ПЕРША СТАДІЯ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ - надання першої медичної допомоги (елементарна підтрімка життєдіяльності). Вона проводиться реаніматором (підготовленою людиною, не обов'язково медичним працівником). Після констатації клінічної смерті (на що слід затрачати не більше 7 - 8 секунд) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають горілиць на тверду основу, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50 - 60 см доверху для відтоку від них крові та збільшенння кровонаповнення серця. ДРУГА СТАДІЯ РЕАНІМАЦІЇ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ - надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності). Проводиться із застосуванням контрольно-діагностичної, лікувальної апаратури та медикаментозних середників, лікарями - професіоналами. Реанімаційна бригада забезпечує вже більш ефективну штучну вентиляцію легень - ручним портативним чи стаціонарним апаратом ШВЛ через маску, повітрепровід чи інтубаційну трубку повітряно-кисневою сумішшю. Під контролем ларінгоскопа портативним чи електричним відсмоктувачем більш ефективно очищують дихальні шляхи. При наявності спеціального масажера можна здійснювати закритий масаж серця апаратним способом. На цій стадії почергово проводяться такі етапи реанімації.
ТРЕТЯ СТАДІЯ РЕАНІМАЦІЇ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ . Лікування хворого в післяреанімаційному періоді. Проводять хворим у спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії після відновлення у них гемодинаміки.
Перелік необхідної апаратури, інструментів та медикаментів для реанімації: ручний портативний дихальний апарат, відсмоктувач з набором катетерів, електрокардіограф, дефібрилятор, роторозширювач, язикотримач, набір лицевих масок та повітрепроводів, ларінгоскоп з інтубаційними трубками, набір голок для пункції серця та конікотомії, розчини адреналіну гідрохлориду, атропіну сульфату, гідрокарбонату натрію, лідокаїну гідрохлориду, кортикостероїдів, гемодинамічних інфузійних середників, одноразові системи для вливань, шприци, внутрішньосудинні катетери, централізована подача кисню.
У разі припинення дихання або роботи серцево-судинної системи слід негайно почати непрямий масаж серця натискування долонями частими поштовхами трохи лівіше області середини грудної клітки, з ритмом 40-60 поштовхів на хвилину та штучне дихання рот-в-рот (попередньо закрити потерпілому ніс і, вдихнувши повними грудьми, видихнути крізь марлю або
носовичок у рот потерпілого; аналогічно роблять видих в ніс). Штучне дихання роблять з частотою 16-18 разів на хвилину. Одночасно викликають бригаду швидкої медичної допомоги.
Непрямий масаж серця та штучне дихання роблять до повного відновлення діяльностіорганізму або надання спеціалізованої допомоги.
При ослабленні серцевої діяльності та дихання необхідно забезпечити потерпілому доступ свіжого повітря, дати понюхати нашатирного спирту, влити в рот чайну ложку чи 25 крапель кордіаміну, поплескати по щоках.
Штучне дихання. Дихання потерпілих може бути відновлене шляхом штучної вентиляції легень. Із способів штучного дихання, кращі результати дає вдування повітря з легень рятувальника в легені потерпілого, яке може здійснюватись “з рота в рот”, або “ з рота в ніс”. Вдування виконуються з частотою 12 раз за хвилину для дорослих і 15-18 раз для дітей. Об’єм повітря за один видих - 1000-2000 мл. Воно контролюється нормальним розширенням грудної клітки. Якщо грудна клітка не розширюється, значить повітря в легені не попадає. В цьому випадку знову займаються звільненням дихальних шляхів.
Зовнішній (не прямий) масаж серця. При відсутності серцевої діяльності у потерпілого необхідно терміново приступити до його відновлення. Для цього застосовують зовнішній масаж серця.
Масаж серця виконують шляхом поштовхових натискувань на грудину з частотою не менше 60 раз за хв. Сила натискувань повинна бути такою, щоб грудина зміщувалась в напрямку хребта на 3-5 см.
Масаж серця повинен узгоджуватись з виконанням штучного дихання. При цьому на кожне вдування – 6-8 раз натискують на грудину.
Якщо рятувальників двоє, то один виконує штучне дихання, а другий непрямий масаж серця. Відновлення пульсу, дихання і порозовіння шкіри є свідченням відживлення потерпілого.
Висновки
Отже, з вище вказаного можна зробити наступні виснивни: державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють міністерство праці та соціальної політики України і державний Комітет з охорони праці. Для виконання своїх функцій при Комітеті створюються територіальні управління та інспекції. Державні інспектори накладають на підприємства штрафи за результатами комплексних перевірок, відсторонюють і не допускають працівників до роботи, а також керівників за невиконання приписів.
Працівники повинні пройти медичний огляд відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій, особливо неповнолітні та молодь до 21 року.
Наслідки нещасних випадків залежать від того, наскільки швидко і кваліфіковано потерпілому надано першу медичну допомогу.
Список використаної літератури
1. Закон України „Про охорону праці”
2. Типові положення про навчання, інструктаж, перевірку знань працівників з питань охорони праці (Наказ № 30 від 04.04.1994р. Держнаглядохорон праці України).
3. Кодекс Законів про Працю.