- підвищення якості продукції;
- збільшення фонду робочого часу;
- зниження непродуктивних витрат часу і праці;
- зниження витрат, які пов’язані з плинністю кадрів через умови праці;
- економія витрат на пільги і компенсації за роботу у несприятливих умовах праці.
2. Правові та організаційні питання охорони праці
2.1 Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика України в галузі охорони праці почала активно формуватися в перші роки незалежності разом з менш активною розробкою законодавчої бази. Об’єктивною підставою для цього був існуючий стан охорони праці у народному господарстві. Смертність від нещасних випадків на виробництві у працездатному віці займала третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Ця тенденція почала погіршуватися з появою інших, недержавних – приватних форм власності. Рівень смертельного ризику на виробництві в Україні тоді і у наступний період був у 2–3 рази вищий за середньостатистичний для держав з розвинутою ринковою економікою. Такий стан трудових ресурсів в економіці не сприяв інтеграції України до міжнародного співтовариства. Тому розробка і формування державної політики в галузі охорони праці базувалась на найкращих досягненнях в цьому питанні Радянського Союзу, країн ЄС, США, Великобританії, Швеції тощо.
Варто відмітити, що Україна на цей час користується стандартами безпеки праці, які базуються на методології стовідсоткового захисту працівників на кожному робочому місці незалежно від професії.
Відповідно до цієї методології державну політику в галузі охорони праці можна позначити принципами, які повністю або частково знайшли своє відбиття у законодавчій базі України з охорони праці:
– пріоритет життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності;
– повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
– підвищення рівня промислової безпеки шляхом безперервного удосконалення виробництва;
– комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі розробки і виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм з поліпшення стану безпеки праці та промислової санітарії;
– соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
– установлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
– використання економічних методів управління охороною праці;
– участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
– своєчасне інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці;
– проведення консультації між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
2.2 Законодавча база України про охорону праці
Законодавча база України про охорону праці розвивалась на підставі державної політики в галузі охорони праці з випереджаючими темпами по відношенню до загальної законодавчої бази. Так, закон «Про охорону праці» був прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р. і був одним з перших законів України, тоді як Конституція України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. У 2002 р. Закон України «Про охорону праці» був переглянутий відповідно до основних положень Конституції і затверджений Президентом України у новій редакції 21 листопада 2002 р. Тому основні положення законодавчої бази України про охорону праці первинно були сформульовані у Конституції України.
Найважливіші конституційні права громадян України викладені в наступних положеннях:
– «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»;
– «Кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від назначеної законом»;
– «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється»;
– «Кожен, хто працює, має право на відпочинок»;
– «Громадяни мають право на соціальний захист»;
– «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»;
– інші ст. Конституції.
Наведені статті Конституції забезпечують громадянам України право на працю, яку вони вільно вибирають; на щотижневий відпочинок і щорічну оплачувану відпустку; скорочений робочий день щодо окремих професій і виробництв; скорочену тривалість роботи у нічний час; матеріальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, втрати роботи з незалежних від них обставин, за старістю та інших випадках, які передбачені законом.
Конституційні права громадян в Україні реалізуються шляхом виконання вимог ряду законів про працю.
Законодавча база України про охорону праці містить ряд законів, основними з яких є Кодекс законів про працю, Закони «Про охорону праці», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про колективні договори і угоди», «Про дорожній рух», «Про поводження з радіоактивними відходами».
Найважливіші питання з охорони праці викладені у Кодексі законів про працю і у Законах України «Про охорону праці» і «Про охорону здоров’я населення».
Кодекс законів про працю – головний документ, який регулює трудові відносини працівників всіх категорій і спрямований на охорону трудових прав працюючих. Основні вимоги закону:
– «Створення безпечних й нешкідливих умов праці на всіх підприємствах»;
– «Власник або уповноважений ним орган забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці»;
– «Власник або уповноважений ним орган забезпечують систематичне проведення інструктажу працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони»;
– «Проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, виробів виробництва та ін. повинні проводитися з урахуванням вимог щодо охорони праці»;
– «Власник, який створив нове підприємство, зобов’язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл розпочати роботу»;
– «Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється»;
– «Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення умов праці працівників, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки»;
– «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання»;
– інші статті Закону.
Закон України «Про охорону праці» включає преамбулу і 9 розділів:
– перший «Загальні положення»;
– другий «Гарантії прав громадян на охорону праці»;
– третій «Організація охорони праці»;
– четвертий «Стимулювання охорони праці»;
– п’ятий «Нормативно-правові акти з охорони праці»;
– шостий «Державне управління охороною праці»;
– сьомий «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці»;
– восьмий «Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці»;
– дев’ятий «Прикінцеві положення».
В доповнення до Закону від 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України». У 1995 р. 15 січня був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні порушення і Кримінального Кодексу України». Ці закони доповнюють ряд підзаконних актів, які затверджені постановою Кабінету Міністрів:
– Положення про створення Національної Ради з питань безпеки життєдіяльності населення;
– Порядок про розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві;
– Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків;
– Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці;
– ряд Положень, Правил та інших документів, які розроблені Держгірпромнаглядом, для практичної реалізації Закону України «Про охорону праці».
Закон України «Про охорону здоров’я населення» регулює правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров’я населення в Україні. Згідно вимог цього закону громадяни України зобов’язані:
– піклуватися про своє здоров’я і здоров’я своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
– проходити своєчасно профілактичні щеплення та медичні огляди. Медичні огляди працюючих підлітків повинні проводитись не рідше 1 разу на рік;