Для боротьби з гіповолемією використовують препарати крові (плазма, альбумін, протеїн), а також синтетичні колоїди – поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль. Для корекції водно-сольового обміну назначають розчин Рінгера-Локка.
Розрахунок інфузії кристалоїдів і колоїдів – 2 мл кристалоїдів і 1 мл колоїдів на 1% опіків і 1 кг маси тіла. Адекватність проведеної терапії визначають по діурезі та ЦВТ, а також по рівню натрію в крові. Після відновлення об'єму циркулюючої крові назначають осмотичні діуретики (манініт, магнетол, сечовина).
Хворим дають пити гарячий міцний чай, каву, рекомендується вживати соляно-лужну суміш. Для профілактики набряку легень вводять внутрівенно 2,4% р-н еуфіліну,; 0,5 мл 0,06% р-ну корглікону, 10 мл 10% р-ну кальцію хлориду.
Із гормональних препаратів призначають по 50-100 мл гідрокортизону 2-3 рази в день.
Період опікового шоку у тяжкохворих триває 2-3 доби. І наступає період опікової токсемії, із-за всмоктування із зони опіку токсичних речовин. Триває період токсемії від 2-4 діб до 10-15. Кінець цього періоду співпадає із вираженим нагноєнням опікових ран. Характерна для періоду токсемії лихорадка 38-390 без вранішніх ремісій. Тривалість лихорадки залежить від глибини ураження.
У хворих із опіками ІІІ Б – ІV ступеня відмічається і третій період опікової хвороби – сепитикомтоксемія. Так як ці періоди опікової хвороби характеризуються анемію, втратою організмом білка, та циркуляцією в крові великої кількості токсинів, лікування направлене на ліквідацію цих ускладнень.
Переливання крові проводять 2-3 рази на тиждень по 500 мл, а також переливають плазму, розчини альбуміну, протеїну, гемоду, серотрансфузин, білкові гідролізайн. А також назначається антибактеріальна терапія (антибіотики, сульфалікамідні препарати).
Після виведення хворого з шоку, під знеболенням наркотичними анальгентиками, або запальним наркозом приступають до обробки опікових ран. Тампонами змоченими антисептичними розчинами обмивають від забруднення шкіру навколо опіку, очищену шкіру обробляють спиртом. З опікової поверхні видаляють сторонні тіла і відшаровують епідерміс. Напружені великі пухирі надрізають і випускають їх вміст. Дуже забрудненні ділянки опіку очищають марлевими шариками із 3% розчином перекису водню, або орошають розчинами антисептиків. Надалі лікування визначається динамікою загоєння опікової рани, закритим або відкритим методом.
Місцеве лікування опіків ІІІ А ступеня перші 7-8 днів потребує накладення волого-висихаючих пов’язок із розчинами антисептиків (0,02% фурацеміну, 0,1% ріванолу, 3-5% борної кислоти). Після очищення рани від змертвілих тканин переходять до мазевих пов’язок. Якщо епітелізація затягується назначають стимулятори регенеративних процесів (алое, скловидне тіло, вітаміни, протеолітичні ферменти, фізпроцедури. Зрідка виникає необхідність оперативного відновлення шкірних покривів.
При глибоких опіках ІІІ Б – ІV ступеня всі міроприємства направлені на найшвидше відшарування некротичних тканин і підготовку рани до оперативного відновлення шкірних покривів.
Оперативне лікування глибоких опіків має на меті: швидке загоєння рани, а також косметичну і реконструктивну мету. Найдоцільніше слідуюча класифікація методів шкірної пластики.
Вільна пересадка шкіри:
1) пластика розщепленим шкірним трансплантатором
2) пластика повношаровими шкірними трансплантаторами;
Невільна пересадка шкіри:
1) пластика шкірно-жировими лоскутами, викроєними в безпосередній близкості до рани;
2) пластика шкірно-жировими лоскутами викроєними дальше від рани.
Дерматомна аутопластика широко застосовуються для відновлення шкірних покривів при глибоких опіках всіх локалізацій. Вільні шкірні аутотрансплантатори приживають на любе ложе, дно і краї якого є життєздатна тканина, втому числі і кісткова.
Використана література:
Б.С. Вихрева, В.М. Бурмистрова. “Ожоги”. Ленинград, “Медицина”, 1981.
М.Н. Кузин, В.К. Сологуб, В.В. Юденич. “Ожоговая болезнь” Москва, “Медицина”, 1982 г.
Д.Ф. Скрипчиненко. “Хірургія”. Київ, “Вища школа”, 1992 рік.