська; 10,8 чол. — Луганська; 19,9 чол. — Донецька.
Досліджуючи ризик виникнення аварійних ситуацій техногенного характеру на території України за прогнозами МНС протягом 2010 року (додаток 3), слід зауважити, що особливо високий ризик виникнення промислових аварій простежується на території Донецької, Луганської та Львівської областей. Наступні місця займають Хмельницький, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон. Високий рівень ризику в східних областях пов'язаний із наявністю вугільних та газовидобувних шахт, старих за віком та устаткуванням. Суми, Луганськ, Донецьк, Київ найбільше страждають саме від пожеж та вибухів, менший відсоток стосується транспортних аварій, руйнування споруд, аварій на енергетичних системах тощо.
Проблеми вибухонебезпечності шахт
Вибухонебезпечність вугільних шахт продовжує залишатися однією з найбільш складних і невирішених проблем вуглевидобутку в світі. Однак, порівнюючи масштаби видобутку вугілля у першій десятці вуглевидобувних країн світу, серед яких Україна посідає останнє місце, вимушені констатувати, що за рівнем аварій і травматизму ми займаємо друге місце у світі після Китаю, далі йдуть Росія та Польща.
Динаміка аварій з груповими нещасними випадками на вугільних шахтах України свідчить про те, що не тільки їхній рівень залишається дуже високим, але й зростає тяжкість їхніх наслідків. Кількість вибухів в українських шахтах за минуле десятиріччя становить 37 % від загальної кількості у світі. У минулому десятиріччі на шахтах України щороку ставалося понад 100 тис. аварій та простоїв не тільки зі значними людськими втратами, але й з величезними втратами робочого часу та видобутку вугілля.
В останні десятиріччя вибухи, спалахи газу, загоряння вугілля та раптові викиди вугілля й газу в шахтах часто стають причиною випадків смертельного травматизму у вугільній галузі України. Статистичні дані про нещасні випадки в результаті аварій, що сталися через вибухи шахтового метану та раптові викиди вугілля та газу, свідчать про незначні темпи їхнього зменшення за останнє десятиріччя порівняно з попереднім.
При запобіганні вибухам потрібно враховувати те, що їхнє виникнення, характер перебігу, масштаби та наслідки надто неоднозначні та проявляються нетиповим чином, особливо на глибинах понад 1000 м. Для таких особливо небезпечних горизонтів і вибоїв, а також шахт взагалі можливі два варіанти: припинення видобутку вугілля або дегазація й поступовий перехід на підземну газифікацію вугілля. Безумовно, останній варіант є економічно виправданим і єдино можливим, як з точки зору промислової безпеки вибухонебезпечних шахт, так і забезпечення країни власними енергоносіями.
Підсумовуючи вищенаведене, маємо три аспекти проблеми забезпечення промислової безпеки метанових шахт, переважна більшість яких у вугільній галузі України, а саме:
- забезпечення контролю стану обладнання, аерогазового контролю та напруженого стану пластів у складі протиаварійного захисту на основі телекомунікаційних систем, які найбільше підходять для складних умов вибухонебезпечних шахт;
- дослідження геолого-генетичної структури вуглепородних масивів, вибір критеріїв та датчиків, які би надійно прогнозували стан пластів та їхню вірогідну поведінку з точки зору газодинамічних явищ та вибухонебезпеки, з включенням їх до системи протиаварійного захисту;
- ефективне газовидалення як усередині шахти, так і з подаванням на поверхню з метою його утилізації в промислових масштабах;
- перетворення вибухонебезпечних шахт і горизонтів у безпечні виробництва, а також одержання важливого для економіки України газового енергоносія;
- забезпечення промислової безпеки підземної шахтної інфраструктури та збереження життя й здоров’я гірників.Забезпечення безпеки підземного шахтового господарства і геологічних структур, що руйнуються при газопилових вибухах, виводячи з ладу забої, штреки й самі шахти на тривалий час, призводячи до значних людських втрат і завдаючи величезних матеріальних збитків.
Українські шахти мають свої специфічні особливості, які у таких масштабах не властиві шахтам решти вуглевидобувних країн світу. Тому на глибинних горизонтах, у віддалених особливо небезпечних лавах лише протиаварійні системи не можуть забезпечити гарантований рівень безпеки шахтарської праці, без чого роботодавці не мають права допускати до роботи людей у підземних виробках. Саме тому держава повинна активно взятись за вирішення проблеми вибухонебезпечності українських шахт.
Цивільний захист громадян про аваріях, вибухах, пожежах
Забезпечення прав громадян на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж – це один з найважливіших обов'язків держави. Держава як гарант цього права, створює систему цивільної охорони, яка має на меті захист населення від небезпечних природних та техногенних явищ.
Кожна людина у випадках аварій, катастроф стихійних лих повинна мати можливість захистити себе, свою сім'ю і надати допомогу постраждалим. Цього вимагає саме життя, наша дійсність. Науково-технічний прогрес значно збільшив можливості виробництва, але приніс з собою техногенну та екологічну небезпеку для людини і навколишнього середовища.
Кількість надзвичайних ситуацій зростає лавиноподібно, тільки за останні 20 років кількість небезпечних явищ зросла в 2 рази. Відповідним наслідком є зростання кількості жертв і матеріальних збитків як в промисловості, так і на транспорті, в побуті, в армії тощо. Саме тому важливим чинником є захист населення в надзвичайних ситуаціях.
Відповідно до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» існує чотири види заходів цивільного захисту населення: профілактичні, природоохоронні, соціально-реабілітаціні та гуманітарні заходи.
Розглянемо їх зміст та види детально.
Профілактичні заходи – це завчасне проведення заходів з недопущення або усунення причин та передумов виникнення джерел надзвичайних ситуацій антропогенного походження, а також обмеження збитків від них.
Їх основними завданнями є: