Форми взаємодії слідчого з органом дізнання можуть бути як процесуальні, так і непроцесуальні.
До основних процесуальних форм взаємодії можна віднести:
1. Виконання органом дізнання слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за дорученням слідчого. Згідно з ч. З ст. 114 КПК слідчий у справах, які він розслідує, має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення окремих розшукових і слідчих дій. Вони є обов'язковими для органу дізнання. Доручення і вказівки слідчого надсилаються начальнику органу дізнання у письмовій формі у вигляді листа або постанови, де повинні бути чітко сформульовані питання, які належить з'ясувати, і викладена інформація, необхідна для виконання доручення. Строк виконання доручення, як правило, не повинен перевищувати 10 діб. Якщо за цей час виконати його неможливо, то слідчий і орган дізнання визначають окремий строк з урахуванням конкретних обставин справи.
2. Сприяння працівників органу дізнання слідчому при проведенні окремих слідчих і розшукових дій. Найчастіше слідчий залучає їх через начальника органу дізнання до проведення таких слідчих дій, як огляд місця події, обшук, виїмка, відтворення обстановки та обставин події, до опитування громадян, які проживають неподалік від місця події, для виявлення осіб, причетних до вчинення злочину, свідків, потерпілих, їх участь у проведенні слідчих дій засвідчується відповідним записом у протоколі слідчої дії.
Для забезпечення негайного реагування на повідомлення про злочини і виїзду на місце події при чергових частинах органів внутрішніх справ на кожну добу створюється у необхідному складі слідчо-оперативна група, до якої входять слідчий, оперуповноважений, експерт-криміналіст, кінолог.
3. Використання слідчим відомостей, одержаних органом дізнання в результаті оперативно-розшукової діяльності, для вирішення питання про порушення кримінальної справи (п. 5 ч. 1 ст. 94 КЛК), для прийняття певних
процесуальних рішень у ході розслідування, зокрема про обрання запобіжного заходу, проведення обшуку, виїмки, попередження, припинення і розслідування злочинів, розшуку осіб, які вчинили злочин, тощо (ст. 10 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність). Орган дізнання, який одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію, що стосується злочину, який розслідується слідчим, або інших фактів злочинної діяльності обвинуваченого (підозрюваного), своєчасно знайомить з нею слідчого без вказівки на джерела і способи їх одержання.
До непроцесуальних форм взаємодії слідчого з органом дізнання належать: спільний аналіз та оцінка оперативної обстановки й результатів роботи, узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, виконання на основі спільних планів комплексних заходів з профілактики правопорушень, роз'яснення законодавства в трудових колективах і за місцем проживання громадян, взаємний обмін інформацією за повідомленнями про злочини і в ході розслідування, спільне використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має в своєму розпорядженні орган дізнання, можливостей автоматизованих банків даних, криміналістичних та оперативно-довідкових обліків тощо.
Координацію діяльності органів дізнання і попереднього слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійснюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової міліції) у межах свого відомства, а прокурор — всіх органів розслідування.
4. Направлення окремого доручення слідчим.
Згідно з ст. 118 КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Вік має право також доручити проведення цих дій слідчому або органу дізнання іншого району, які зобов'язані виконати це доручення в десятиденний строк.
Окреме доручення — це, як правило, письмове (у виняткових випадках у вигляді телеграми, радіограми тощо) прохання слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, до слідчого органу або органу дізнання іншого адміністративного району про виконання там окремих слідчих дій. Однак у межах свого міста чи району, хоч і розділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний проводити особисто всі слідчі дії.
Стаття 118 КПК прямо не обмежує коло слідчих та інших процесуальних дій, які можуть провадитися в інших районах за дорученням слідчого. Проте, враховуючи, що повну відповідальність за законне і своєчасне проведення розслідування несе саме той слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, він не може доручати проведення таких найважливіших у кримінальній справі процесуальних дій, як винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, застосування запобіжних заходів, ознайомлення учасників процесу з матеріалами закінченого слідства, винесення рішення, яким завершується провадження, навіть в окремій його частині (закриттям справи щодо окремої особи або за окремим епізодом), призначення експертизи та ін.
На практиці окреме доручення оформляється, як правило, у вигляді офіційного листа на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або начальника органу дізнання іншого району, міста України. У ньому коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що викликали потребу в проведенні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство; зазначається, яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні, за якою адресою вислати документи й речові докази. Нерідко текст окремого доручення закінчується проханням прискорити його виконання з посиланням на те, що справа знаходиться на контролі в Генеральній прокуратурі України. Це зумовлено тим, що така справа вже тривалий час розслідується, а обвинувачений тримається під вартою.
До цього листа слідчий повинен додати документи, необхідні для проведення відповідної слідчої дії (постанову про проведення обшуку, санкціоновану прокурором, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).
Десятиденний строк виконання окремого доручення обчислюється з дня його одержання органом попереднього слідства чи органом дізнання.
Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.
Направлення слідчим окремого доручення органам розслідування іноземних держав здійснюється відповідно до договорів України про правову допомогу у кримінальних справах з цими державами.
5. Об’єднання та виділення кримінальних справ.
Це питання тісно пов'язане з розглянутим питанням про підслідність адже й при об'єднанні кількох справ в одному провадженні, і при виділенні справи в окреме провадження належить визначити, хто буде розслідувати об'єднану або виділену справу. Підстави та порядок об'єднання й виділення кримінальних справ з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин вчинення злочинів визначені ст. 26 КПК.
В одне провадження об'єднуються справи про: вчинення злочину (злочинів) кількома особами-співучасниками — для всебічного і повного з'ясування ролі кожного з них у вчиненні злочинних дій (об'єднання за об'єктом); вчинення кількох злочинів однією особою (об'єднання за суб'єктом); справи про заздалегідь не обіцяне приховування злочинця і злочину або недонесення про злочин із справами про вчинення цього злочину. Так, якщо слідчий у ході досудового слідства справи про умисне вбивство з корисливих мотивів (ст. 115 КК)[25] встановить, що певній особі достовірно було відомо про підготовку цього злочину, але вона не повідомила органам влади (ст. 396 КК), то він порушує кримінальну справу про недонесення й об'єднує її із справою про умисне вбивство в одне провадження.
Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:
1) коли розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється у зв'язку з тяжкою хворобою або ж ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);
2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'ясована можливість виділення справи щодо неповнолітнього в окреме провадження (ст. 439 КПК);
3) коли при розслідуванні справи буде встановлено, що якийсь злочин або якась особа, що його вчинила, не має зв'язку з основною справою.
4) якщо неможливо закінчити розслідування у повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, а Генеральний прокурор або його заступник дав згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, то справа стосовно нерозслідуваних злочинів виділяється в окреме провадження (ч. 4 ст. 156 КПК).
Виділення справи в окреме провадження допускається тільки тоді, коли це викликано необхідністю і якщо це не може негативно позначитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження й вирішення справи. Неправильне об'єднання або роз'єднання кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслідування (ч. 1 ст. 246 КПК).
Про об'єднання справ в одне провадження або про виділення справи в окреме провадження особа, що провадить дізнання, слідчий або прокурор складають постанову.