Найважливішим прийомом дихальної реанімації є відновлення прохідності дихальних шляхів. Для цього хворому закидають голову, максимально розкривають рот і висувають нижню щелепу. Це дає можливість видалити сторонні тіла і шлунковий уміст із ротової порожнини. Наявність вмісту в носоглотці й у дихальних шляхах установлюється після першої ж спроби зробити штучний вдих. Для повної санації повітроносного тракту варто негайно використовувати вакуум-відсмоктувачі, що також є в оснащенні машин швидкої допомоги.
Швидко проведені маніпуляції дають можливість приступити до ИВЛ по одному з описаних, методів.
Проведення експіраторних методів ШВЛ. Хворого укладають горизонтально на спину, закидають голову і висувають нижню щелепу. Фельдшер набирає в легені повітря, обхоплює губами розкритий рот постраждалого (з гігієнічних розумінь краще через марлеву маску або носову хусточку) і вдмухує повітря в його дихальні шляхи. При цьому одною рукою він підтримує висунуту щелепу, а іншої затискає ніздрі хворого. Таке вдихання проводиться з частотою 10–16 у хв. у дорослих і 20–30 у дітей. Повноцінність вентиляції визначається помірним підніманням грудної клітини на вдиху і вільному опусканні її на видиху.
Подібним же чином проводиться подих «із рота в ніс» і «із рота в рот і ніс», а також через S‑подібний повітровід.
Вентиляція за допомогою маски полегшує задачу, того хто надає допомогу. Маскою закривають носи рот хворого, одночасно висуваючи щелепу. Вентиляція забезпечується періодичним стисканням мішка «Амбу» або хутра апаратів РПА‑2 і РДА‑1, приєднаних до маски через перехідник. Під час видиху маску зрушують, щоб вона не перешкоджала цьому актові.
Короткочасну ШВЛ можна проводити і дихальними автоматами. Варто мати на увазі, що робота з дихальними апаратами вимагає визначеної навички і тренування, без яких ціль екстреної допомоги не буде досягнута.
Для більш тривалої ШВЛ показана інтубація трахеї, що повинна виконуватися тільки лікарем.
Найбільш радикальним є герметизація і механізація таких виробництв, як доменне, спостереження за станом і своєчасним ремонтом газової апаратури, контролем за справністю газопроводу, загальна і місцева вентиляція. Шуровання в газогенераторних установках повинне бути механізовано. Необхідна одоризація світильного водяного газу іншими газами, що мають запах (меркаптан) і що дозволяють органолептично судити про присутність у повітрі окису вуглецю. Повинний проводитися контроль за концентрацією окису вуглецю в повітрі робочих приміщень. При роботі не більш години концентрація не повинна перевищувати 50 мг/м3, не більш 30 хв. – 50–100 мг/л, а при роботі протягом 15–20 хв. – 200 мг/м3. гранично допустима концентрація у виробничих приміщеннях 20, мг/м3. Для захисту органів дихання застосовується протигаз марки СО (концентрація не більше мг/л), при високих концентраціях, які виникають при вибухах і гірничорятувальних роботах, використовують ізолюючі протигази (КІП – 5) і фільтруючі гопкалітові протигази (СП – 9).
6. Дії робітників, службовців і населення при аварії з викидом СО
Робітники та службовці, почувши сигнал оповіщення, негайно використовують засоби індивідуального захисту – ізолюючі та промислові протигази, потім виконують заходи, передбачені на цей випадок спеціальною інструкцією підприємства (цеху), укриваються в підготовлених сховищах чи виходять із зони зараження. При оголошенні безпосереднім керівником робіт рішення про евакуацію зобов'язані з'явитися на збірні евакуаційні пункти об'єкта.
Особи, які входять до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони, прибувають на пункт збору формування і беруть участь у локалізації та ліквідації вогнища хімічного зараження. Особи, які одержали незначні ураження, звертаються в медичні установи для визначення ступеня ураження і проведення профілактичних заходів. В усіх випадках вхід у виробничі будівлі, підвали й інші приміщення дозволяється тільки після контрольної перевірки вмісту СДОР за рішенням безпосереднього керівника робіт з ліквідації наслідків аварій.
Почувши повідомлення про аварію, населення, яке попадає в небезпечну зону, повинне швидко застосувати найпростіші засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри.
Перебуваючи у квартирі чи службовому приміщенні, потрібно негайно зачинити вікна, кватирки, двері, вимкнути газ та інші нагрівальні прилади, загасити вогонь у печах. Для прослуховуван-ія звертання, інформації і вказівок необхідно ввімкнути місцеві програми радіомовлення і телебачення (не забути вимкнути перед виходом із приміщення). Якщо є можливість, повідомити про небезпеку сусідів.
Потрібно пам'ятати, що час підходу хмари зараженого повітря до місця вашого перебування на момент аварії вкрай обмежений. Він залежить від відстані до вогнища аварії і швидкості вітру.
Так, орієнтовний час підходу первинної хмари зараженого повітря на відстані 1–20 км від місця викиду СДОР при швидкості вітру 1–7 м/с становитиме:
При цьому необхідно враховувати, що ще кілька хвилин може бути витрачено на оголошення сигналу «Увага всім» і мовного звертання.
Слід також знати, що вражаючий вплив конкретного СДОР на людину в основному залежить від його концентрації в повітрі і тривалості його впливу. Тому, якщо немає можливості залишити небезпечну зону до підходу первинної хмари, не піддавайтеся паніці і продовжуйте вживати заходи захисту.
Перебуваючи на вулиці, не слід торкатися будь-яких предметів.
Для захисту органів дихання на вулиці й у приміщенні можна використовувати вироби з тканини (маски), змочені водою, хутряні або ватяні частини одягу. При закритті ними органів дихання знижується концентрація шкідливих домішок у вдихуваному повітрі в результаті їхньої адсорбції на волокнах фільтруючого матеріалу сухої пов'язки або їх поглинання водою, що зменшить тяжкість ураження. Для захисту шкіри можливе застосування шапок, рукавичок, штанів і т. д.
При недоцільності чи неможливості термінової евакуації, відсутності сховищ або інших герметичних укриттів можна тимчасово, хоча б на період проходження первинної хмари, залишатися в житлових чи службових приміщеннях, уживши заходи щодо їх герметизації.
Знаючи тип СДОР і його властивості, зокрема вагу парів відносно повітря, можна зорієнтуватися, в яких приміщеннях доцільно укритися. Якщо пари СДОР важчі за повітря потрібно, укритися на верхніх поверхах будинків і навпаки, якщо пари СДОР легші за повітря, доцільніше укриватися на нижніх поверхах багатоповерхових будинків.
У ряді випадків передбачається можливість тимчасового укриття людей у сховищах, обладнаних фільтровентиляційними установками. Однак після проходження первинної хмари при несприятливій обстановці організовується евакуація. При укритті населення у сховищах, укриттях, розташованих, як правило, у підвалах будинків, слід пам'ятати, що багато СДОР, важчі за повітря, можуть накопичуватися в низьких місцях і потрапляти у підвали. Крім того, ряд СДОР не затримуються фільтрами. У таких випадках сховища використовуються в режимі повної ізоляції.
Збір людей у містах проводиться по будинках і під'їздах. Напрямок виходу населення з небезпечної зони вказується представником органів цивільної оборони чи міліції. Якщо їх поблизу не виявиться, то потрібно виходити у бік, перпендикулярний напрямку вітру, по можливості на підняту і добре провітрювану ділянку місцевості. Якщо вдома є транзистор, не забудьте захопити його із собою і налаштувати на місцеве радіомовлення.
Виникнення чадного газу спостерігається при неповному згоранні горючих речовин, найчастіше він утворюється у літейних, термічних цехах, кузнях, під час бурових робіт, у котельнях, особливо тих, які працюють на вугільному паливі, оксид вуглецю є складником вихлопних газів автомобілів, тракторів. У всіх цих сферах виробництва працює достатньо велика кількість людей, тому при виникненні небезпеки отруєння може постраждати значна кількість людей.
У клінічній картині отруєння чадним газом виділяють 3 ступені важкості: легкий, середній та важкий.
При отруєнні чадним газом людина втрачає свідомість та припиняється дихання. Для відновлення дихального процесу використовують заходи спеціальної терапії. Найефективнішим способом штучного дихання є вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий спосіб називають «рот до рота» або «рот до носа». У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.
Крім, заходів спец терапії використовуються також різні апарати та маски для відновлення дихання: мішок типу, що самороздувається, «Амбу», пресоциклічні ручні апарати ШВЛ (типу РПА), дихальні автомати типу «Ладу», ДП, якими забезпечуються в даний час машини швидкої допомоги.
Робітники та службовці, почувши сигнал оповіщення про небезпеку отруєння, негайно використовують засоби індивідуального захисту – ізолюючі та промислові протигази, потім виконують заходи, передбачені на цей випадок спеціальною інструкцією підприємства (цеху), укриваються в підготовлених сховищах чи виходять із зони зараження. При оголошенні безпосереднім керівником робіт рішення про евакуацію зобов'язані з'явитися на збірні евакуаційні пункти об'єкта.
1. Атаманюк В.Г. Гражданская оборона. – М.: Высш. шк., 1986.
2. Безопасность жизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
3. Безпека життєдіяльності. Підручник/ За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
4. Голиков А.П., Закин А.М. Неотложная терапия: Справ очник для врачей. – М.: Медицина, 1986. – 160 с.
5. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
6. Довідник з медичної допомоги на до госпітальному етапі. / За ред. І.С. Зозулі. – К.: Здоров`я, 1998. – 200 с.
7. Первая помощь при повреждениях и несчасных случаях. / Под ред. В.А. Полякова. – М.: Медицина, 1990. – 120 с.
8. Руководство по скорой помощи. / Под ред. Л.П. Хименко. – К.: Здоров’я, 1991. – 352 с.