Смекни!
smekni.com

Основи охорони праці 2 2 (стр. 4 из 5)

Для оцінки ефективності штучного освітлення в приміщенні необхідно порівняти значення фактичного освітлення та нормованого значення за СНиП ІІ-4-79.

Нормоване значення освітлення для економічного відділу при загальному освітленні за СНиП ІІ-4-79 складає при використанні газорозрядних ламп – 300 лк, при використанні ламп накалювання – 200 лк.

При комбінованому освітленні частка загального освітлення в системі комбінованого повинна складати 10% норми для комбінованого освітлення, але не менше 150 лк при використанні люмінесцентних ламп або не менше 50 лк при використанні ламп розжарювання.

Значення фактичного освітлення, лк, у відділі можна знайти за допомогою методу коефіцієнта використання світлового потоку з формули


,(6.9)

Звідки

, лк,(6.10)

де Fл – світловий потік однієї лампи, лм. (дивись табл. 6.6);

ηв – коефіцієнт використання світлового потоку. Для світильників, які використовуються в адміністративних будівлях для традиційних розмірів приміщення і кольорового оздоблення, може набувати значення в межах ηв = 0,4 – 0,6;

N – кількість світильників, шт. Задану у вихідних даних кількість світильників необхідно розмістити рівномірно по площі приміщення, по можливості по сторонах квадрата, виконуючи такі умови: сторона квадрата L = 1,4 Hp, де Hp – висота підвісу світильника над робочою площиною, яку можна визначити як різницю між висотою приміщення і стандартною висотою розміщення над підлогою робочої площини, що дорівнює 0,8 м, та висотою підвісу світильника hпід = 0,1 – 0,4 м. Відстань від світильника до стіни бажано витримувати в межах l = 0,3

0,5L;

n – кількість ламп у світильнику, шт.;

S – площа приміщення, м2;

k – коефіцієнт запасу, k = 1,5 – 2;

z – коефіцієнт нерівномірності освітлення: для ламп розжарювання z = 1,15; для люмінесцентних ламп z = 1,1.

Порівнюючи нормативне значення освітленості з фактичним, зробіть висновок про ефективність штучного освітлення у відділі.

Допустимим відхиленням фактичного освітлення від нормативного є +20% - -10%.

Якщо освітлення недостатнє, запропонуйте заходи щодо його покращання. Дієвість запропонованих заходів необхідно підтвердити розрахунками.

Розміщення світильників у приміщенні показати на рис. 6.3.

Рисунок 6.3 – Схема розміщення світильників

Задача 4

Розрахувати заземлення для стаціонарної установки. Заземлювачі заглиблені і розміщені в один ряд (глибина закладання t = 80 см)


Рисунок 6.4 – Схема заземлення

Вказівки до розв’язання задачі

1 У відповідності до вимог пуе визначається допустимий опір розтіканню струму в заземленні Rз. Для мереж з напругою до 1000 В можна взяти Rз = 4 Ом.

2 Визначається питомий опір ґрунту ,який рекомендовано для розрахунків, rтабл., Ом×см (додаток А).

3 Визначаються підвищувальні коефіцієнти для труб вертикальних заземлювачів КП.Т та для з’єднувальної полоси КП.С, які враховують зміну опору ґрунту в різні пори року залежно від наявності опадів (додаток Б).

4 Визначається питомий розрахунковий опір ґрунту для вертикальних електродів (труб або стриженів) rрозр.т з урахуванням несприятливих умов за допомогою підвищувального коефіцієнта:

, Ом×см.

5 Визначається питомий розрахунковий опір ґрунту для горизонтального заземлювача (з’єднувальної смуги):

, Ом×см.

6 Визначається відстань від поверхні землі до середини вертикального заземлювача (див. рис. 6.4)

, см,

де hз – глибина заглиблення труб, см;

lТ – довжина вертикального заземлювача.

7 Визначається опір розтіканню струму для одиночного вертикального заземлювача, який розташований нижче від поверхні землі

, Ом.

8 Визначається необхідна кількість вертикальних заземлювачів без урахування коефіцієнта екранування


9 Визначається відстань між вертикальними заземлювачами hст. із співвідношення

. Для стаціонарних заглиблених заземлювачів це співвідношення береться таким: С = 1.

, см.

10 Визначаємо коефіцієнт екранування труб при числі труб nТ та відношенні

(додаток В).

11 Визначається необхідна кількість вертикальних заземлювачів з урахуванням коефіцієнта екранування:

.

12 Визначається розрахунковий опір розтіканню струму при взятому числі вертикальних заземлювачів nТ.Е:

.

13 Визначається довжина з’єднувальної смуги

, см.

14 Визначається опір розтіканню струму в з’єднувальній смузі:


, Ом,

де hз – глибина заглиблення вертикальних заземлювачів, см;

bС – ширина з’єднувальної смуги, см.

15 Визначається коефіцієнт екранування hЕ.З.С для з’єднувальної смуги (додаток Г)

16 Визначається розрахунковий опір для розтікання електричного струму в з’єднувальній смузі з урахуванням коефіцієнта екранування:

.

17 Визначається загальний розрахунковий теоретичний опір розтіканню струму від вертикальних заземлювачів та з’єднувальної смуги:

Остаточний результат повинен бути близьким до значень Rз.


Додатки

Додаток А

Приблизні значення питомих опорів ґрунтів, rтабл.

Грунт Значення, які рекомендуються для розрахунків, Ом×см
Пісок 70000
Супісок 30000
Суглинок 10000
Глина 400
Чорнозем 200
Торф 200

Додаток Б

Значення підвищувальних коефіцієнтів КП.Т, КП.С за кліматичними зонами

Кліматична зона Тип заземлювачів
Горизонтально прокладені заземлювачі (полосові та ін.) при глибині від поверхні ґрунту hг=0,8 м, КП.С Стрижневі вертикально встановлені заземлювачі при глибині від поверхні землі hb=0.5-0.8 м, КП.T
І 4.5-7 1.8-2
ІІ 3.5-4.5 1.6-1.8
ІІІ 2.5-4 1.4-1.6
ІV 1.5-2 1.2-1.4

Додаток В

Коефіцієнт екранування вертикальних заземлювачів

Кількість вертикальних заземлювачів, nT, шт. Коефіцієнт екранування вертикальних заземлювачів, hЕ.Т Коефіцієнт екранування з’єднувальних смуг, hЕ.З.С
2 0,85
3 0,78
5 0,7
10 0,59
15 0,55
20 0,49
40 0,41
60 0,39
100 0,36

Додаток Г

Коефіцієнт екранування з’єднувальних смуг hЕ.З.С при розташуванні заземлювачів в ряд (чисельник) чи по чотирикутному контуру (знаменник)

Кількість вертикальних заземлювачів 4 5 6 10 20 30 50 60 100
Коефіцієнт екранування з’єднувальних смуг hЕ.З.С

Список літератури

Основна література

1. Денисенко А.Ф. Основи охорони праці: Конспект лекцій в 2-х ч.

2. Юдин Е.Я. Охрана труда в машиностроении. – М.: Машиностроение, 1983.

3. Русак О.Н. Справочная книга по охране труда в машиностроении. – Л.: Машиностроение, 1984.