Крім того метод конституційного регулювання має свої особливості порівняно з методами правового регулювання, притаманними іншим галузям права. Конституційне регулювання, як різновид політичного, здійснюється спеціальними юридичними засобами.
Разом з тим у конституційному праві України застосовуються такі типові для інших галузей права прийоми, як дозвіл, заборона, покладення обов'язків.
Діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх цих способів і прийомів, форм впливу на суспільні відносини характеризує метод конституційного права України в цілому.
В цій частині своєї роботи я докладніше розглянула предмет і метод конституційного права як галузі права. З’ясувала, що таке метод і що таке предмет. Визначила види методів, які властиві лише конституційному праву, а також дізналась як вони діють і коли застосовуються. З’ясувала, які суспільні відносини відносяться до предмету конституційного права.
3. Джерела конституційного права, їх види та юридична сила
У конституційному праві спостерігається неоднозначний підхід щодо загального поняття джерел цієї галузі.
Зокрема, існує точка зору, згідно з якою джерела права взагалі розуміються як матеріальні умови життя суспільства, тобто джерела розглядаються у матеріальному значенні1. Іноді цей термін трактується у формальному, тобто суто юридичному значенні як засіб висловлення державної волі у вигляді загальнообов'язкових правил поведінки2.
На мій погляд, при визначенні поняття джерел конституційного права слід виходити з такого. Джерела права взагалі і конституційного зокрема необхідно розглядати з таких вихідних позицій.
Для того, щоб норми конституційного права виконували своє призначення, вони повинні бути виражені в певних формах. При цьому слід виходити з філософського розуміння єдності форми і змісту, згідно з яким форма - це продовження змісту, в даному випадку - певної норми конституційного права.
Отже, форми, в яких виражені норми конституційного права є джерелами державного права України.
Вимоги, які пред'являють до джерел конституційного права, зводяться до того, що останні повинні мати: визначеність, загальнообов'язковість, загальновідомість, системність, нормативність, надійну державну забезпеченість.
Треба зазначити, що світова практика знає чимало джерел права.
Це - акти-документи, традиції, правові звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.
У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми.
Треба зазначити, що у цій системі виявляються субординаційні зв'язки, які грунтуються на засадах: верховенства Конституції України, конституційності законів, підзаконності всіх інших правових актів.
Основним джерелом конституційного права є Конституція (Основний Закон). Верховенство Конституції виявляється у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності.
Формою вираження норм конституційного права є акти всеукраїнського референдуму. Вони володіють імунітетом, статусом „недоторканності": їх можна змінити чи скасувати лише референдумом. Акти, прийняті референдумом, мають багато спільного з іншими актами і в той же час їм притаманні особливі ознаки, що відрізняють їх один від одного та від інших конституційно-правових актів1.
Джерелом конституційного права є закони, які поділяються на З види: конституційні, органічні і звичайні (або „ ординарні").
Конституційні закони - це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й Конституція.
Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними.
Звичайні ординарні закони, якщо в них містяться конституційні норми, також є джерелом державного права. Вони приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту.
До джерел та форм вираження норм конституційног права належать або можуть відноситись: окремі акти Конституційного Суду України; ряд постанов ВРУ; окремі загально-нормативні укази Президента України; деякі постанови Кабінету Міністрів України; окремі рішення, прийняті місцевим референдумом; правові звичаї; конституційні звичаї, а також конституційний прецедент.
Джерелом конституційного права можуть бути й договори (конституційно-правові, які мають бути забезпечені силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством; міжнародні, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України - частина національного законодавства України).
Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають: 1) нормативність актів; 2) юридична сила; 3) форма і структура; 4) дія актів у часі, просторі та за колом осіб; 5) забезпечення реалізації актів.
Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в 'ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила - це міра (ступінь) обов'язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'яковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх „рангу", однаково обов'язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов'язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це - зіставлювальна, релятивна властивість актів. Юридична сила джерел конституційного права тісно пов'язана з проблемою законності і правопорядку, забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності республіки на шляху її поступу до правової держави.
Отже, існує багато різноманітних джерел конституційного права. Зокрема такими є всі акти, що містять конституційно-правові норми. Основним же джерелом конституційного права є Конституія України (Основний Закон). Крім того джерелами є також закони, окремі постанови, рішення, укази, акти та ін. З’ясувала, що таке юридична сила і що Конституція України має найвищу юридичну силу в ієрархії конституційно-правових актів.
4. Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин
Норми конституційного права діють у тому разі, коли вони реалізуються. Під реалізацією норм конституційного права розуміється здійснення учасниками конституційного-правових відносин встановлених у них приписів. У результаті реалізації цих норм виникають конституційно-правові відносини. Отже політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами Конституції України, становлять конституційно-правові відносини.
Таким чином, конституційно-правові відносини - це політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких, є юридичний зв 'язок між його суб'єктами у формі прав та обов'язків, передбачених відповідною конституційно-правовою нормою.
Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин є елементами, які входять до складу цих відносин.
Під суб'єктом конституційно-правових відносин розуміють володаря конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.
Суб'єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб'єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.
До них належать: Український народ - носій повновладдя; Українська держава; нації, корінні народи, національні меншини, що населяють Україну; фізичні особи; юридичні особи; громадяни України; в деяких випадках іноземці і особи без громадянства; політичні партії і громадські організації; державні органи та органи державної влади; виборці, що об'єднані у виборчі округи; комітети та комісії ВРУ; депутати; службові особи ' державних органів і громадських об'єднань; адмінистративно-територіальні одиниці; територіальні громади та інші елементи системи місцевого самоврядування.
Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб'єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.