ВСТУП
Тема реферату «Захворювання, обумовлені перенапруженням та мікротравматизацією» з дисципліни «Охорона праці».
Перенапруження - це граничний стан між нормою і патологією організму, який характеризується функціональними порушеннями окремих фізіологічних систем або органів, обумовлених по величині або тривалості напруженнями цих систем.
Тривале перенапруження може бути фактором ризику розвитку професійної патології нервової, серцево-судинної, ендокринної систем та системи травлення; перенапруження імунної системи сприяє формуванню вторинної імунологічної недостатності і, як наслідок, виникненню інфекційних захворювань.
Найчастіше професійно-обумовлені захворювання від перенавантаження виникають у таких системах, як: опорно-руховий апарат, периферична нервова система, в органах зору та голосовому апараті.
Мета роботи – ознайомитися з професійними захворюваннями опорно-рухового апарату, професійними захворюваннями, обумовленими функціональним перенапруженням сенсомоторної системи та професійними хворобами органу зору та голосового апарату, обумовлені перенапруженням.
1. ЗАХВОРЮВАННЯ, ОБУМОВЛЕНІ ПЕРЕНАПРУЖЕННЯМ ТА МІКРОТРАВМАТИЗАЦІЄЮ
1.1 Професійні захворювання опорно-рухового апарату
Патологія опорно-рухового апарату відноситься до числа найбільш поширених форм професійних захворювань. Вони виникають при виконанні робітником великої кількості стереотипних, одноманітних, повторюваних рухів, або при довготривалому вимушеному незручному положенні тіла, статичному напруженні окремих м'язових груп верхніх кінцівок під час роботи з різноманітними інструментами, а також внаслідок компресії на окремі відділи опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи.
Основною причиною уражень опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи є вузьколокальні рухи, які виконуються за участю не більше 1/10 усієї м'язової маси тіла людини. Професійні хвороби від перенапруження реєструються у робітників різноманітних галузей народного господарства: машинобудівної (контролери готової продукції, робітники, які обслуговують автоматичні станки), в електромашинобудівній (укладчики та ізолювальники статорів електромоторів), в поліграфії (оператори відеотермінальних комплексів, набірники машинного набору), друкарок, телеграфістів, музикантів, які грають на клавішних та струнних інструментах.
1.2 Крепітуючий тендовагініт
Крепітуючий тендовагініт- найбільш поширене захворювання опорно-рухового апарату, обумовлене тривалим перенапруженням і мікротравматизацією. Частіше виникає на розгинальній поверхні передпліччя, переважно правого, рідше - на передній поверхні гомілки і в області ахілового сухожилку.
Клініка.
Захворювання проявляються тріадою симптомів, зокрема болем, набряком і крепітацією в ділянці передпліччя. Спостерігаються випадки гострого тендовагініту, який може виникати при значному одномоментному м'язовому перенапруженні (робота з гайковим ключем або важелем). Тривалість захворювання 12-15 днів. Хвороба може переходити в хронічну форму (фібробластичний тендоміозит), який може бути причиною стійкої втрати працездатності.
1.3 Професійний бурсит
Професійний бурсит - хронічне захворювання професійної етіології, яке проявляється асептичним запаленням синовіальних сумок. Частіше виникають ліктьові, препателярні, піддельтовидні та надключичні бурсити. Хворіють переважно полірувальники, паркетники, шахтарі, ковалі, формовщики, обрубщики, вантажники.
Патогенез.
Внаслідок довготривалої компресії та тертя виникають глибокі дистрофічні зміни в тканинах синовіальних сумок та утворення численних хрящеподібних включень, які вільно пересуваються в порожнині суглоба. В склерозованих ділянках сумки та навколосуглобових м'яких тканинах можуть спостерігатися вапнисті відкладення.
Клініка.
В ділянці ураженого суглоба з'являється ущільнення невеликих розмірів, малоболюче, яке поступово збільшується, набуває сферичної форми, у ньому поступово накопичується серозна рідина. При пальпації цього утворення може виникати біль, що перешкоджає виконанню фізичної роботи, пов'язаної з натисканням на суглоб.
1.4 Мікротравматизація шкіри
При мікротравматизації шкіри над синовіальною сумкою або самої сумки можуть виникати інфекційні ускладнення - гнійні бурсити, які перебігають з вираженою інтоксикацією, відповідними змінами в периферичній крові. Нерідко при запальних ураженнях м'яких тканин процес може поширюватися на кістки з їх деструкцією. При рентгенологічному обстеженні виявляють затемнення м'яких тканин в ділянці відповідного суглоба, діаметр якого може коливатися від 1-2 до 4-5 см.
Діагноз.
Диференційний діагноз.
Діагноз бурситу ставиться з урахуванням даних анамнезу, клініки та рентгенологічних обстежень. Диференційний діагноз проводять з артритами інфекційного та травматичного походження.
1.5 Периартрит плечового суглоба
Захворювання реєструється серед робітників (ковалів, ткаль, малярів, каменярів, вантажників та інших), праця яких супроводжується перенапруженням м'язів плечового пояса. Частіше виникає периартрит правої верхньої кінцівки, що є одним із підтверджень визначної ролі професійних факторів у розвитку хвороби.
Патогенез.
Периартрит плечового суглоба є наслідком тривалої травматизації зв'язковосухожилкових структур суглоба і синовіальних сумок, обумовленої виконанням роботи, яка супроводжується боковими відведеннями та ротацією плеча. В тканинах суглоба виникають дегенеративні зміни з реактивним асептичним запаленням і поступовим відкладанням вапняку, компресією на капсулу суглоба.
Клініка.
Провідним симптомом ураження плечового суглоба є біль, інтенсивність якого поступово наростає, він посилюється при поворотах плеча, піднятті руки вище горизонтального рівня. Біль зменшується або зовсім зникає в стані спокою у ранні періоди захворювання, а в подальшому може виникати без фізичних навантажень і в нічний час. В розпал захворювання біль носить ниючий, гризучий характер і обмежує фізичну активність хворого, погіршує якість його життя.
При об'єктивному обстеженні уражений суглоб дещо набряклий, при пальпації помірно болючий, відведення руки за спину обмежене, посилює біль. У важких випадках хвороби може виникати значне зменшення рухливості суглоба. Тривале порушення функції плечового суглоба може призводити до гіпотрофії і дистрофії дельтоподібного м'яза та остеопорозу головки плечової кістки, який визначається рентгенологічно.
Діагнозпрофесійнообумовленого периартриту плечового суглоба ставиться з урахуванням клініки, умов праці хворого та даних рентгенологічного обстеження (рис. 1).
Лікування уражень опорно-рухового апарату.
Проводиться комплексна терапія, направлена на нормалізацію периферичного кровообігу (мікроциркуляції) і метаболізму тканин.
а) відкладення вапна в синовіальній сумці біля великого горба плечової кістки;
б) численні крайові резорбції кістки із склерозом по периферії.
При необхідності призначаються також знеболюючі і протизапальні препарати. До комплексу лікувальних заходів включають: медикаментозні, фізіотерапевтичні та рефлекторні методи лікування. Особливо широко використовують такі фізіотерапевтичні та рефлекторні методи лікування, як: голкорефлексотерапію, електро- і лазеропунктуру, електроакупунктуру, акупресуру (масаж точковий, баночний, голковим валиком, вібромасаж).
На період лікування протипоказана робота, пов'язана з перена-вантаженням опорно-рухового апарату. Для лікування застосовуються малі транквілізатори, психотерапія, електросон, бальнеотерапія, спеціальна гімнастика. Позитивні результати терапії отримують лише на ранніх стадіях захворювання.
При гострому бурситі проводиться консервативне лікування, яке включає: спокій, антибіотики, сульфаніламідні засоби, блокади з гідрокортизону гемісукцинатом, фізіотерапевтичні процедури.
Лікарсько-трудова експертиза.
При плечолопатковому периартриті проводиться тривале комплексне лікування, що потребує переводу хворого на іншу роботу з видачею йому трудового листка тимчасової непрацездатності терміном на 2 місяці. У випадках хронічного перебігу хвороби необхідно провести раціональне працевлаштування з виключенням роботи, яка супроводжується значними навантаженнями на м'язи плечового пояса. При зниженні кваліфікації хворі оформляються на МСЕК.
На початкових стадіях серозного бурситу рекомендується перевід на роботу, де виключається перенавантаження кінцівок. При хронічному перебігу хвороби перевід на іншу роботу доцільно рекомендувати після пункції або видалення синовіальної оболонки. В таких випадках працездатність поновлюється.
Профілактика.
З метою попередження професійнообумовлених уражень опорно-рухового апарату рекомендується застосовувати пінополіуретанові пластини розміром 26*22 см, товщиною 1-1,15 см, їх вкладають у кишені штанів і рукави курток для захисту колінних і ліктьових суглобів. Застосування цих пластин не гарантує повного захисту суглобів, і у 20-23 % працюючих, які користуються ними, можуть виникати професійні захворювання опорно-рухового апарату. Вважається перспективним використання надувних наколінників. Позитивно впливає на суглоби, що піддаються мікротравматизації, самомасаж колінних і ліктьових суглобів, який має проводитися в перервах через кожні 1,5-2 години.
2. Професійні захворювання, обумовлені функціональним перенапруженням сенсомоторної системи
Поширеність професійно-обумовлених захворювань сенсомоторної системи від функціонального перенапруження, за даними різних авторів, доволі значна і коливається від 11 до 45 %.
Захворювання частіше зустрічається у людей, праця яких супроводжується значними перенапруженнями м'язів статичного характеру, травматизацією чутливих нервових закінчень шкіри долонь впливом вібрації, охолодження. Встановлена пряма залежність частоти захворювань від стажу роботи. Особливо чітко ця закономірність виявляється у робітників очисних вибоїв, прохідників, формовщиків, ковалів, штампувальників, буровиків, доярок та інших.