7) централізована – внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, і насамкінець – загальнодержавним структурам (парламенту, президенту, уряду);
8) володіє спеціальним апаратом управління і примусу, повноваження якого поширюються на все суспільство;
9) здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру, який забезпечується можливістю застосування державного примусу.
Враховуючи найважливіші з викладених ознак, можна дати таке визначення державі: держава – це особлива політико-територіальна організація, яка виступає від імені всього суспільства, володіє суверенітетом і спеціальним апаратом управління і примусу, у зв'язку з чим здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру.
Природа правової регуляції у суспільстві обумовлюється біологічною сутністю людини, усвідомленим буттям (наявністю свідомості) та умовами соціального співіснування і що універсальними соціальними атрибутами права, які свідчать про його наявність у суспільстві, є загальнообов’язкові правила поведінки та інститути розсуджування (осуду) цієї поведінки.
Більш послідовним з точки зору ідеї народного суверенітету і визнання народу єдиним джерелом влади є розуміння правотворення як процесу формування правових ідей (правил належного) та перетворення їх в обов’язкові правила поведінки, незалежні від конкретної особи, через схвалення і підтримку з боку суспільства (легітимація).
Владно-державні приписи набувають правового характеру лише за умови відповідності їх волі та інтересам народу (легітимації), легітимності самої влади, відповідності приписів ідеологічним і моральним засадам суспільства та внутрішнім закономірностям права.
Сучасна правова наука характеризується «плюралізмом» концепцій права, причому зміст права становлять не тільки норми закону, підзаконних актів, судова правотворчість, а й мораль, традиції, звичаї, звички, етикет, правосвідомість різних соціальних груп. Норми, зокрема й норми закону, можуть і не виконуватись. Суддя або певний орган, громадянин повинні погоджувати свої дії не тільки з нормами законів і підзаконних актів, пріоритетним можуть бути і принципи справедливості, гуманізму; звичаї можуть виявитись сильнішими за закон.
Принцип верховенства права означає вищу регулятивну значимість права у порівнянні з іншими регуляторами суспільних відносин, що знаходить вираз у мінімальній достатності правового регулювання суспільних відносин та всезагальності права, позапартійності права, його відносній самостійності щодо політичних сил і деідеологізованості.
1. Великанова М.М., Великанов О.Ю., Половко І. В. Теорія держави та права. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2006. – 164 с.
2. Зайчук О.В., Заєць А.П., Журавський В.С. Теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 685 с.
3. Осауленко О. І. Загальна теорія держави і права. – К.: Істина, 2007. – 336 с.
4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Л.: Край, 2007. – 188 с.
5. Скірський І. В. Теорія держави і права. – Вінниця, 2006. – 292 с.
6. Федоренко Г.О. Теорія держави і права. – К.: КНЕУ, 2006. – 232 с.