Пожежна профілактика (стр. 3 из 4)
Категорія Б – вибухопожежні; до цієї категорії відносяться виробництва, в яких обертаються горючі гази, нижня межа займання яких понад 10 % до об'єму повітря, а також рідини з температурою спалаху від 28 °С до 61 °С (виробництва виготовлення і транспортування вугільного пилу, мазутне господарство електростанцій, цехи з наявністю алюмінієвого і цинкового пилу, аміаку).
Категорія В – пожежонебезпечні; до цієї категорії відносяться виробництва, в яких обертаються:
– рідини з температурою спалаху вище 61 °С;
– горючий пил, нижня концентраційна межа займання якого більша за 65 г/м3;
– речовини, здатні просто горіти;
– тверді згоряючі матеріали (деревооброблювальні цехи, склади мінеральних змащувальних мастил, трансформатори, гаражі т.д.).
Категорія Г – пожежонебезпечні, де використовуються негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному і розплавленому стані (ливарні цехи, кузня, зварювальні цехи і т. д.).
Категорія Д – пожежонебезпечні, де обертаються негорючі матеріали в холодному стані (інструментальні цехи, цехи холодної обробки металів, насосні станції для перекачування негорючих рідин, компресорні станції для нагнітання повітря і негорючих газів і т. д.).
Категорія виробництва з пожежної небезпеки в значній мірі визначає вимоги до будівлі, її конструкцій і планування, організацію пожежної охорони і її технічну оснащеність, вимоги до режиму і експлуатації. Тому до питання віднесення виробництва до тієї або іншої категорії слід підходити найсерйознішим чином.
7. Протипожежні перешкоди в будівлях
До протипожежних перешкод відносяться:
– протипожежні стіни (брандмауери);
– перекриття і двері;
– водяні завіси;
– протипожежні зони.
Брандмауером називається глуха незгоряюча стіна, з граничною вогнестійкістю не меншою за 2,5 години, що перетинає всі важкоспалимі та спалимі елементи будівлі. Вона підноситься на 60 см над крівлею, при цьому конвективні потоки відхиляються на висоту, безпечну для займання ділянки крівлі, що знаходиться за брандмауером.
Протипожежні перешкоди мають бути незгоряючими і мати межу вогнестійкості не менше 2,5 годин.
Протипожежні двері, вікна і ворота обладнують замками із застосуванням легкоплавких матеріалів і пристроями для самозакриття, і повинні мати межу вогнестійкості не менше 1,2 години.
Великі отвори в брандмауерах або зонах інколи захищаються водяними завісами.
Протипожежні зони є незгоряючою смугою покриття шириною, 6 м, що перетинає будівлю по всій ширині або довжині. Межа вогнестійкості їх має бути 4 години, а покриттів 2 години.
8. Евакуація людей з приміщення
При проектуванні будівель необхідно передбачити безпечну евакуацію людей на випадок виникнення пожежі. При виникненні пожежі люди повинні залишити будівлю потягом мінімального часу, який визначається найкоротшою відстанню від місця їх знаходження до виходу назовні.
Відповідно до СНиП II-2-80 число евакуаційних виходів з будівель, приміщень і з кожного поверху визначається розрахунком, але повинно складати не менш 2-х (за деяким винятком). Ширина ділянок шляхів евакуації має бути не меншою за 1 м, дверей на шляхах евакуації – не меншою за 0,8 м, висота проходу на шляхах евакуації – не меншою за 2 м. Розрахунок евакуаційних виходів заснований на зіставленні розрахункового і необхідного часу евакуації. Необхідний час регламентується СНиП II-2-80 залежно від призначення будівель і ступеня вогнестійкості основних конструктивних елементів.
9. Вогнегасильні речовини
У практиці гасіння пожеж використовується наступні вогнегасильні речовини:
– вода;
– піни;
– інертні гази і пара;
– галоідовуглеводні;
– порошкові суміші.
Вода застосовується при гасінні пожежі у вигляді компактних або розпорошених струменів.
Дії води:
– механічна, шляхом збивання полум'я компактним струменем;
– охолоджуюча дія, внаслідок значної теплоємності і теплоти пароутворення;
– розбавляюча дія, що призводить до зниження вмісту кисню в навколишньому повітрі, зумовлюється тим, що об'єм пари в 1700 разів перевищує об'єм води, що випарувалася.
Водою не можна гасити:
1) горіння ЛЗР;
2) електроустановки під напругою;
3) тверді речовини, які вступають в реакцію з водою (карбіди лужних металів);
4) дуже нагріті предмети.
Гасіння водою проводять установками водяного пожежогасіння, пожежними автомашинами і водяними стволами (ручними і лафетними).
Піни застосовують для гасіння ЛЗР, каучуків, гуми, продуктів нафти. Піни підрозділяються на хімічні і повітряно-механічні.
Хімічна піна утворюється при взаємодії розчинів кислот і лугів у присутності пінотворної речовини.
Повітряно-механічна піна кратності 5-10 одержується за допомогою спеціальної пінотворної апаратури з 4-6%-х водних розчинів піноутворювачів ПО-1, ПО-6, ПО-11.
Для одержання повітряно-механічної піни застосовують повітряно-пінні стволи, генератори піни і пінні зрошувачі. Повітряно-пінні стволи з кратністю близько 10 і генератори піни з кратністю до 100 використовують в пересувних установках для гасіння зовнішніх і внутрішніх пожеж.
Інертні гази – двоокис вуглецю (вуглекислий газ), азот, димові чи відпрацьовані гази, пара, а також аргон і інші гази.
Гасіння пожеж парою застосовується для пожежного захисту закритих технологічних апаратів чи об'єктів з обмеженим повітрообміном.
Перспективніші такі вогнегасильні засоби, які ефективно гальмують хімічні реакції в полум'ї, тобто здійснюють на них інгібіруючу дію. Такими сумішами є інгібітори на основі граничних вуглеводнів, в яких один або декілька атомів водню заміщено атомами галоїду.
Галоїдовуглеводень погано розчиняється у воді, але добре змішується з багатьма органічними речовинами. Найбільшого поширення набули: тетрафтордиброметан (хладон 114В2), бромистый метилен, трифторбромметан (хладон 13В1) а також суміші 3,5; 7; 4НД; СЖБ; БФ, розроблені в ВНИИПО на основі бромистого етилу.
Галоїдовуглеводні суміші володіють зручними для пожежогасіння фізичними властивостями. Так, високі значення щільності рідини і пари обумовлюють можливість створення вогнегасного струменя і проникнення крапель в полум'я, а також утримання вогнегасної пари біля вогнища горіння. Низькі температури замерзання дозволяють використовувати ці суміші при мінусових температурах.
Порошкові суміші – на основі неорганічних солей лужних металів. Не дивлячись на високу вартість, складність в експлуатації і зберіганні, ці суміші, завдяки своїм властивостям, знаходять широке застосування. Порошкові суміші є, зокрема, єдиним засобом гасіння пожеж лужних металів, алюмінійорганічних і ін. металоорганічних сполук. Найширше використовуються порошкові суміші на основі карбонатів і бікарбонатів натрію, калію (ПСБ-1, ПСБ-2, ПФ, П-1А, СИ і ін.).
Проте порошки не позбавлені недоліків. Відомо, що для досягнення найбільшого вогнегасного ефекту частинки порошку мають бути дуже дрібними, проте це збільшує їх зчіплюваність і схильність до злежування, що утрудняє зберігання і особливо подачу порошку у вогнище горіння.
10. Первинні засоби пожежогасінні
Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації вогню в первинній стадії його розвитку. Сюди відносяться: ящики з піском, діжки з водою, відра, покривала, багри, ломи, сокири, вогнегасники.
Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові (рис. 1).
Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряно-механічні.
Рис. 1. Вогнегасники: а) хімічний пінний ВХП-10: 1 - корпус, 2 - поліетиленовий стакан з кислим розчином, 3 - ручка, 4 - горловина, 5 - рукоятка, 6 - шток, 7 - кришка, 8 - сприск, 9 - гумовий клапан; б) повітряно-пінний ВПП: 1 - корпус, 2 - дифузор, 3 - гумова трубка, 4 - кришка, 5 - ручка, 6 - важіль, 7 - шток, 8 - балон з повітрям, 9 - трубка сифону; в) вуглекислотний ВВ-2: 1 - суцільнотягнутий сталевий корпус, 2 - хомути кріплення вогнегасника, 3 - маховичок голчастого запірного клапана, 4 - рукоятка, 5 - дифузор; г) порошковий ВП: 1 - корпус, 2 - балон зі стисненим повітрям, 3 - шланг, 4 - патрубок.
Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові змішуються, і відбувається хімічна реакція з інтенсивним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни з розчину, який містить піноутворювач. Інша частина створює тиск (до 1 МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника - 60 с, довжина струменя - 6-8 м, кратність піни - 8-10. У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників - 55, дальність викиду піни - 4,5 м.
Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.
Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з конусного дифузора вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3 м.