7. Вперше розмежовано за різними критеріями підстави виселення: в залежності від дій осіб, що користуються житлом: виселення внаслідок правомірних або неправомірних дій наймача; в залежності від правового статусу особи, що користується житлом: виселення членів сім’ї наймача та виселення інших осіб; в залежності від строку договору найму: виселення з житла, отриманого на певний строк, та виселення з житла, отриманого за договором найму на невизначений строк; в залежності від наслідків: виселення із наданням або без надання житла; в залежності від правового режиму житла: виселення з державного житлового фонду, тимчасового житлового фонду, фонду соціального призначення, зі службових приміщень, гуртожитків, з будинків ЖБК, приватного житла.
8. Дістало подальшого розвитку думка, що право на житло можна розглядати у широкому і вузькому розуміннях. У широкому розумінні право на житло охоплює ряд правомочностей: володіння, користування та розпорядження житлом; створення механізмів і умов, за яких кожний громадянин мав би змогу побудувати житло, придбати його у власність або отримати у користування; використання та розпорядження приватним житлом на власний розсуд, з дотриманням закону; створення умов для забезпечення житлом малозабезпечених верств населення і людей без визначеного місця проживання, введення державного контролю за умовами проживання людини для надання адресної допомоги; створення умов охорони житла; невтручання у сферу приватного життя, що здійснюється у житлі; неможливість позбавлення житла, крім випадків, передбачених законом.
У вузькому розумінні зміст права на житло включає в себе можливість отримати житло (на ринку житла або з фонду соціального призначення, зокрема при його позбавленні) та користуватися ним (суб’єктивне право на житло).
9. Набуло подальшого розвитку твердження, що поняття житла можна розглядати у загальному та у розумінні житлового права. У загальному розумінні житло – це обране особою місце проживання особи, незалежно від його призначення та придатності. У розумінні житлового права житло – це об’єкт нерухомого майна, призначений для постійного проживання громадян, який відповідає архітектурно-планувальним, санітарним, і технічним вимогам, установленим державним будівельним нормам, інвентаризований, прийнятий до експлуатації, зареєстрований в установленому законом порядку.
10. Обґрунтовано положення про розширення змісту недоторканності житла, елементами якого є: здійснення людиною особистого життя у своєму житлі на свій розсуд; встановлення відповідного регламенту поведінки у житлі як інших фізичних і юридичних осіб, так і держави; учинення перешкод незаконному вторгненню; захищатися від спроб незаконного позбавлення житла, зокрема від незаконного переселення та від умисного руйнування; захищатися від агресивних дій і дій, що турбують: від надмірного шуму, інших порушень, зокрема ущільненої забудови; здійснення комплексу дій по охороні житла від негативного впливу оточуючого середовища; надання наймачеві житла права на захист від його власника.
11. Запропоновані додаткові аргументи щодо необхідності звуження можливості конфіскації житла та як найшвидшого затвердження нового Переліку майна, яке не може бути предметом конфіскації.
12. Запропоновано класифікацію підстав припинення права приватної власності на житло: підстави припинення права власності, що визначені в цивільному законодавстві, сімейному законодавстві, житловому законодавстві; в залежності від об'єкта, на який припиняється право власності (земельна ділянка з житловим і нежилим приміщеннями; квартира, житловий будинок, кімната у квартирі); в залежності від того, до кого переходить право власності (держави; територіальної громади; приватних осіб); в залежності від отримання компенсації (платне чи безоплатне припинення); правомірне чи неправомірне позбавлення власності; в залежності від підстави застосування (із закону; рішення суду; договору); в залежності від суб’єкта позбавлення (держава, приватний власник); в залежності від правового механізму позбавлення права власності: підстави примусового викупу житла; підстави звернення стягнення на житло; підстави примусового вилучення житла.
13. Запропоновані пропозиції щодо удосконалення законодавства (див. додаток) відносно:
– введення обов’язкового страхування житла;
– встановлення можливості виселення із наданням іншого житла меншого за розмірами, в межах житлових норм, при несплаті квартирної плати за договором найму житла соціального забезпечення;
– встановлення можливості проведення капітального ремонту житла наймачем лише за письмовою згодою власника житла;
– встановлення можливості відшкодування моральної шкоди, якщо переїзд в інше житло всупереч волі власника чи наймача спричинив стійке психологічне страждання, навіть при правомірному виселенні;
– з кола об’єктів які можуть бути конфісковані слід виключити житловий будинок, квартиру, у яких реально проживає осуджена особа або члени її сім’ї.
Практична значимість результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані як база для подальшого дослідження позбавлення суб’єктивного права на житло. Окремі положення дослідження можуть бути використані при викладанні спецкурсу «Житлове право». Сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення законодавства України (Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, Земельного кодексу України законів України та підзаконних актів, проекту Житлового кодексу України).
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільно-правових дисциплін та цивільного процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на: Всеукраїнській науково – практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (м. Харків, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 27 грудня 2000 р.); першій обласній конференції молодих науковців «Тобі Харківщино – пошук молодих», секція № 9 «Сучасні проблеми права, державної безпеки життєдіяльності людини, формування громадянського суспільства» (м. Харків, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 19-20 березня 2002 р.); круглому столі «Охоронюваний інтерес в цивільному праві» (м. Харків, ХНУВС, 16 грудня 2005 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті проф. О.А.Пушкіна (м. Харків, ХНУВС, 27 травня 2006 р.); круглому столі «Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи» (м. Харків, ХНУВС, 16 грудня 2006 р.).
Публікація результатів. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження містяться у дев’яти наукових статтях, що опубліковано у виданнях, визнаних ВАКом України фаховими для юридичних наук, а також у тезах трьох доповідей.
Структура та обсяг дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (253 джерел), додатка. Обсяг дисертації – 193 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі дисертації визначається актуальність теми дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні основи, мета і завдання дослідження, формулюється його наукова новизна, висвітлюється практичне значення та апробація результатів дослідження.
Розділ 1 «Суб’єктивне право на житло та правові гарантії його недоторканності» складається з трьох підрозділів. В підрозділом 1.1. «Житло як об’єкт цивільних правовідносин» аналізується поняття, ознаки та види житла, на підставі нормативних актів та науковій юридичній літературі. Житло розглядається у загальному розумінні і у розумінні житлового права.
Автор звертає увагу на те, що дляжитла, яке забезпечує здорове середовище проживання людини, властива система юридичних і якісних вимог. До юридичних вимог слід віднести: вид приміщення (квартира, житловий будинок, кімната тощо), належність до певного житлового фонду, стан будівництва (відбувається за затвердженим проектом або вже завершено, здійснення перепланування), розташування (на законно відведеній ділянці), проходження державної реєстрації, прийняття до експлуатації, наявність проведення інвентаризації, відповідність санітарним, технічним нормам і встановленій мінімальній нормі житлової площі. Якісні вимоги характеризують безпосередній якісний стан житла, який визначено на імперативному рівні через встановлені державні стандарти. Якісні вимоги житла – це довговічність, корисність, різнорідність, унікальність, стаціонарність тощо, вони можуть впливати на попит, вартість житла, впливати на життєвий рівень людей, які мешкають у ньому або купують його.
Особливість житла як об’єкта цивільних правовідносин в тому, що це товар з особливим характером та виконання ним соціальних функцій, які виявляють його цінність для суспільства. До них можна віднести: сприяння розвитку стабільних сімейних стосунків, подолання таких явищ, як бездомність, дитяча безпритульність, сприяння зміцненню та охороні здоров’я, як фізичного, так і психологічного.
При розгляді класифікації житла, особливу увагу приділено житловим будинкам. Видами житлового будинку є одноповерхові будинки, малоповерхові будинки (до 4-х поверхів) та багатоповерхові будинки. Запропонована класифікація житлових будинків: в залежності від стадії будівництва – будинки із завершеним будівництвом і незавершеним будівництвом, переплановані будинки, а також в залежності від можливості задовольнити потребу у проживанні – будинки, що відповідають санітарним, технічним вимогам і аварійні житлові будинки.