Приватний вищий навчальний заклад
Харківський інститут екології і соцзахисту
Кафедра соціології та соціальної роботи
Спеціальність "Соціальна робота"
Реферат
Дисципліна "Соціальна гігієна і основи здорового способу життя"
Тема: Роль фізичного виховання у формуванні здорового способу життя
Харків, 2010
Зміст
Вступ
1. Проблеми формування здорового способу життя
2. Фізична культура в соціальному захисті людей
Висновок
Список літератури
Вступ
У своєму рефераті на тему «Роль фізичного виховання у формуванні здорового способу життя» я хочу розглянути проблеми збереження й зміцнення здоров'я людей і більш докладно зупинитися на понятті фізична культура, для того що б побачити яку роль грає фізичне виховання у формуванні здорового способу життя.
Дана робота складається із вступу, основної частини, що включає 2 питання й висновку. У вступі обґрунтовується актуальність теми. У першому питанні основної частини розкривається поняття: здоровий спосіб життя, розглядаються умови й фактори, що сприяють гармонічному розвитку й зміцненню здоров'я людей. У другому питанні більш докладно розкривається величезне значення фізичної культури у формуванні здорового способу життя.
Я вважаю, що в наш час, час науково-технічної революції значно змінилися умови праці: механізуються способи пересування, скорочуються фізичні навантаження, однієї з головних стає розумова діяльність. Всі ці обмеження провели до занепаду сил. І, саме, масова фізична культура стала основним засобом подолання невідповідності між потребою в м'язовій активності й умовами життя.
Я вибрала цю тему саме для того, що б зрозуміти, яке значення грає фізична культура для здоров'я людини. Для того, що б це було легше зробити, необхідно розкрити такі поняття, як: здоровий спосіб життя й фізична культура; поглибитися в історію розвитку фізичної культури, розглянути існуючі типи й функції фізичної культури.
Поняття «спосіб життя» трактується як тип життєдіяльності людей, обумовлений особливостями суспільно-економічної формації. Основними параметрами способу життя є праця (навчання для підростаючого покоління), побут, суспільно-політична й культурна діяльність людей, а також різні поведінкові звички й прояви. Якщо їхня організація й зміст сприяють зміцненню здоров'я, тобто підстави говорити про реалізації здорового способу життя, якому можна розглядати як сполучення видів діяльності, що забезпечує оптимальна взаємодія індивіда з навколишнім середовищем. По філософському визначенню Маркса, хвороба є життя, стиснуте у своїй волі, тоді як здоровий спосіб життя, спрямований на попередження виникнення якого-небудь захворювання, забезпечує повноцінний розвиток і реалізацію можливостей індивіда, сприяє формуванню активної життєвої позиції (у медико-генетичному аспекті) і є необхідною умовою виховання гармонічно розвитий особистості.
1.Проблеми формування здорового способу життя
Поняття здорового способу життя містить у собі раціонально організований, фізіологічно оптимальна праця, морально-гігієнічне виховання, виконання правил і вимог психогігієни, раціонального харчування й особистої гігієни, активний руховий режим і систематичні заняття фізичною культурою, ефективне загартовування, продуману організацію дозвілля, відмова від шкідливих звичок.
Здоровий спосіб життя - це єдиний стиль життя, здатний забезпечити відновлення, збереження й поліпшення здоров'я населення. Тому формування цього стилю життя в населення - найважливіша соціальна технологія державного значення й масштабу.
Всю свою діяльність по формуванню здорового способу життя соціальний педагог повинен проводити з обліком вікових і індивідуальних морфофізиологічних і психологічних особливостей дітей і дорослих. При цьому особлива увага варто приділяти таким віковим етапам, як дошкільний, підлітковий і юнацький, коли має місце особливо інтенсивне зростання й перебудова функціонального стану всіх систем життєдіяльності організму, що розвивається.
У програми, спрямовані на формування здорового способу життя, входять наступні напрямки роботи: раціональний режим праці (навчання) і відпочинку, заснований на індивідуальних біоритмологічних особливостях; оптимальна й систематична фізична активність; ефективне, науково обґрунтоване загартовування; нормальне харчування відповідно до концепції адекватного харчування; комплекс психогігієнічних і психопрофілактичних впливів; облік і корекція впливу на здоров'я навколишнього середовища; шкода й користь самолікування; аргументована й діюча пропаганда шкідливих для здоров'я факторів - алкоголізму, паління, наркоманії й токсикоманії; формування правильних подань у дітей і підлітків про полове дозрівання, знань і мер профілактики СНІДу; навчання заходам щодо попередження вуличного й побутового травматизму й правилам особистої гігієни.
Якщо запитати про те, що найважливіше в збереженні й зміцненні здоров'я людини, то багато хто відповість однозначно - виконання раціонального режиму дня. Однак не всі можуть відповісти на запитання: Чому так важливо дотримувати режиму?
Наукове обґрунтування ролі режиму як провідного фактора в зміцненні здоров'я отримано лише в останні роки й зв'язано в основному з успіхами розвитку двох наук - біоритмології й нейрофізіології.
Саме циклічність процесів життєдіяльності й обумовлює необхідність виконання режиму, що представляє собою раціональний розпорядок дня, оптимальна взаємодія й певна послідовність періодів підйому й зниження активності, пильнування й сну.
Наукові праці по біоритмології з'явилися лише на початку XIX в. В 1801 р. німецький лікар Аутенрит, протягом декількох днів, що спостерігав за частотою скорочень серця, виявив її закономірні зміни в динаміку доби. Через якийсь час подібні явища були відзначені в динаміку газообміну при подиху, температури тіла.
В останні роки біоритмологія одержала бурхливий розвиток, у результаті чого встановлене наступне кардинальне положення: практично всі відомі до теперішнього часу процеси, що протікають в організмі людини, мають певну ритмічність, що виступає як універсальна життєва закономірність із найширшим діапазоном проявів - від діяльності окремих кліток до форм інтелектуальної активності людини.
Наукові дослідження показали, що такі фізіологічні функції, як температура тіла, артеріальний тиск, частота пульсу й інші параметри, істотно розрізняються по своїй добовій динаміці в осіб різних біоритмологічних типів: жайворонки - уже з раннього ранку характеризуються високим рівнем основних функцій, вони вже настроєні на роботу, у той же час у сов спостерігається низький рівень цих показників, що проявляється в загальмованості, неважливому настрої, зниженні працездатності.
У зв'язку із цим на перший план повинна виступати раціональна організація режиму дня з урахуванням цих особливостей. Як приклад розглянемо питання про взаємозалежність режиму харчування й добових біоритмів. Відомо, що потреба в їжі має ритмічний характер і залежить від багатьох факторів. При цьому в режимі харчування варто враховувати циклічні зміни потреб у живильних речовинах. Важливо не тільки те, що і як людина їсть, але й коли приймається їжа. Який повинна бути раціональна організація харчування з урахуванням індивідуальних особливостей біоритмів? Якщо для жайворонків підходить відомий афоризм: «сніданок з'їш сам, обід розділи з товаришем, а вечерю віддай ворогу », то для аритмиків і особливо для сов він не годиться. Останнім потрібен не щільний сніданок, а гарна вечеря, тому що саме в цей час у них більше витрачається енергії.
Особливу значимість для раціональної організації режиму дня мають добові коливання працездатності. Зрозуміло, що умови трудової й навчальної діяльності для жайворонків краще зробити більше напруженими в першій половині дня, тоді як для сов у другий. Це положення рівною мірою ставиться й до організації режиму навчальних навантажень для дітей, включаючи старших дошкільників.
Що ж стосується ролі рухів для фізичного й психічного розвитку дитини, то про це говориться майже у всіх книгах про виховання дітей. Дійсно, неможливо представити здорову дитину нерухомою, хоча, на жаль, малорухомих дітей можна все частіше й частіше зустріти серед вихованців дитячих садів, не говорячи про школярів. Не випадково в останні роки однієї з головних тем більшості популярних книг і статей медико-біологічного характеру стало обговорення негативного впливу на стан здоров'я фізичного навантаження, що різко знизилося у двадцятому сторіччі. Із цього приводу в медичній літературі використається узагальнений термін - гипокінезія (від греч. hypo знижений і kinesis - рух), що включає весь комплекс симптомів, що розвиваються в організмі в умовах дефіциту рухової активності. У таких випадках відбуваються несприятливі зміни в серцево-судинній системі, знижується газообмін, значно погіршується самопочуття, порушується сон.
Про те, що рух впливає на всі без винятку психічні функції, відомо давно. У дослідженнях видатних радянських і закордонних психологів Л. С. Виготського (1956), А. В. Запорожця (1967), Ж. Піаже (1956), Дж. Брунера (1981) показана наявність прямого кореляційного зв'язку між характером рухової активності й проявами сприйняття, пам'яті, мислення й емоції у дітей різного віку. Загальний механізм цих взаємин можна представити в такий спосіб. Кожний руховий акт здійснюється в просторі й часі, тому що коли активно пересувається дитина-дошкільник, він одержує можливість придбати в одиницю часу більший обсяг інформації, що й сприяє прискореному формуванню його психіки. Наприклад, установлена взаємозалежність рухової активності й розвитку мови. Рухи дітей, зокрема вправи для пальців рук, є потужним стимулюючим фактором не тільки для своєчасного (на 2-м року життя) виникнення мови, але й подальшої її вдосконалювання в дошкільному віці. Рухова активність збільшує словникову розмаїтість дитячої мови, сприяє більше осмисленому розумінню слів, формуванню понять, що поліпшує психічний розвиток дитини.