Джерела вивчення відтворення населення.
1.Джерела демографічної інформації.
Відтворення населення являє собою багатоаспектний і складний процес й не піддається однозначному визначенню. Його можна характеризувати з різних боків і точок зору. Комплексне вивчення відтворення населення та його розвитку передбачає збирання, систематизацію, узагальнення та аналіз великого обсягу різнобічна інформації за допомоги різних методів. Це дозволяє скласти об'єктивну оцінку відтворення населення та окремих демографічних процесів у контексті суспільного та економічного розвитку країни.
До джерел демографічної інформації належать друковані видання, які містять кількісні відомості про населення та демографічні процеси. їх розрізняють за такими ознаками:
— за мірою охоплення (населення світу, регіону, країни або її окремих територій міських і сільських населених пунктів);
— за характером даних (чисельність і склад населення на певну дату, характеристики демографічних подій за період, змішані характеристики демографічних процесів);
—за часом, до якого належать дані (історико-демографічні, ретроспективні, поточні, демографічні прогнози);
—за способом отримання даних (офіційні публікації, матеріали спеціальних досліджень);
—за характером видання (спеціальні, загального типу).
З точки зору повноти й вірогідності інформації джерела поділяють на первинні, що містять безпосередні результати обробки й зіставлення зібраних статистичних даних і базовані на них розрахункові показники, та вторинні, що є результатами оцінок і різного роду обчислень по первинних даних.
Часто до джерел інформації зараховують також первинні документи спостереження або обліку демографічних подій — записи в метричних книгах, акти громадянського стану, опитувальні аркуші переписів або обстежень населення та матеріали палеодемографічних досліджень. Для пояснення демографічних явищ мають значення й використовуються в практиці такі джерела, як літературні, документальні, законодавчі акти та шерег інших, які не містять безпосередньо кількісних даних.
У більшості країн демографічна інформація збирається через спеціальні статистичні служби за допомогою переписів населення, поточного обліку демографічних подій та обстежень населення. Ці дані не тільки використовують у наукових дослідженнях та прикладних розробках, вони також слугують цілям прогнозування, планування та управління. їх публікації становлять головне джерело демографічної інформації.
Ще одним різновидом первинних джерел демографічної інформації є результати вибіркових обстежень, здійснюваних неурядовими організаціями: науково-дослідними, проектними, громадськими. Вони охоплюють лише частину населення, його окремі групи, але за коректної побудови вибіркової сукупності можуть дати необхідні відомості про демографічні процеси та явища.
Вторинна інформація міститься звичайно у дослідницьких працях, виконаних або на підставі первинних даних, або за матеріалами, зібраними не для Номографічних цілей. Важливим різновидом вторинної інформації є спеціальні довідники або монографії, що містять узагальнення, огляд та аналіз первинних даних за кілька років або їх порівняльний аналіз з низки країн або регіонів (раїни.
Набір даних та їх конкретний зміст у різних джерелах демографічної інформації визначаються прийнятими у кожній країні програмами спостереження й розробки та регламентуються міжнародними угодами, наприклад у рамках ООН, ЮНЕСКО, МОП, ВООЗ та інших міжнародних організацій. Крім змісту даних, у цих угодах часто встановлюється періодичність інформації й застерігаються головні поняття, категорії й методи обчислення показників. Це робиться для забезпечення зіставності даних при міжнародних порівняннях. Проблема зіставності демографічних показників досі повністю не розв'язана. Цьому перешкоджають і відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку окремих країн, і особливості організації в них статистичного обліку населення.
Найповнішим джерелом відомостей про населення є переписи населення. Аналіз їх матеріалів дає можливість отримати розгорнуту характеристику населення країни. Наприкінці минулого сторіччя Лев Миколайович Толстой написав: "для суспільства інтерес і значення перепису в тому, що він дає йому дзеркало, в яке, є бажання чи ні, подивиться все наше суспільство й кожен з нас.
2.Переписи населення.
Різні форми обліку населення існували ще за сивої давнини. Вони проводилися в Стародавній Греції, Вавилоні, Месопотамії, Стародавньому Єгипті, Римі, Китаї та Японії і мали переважно фіскальні (податкові) та військові цілі, охоплюючи, як правило, тільки чоловіче населення, поза як саме воно могло брати участь у військових діях та сплачувати податки. Найбільш відомі обліки громадян (цензи), що проводилися в Стародавньому Римі. Від 510 до 30 року до н.е. цензи проводилися регулярно — раз на п'ять років. При цьому глави сімей повідомляли відомості не тільки про себе, але й про всіх інших членів сім'ї та про їхнє майно.
За доби феодалізму дрібні й розрізнені держави не проводили систематичних обліків населення. У рідких випадках у зв'язку з надзвичайними обставинами — епідеміями, голодом, війнами — по їх завершенні здійснювалися спроби підрахувати, скільки людей лишилося живими. На середину XVIIIсторіччя мірою становлення національних держав, а також з початком розвитку капіталістичних відносин виникла необхідність у відносно докладних відомостях про чисельність та склад населення країни. І тоді на зміну різного роду облікам приходять переписи населення.
Як правило, обліки населення проводилися не на всій території країни мали стосунок тільки до його певних груп. На відміну від них переписи мають на меті збирання відомостей про чисельність і склад усього населення країни Один з перших переписів населення був здійснений 1790 року в США 1801 року переписи населення були впроваджені у Великобританії, Франції Данії та Норвегії. їхні програми не були обсяговими, налічуючи 2—4 запитання; були відсутні чіткі правила (інструкції) їх проведення, а строки здійснення дуже тривалі. Так, наприклад, перший американський перепис населення (ценз тривав 18 місяців.
На середину XIXсторіччя у багатьох європейських країнах були створені спеціальні статистичні органи, почала розвиватися статистична наука, й це стало імпульсом для розробки наукових засад організації всезагальних переписів населення. Від 1870 по 1879 рік у світі було проведено 48 переписів населення у 80-ті роки — 54, у 90-ті — 57, у першому десятиріччі XXсторіччя — 74. На 1870 рік переписи населення враховували лише 21% населення земної ку. а на початок XXсторіччя — 64%.
Після другої світової війни переписи населення дістали ще більше поширення. Від 1945 по 1954 рік їх провели у 151 країні, від 1955 по 1964 — у 16 від 1965 по 1974 рік — у 179 країнах. На 1 січня 1982 року загальна кількість проведених на земній кулі переписів населення перевищувала дві тисячі. Серед них — проведений 1981 року перепис населення в Китаї. Нині переписи населення проводять майже всі країни світу, лишень у невеликій кількості країн, що розвиваються, проведення переписів відкладають з причин обмеженості економічних, а часто й політичних причин.
В історії власне переписів населення можна виокремити три етапи. На першому (кінець XVIII— перша половина XIXсторіччя) закладали підвали організації переписів і формування їх програм. У цей період почали регулярно проводити переписи населення кожні 10 років США та Англія, кожні 5 років — Франція та Швеція, кожні 3—4 роки — Австрія. Проводилися, хоча й нерегулярно, переписи населення в Данії, Ісландії, Норвегії, а також у низці колоній, переважно на території Америки. Їхня програма включала обмежену кількість ознак, а обробка їх матеріалів займала багато років.
На другому етапі (друга половина XIX— перша половина XXсторіччя) переписи населення почали проводити в усіх європейських країнах, на американському континенті і в деяких країнах Азії та Африки. Розвивалася теорія переписів, розширювались їх програми й уводилися нові ознаки, вдосконалювалися методи й програми обробки отриманої інформації. Велике значення для вдосконалення переписів населення мав проведений 1846 року в Бельгії під керівництвом А.Кетле перепис населення, який став поворотним пунктом у переході до сучасного розуміння їх завдань, змісту, методів проведення та обробки отриманих даних. Переписи населення у західноєвропейських країнах стають одноденними, замість первинно враховуваних 2—3 вікових груп почали вводити 5—10-річні групи, почали враховувати конкретну кількість прожитих років, а відтак день, місяць і рік народження.
Третій етап в історії переписів населення починається від середини XXсторіччя. Проводять переписи населення у низці країн Азії та Африки, у 70-ті роки вперше проведені переписи населення в Йєменській Арабській Республіці, і О6'єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії та Афганістані. Країни Азії та Африки, що розвиваються, у проведенні переписів населення широко використовують досвід інших країн і допомогу ООН.
ООН здійснює велику роботу щодо вивчення програм і способів проведення переписів населення у країнах світу, а також щодо розробки принципів і рекомендацій для всесвітніх переписів населення.
За визначенням Статистичної Комісії ООН, переписи населення являють собою "єдиний процес збирання, узагальнення, оцінки, аналізу й публікації або поширення в інший спосіб демографічних, економічних і соціальних даних, що стосуються за станом на певний час усіх осіб у країні або чітко обмеженій
частині країни".
На підставі даних переписів населення, отриманих різними державами, в
при проведенні переписів населення враховують рекомендації ООН та інших міжнародних організацій. Це забезпечує зіставність даних переписів у міжнародному масштабі. Ці рекомендації ґрунтуються методологічних та організаційних принципах, розроблених наукою і практикою впродовж багатьох років.