Згідно з цим підходом влада в державі належить народові, який її може здійснювати безпосередньо або через обрання представників до державних органів. Через інститут представницької демократії здійснюється делегування функцій з реалізації влади органами державної влади. Тут влада перетворюється на сукупність різних владних функцій (законодавчої, виконавчої, судової), які здійснюються незалежно одна від одної різними державними органами.
У зв’язку з цим виникає необхідність у такій системі органів державної влади, яка б унеможливлювала зосередження всіх функцій влади в одного органу. Таким чином, застосовується певний механізм розподілу цих функцій, розроблений теорією та практикою конституціоналізму, який у кожній окремій державі може суттєво відрізнятись. Цей механізм дістав свого відображення в інших елементах принципу поділу влади. До таких елементів належить розмежування предметів відання та повноважень між вищими рангами державної влади та елементи врівноваження гілок влади.
Одними із науковців, які у своїх роботах досліджують поняття гілки влади, є В. Чіркін та Т. Хабрієва. На їх думку, гілка державної влади передбачає: по-перше, існування особливих спеціалізованих и однорідних держаних органів, які посідають окреме місце в цілісному державному апараті та виконують окремо визначену роботу в управлінні державою; по-друге, самостійність державних органів кожної гілки влади, які при виконанні своїх специфічних завданнях не підзвітні ніякім іншим органам; по-третє, структурованість гілки влади, тобто це не просто сукупність органів, а структура в державному механізмі; по-четверте, організаційно-юридичну трансформацію окремої функції державного апарату з управління суспільством; по-п’яте, специфічні форми,методи та процедури її діяльності.
Щодо видів гілок влади, то теорією і практикою конституціоналізму розроблено багато видів, способів поділу функцій і владних повноважень. Класичну ( тричленну) систему розподілу влади на три гілки – законодавчу, виконавчу,та судову. Цей розподіл є найпоширенішим у сучасному конституціоналізмі.
Поряд з цими гілками в окремих державах теорією і практикою конституціоналізму розроблено можливість закріплення в конституційних актах й інших видів гілок владою Серед них можна назвати такі: установча, виборча, муніципальна, інформаційна, контрольна
Також, необхідно зазначити, що в теорії держави і права важливе значення має концепція стримувань та противаг. Вона полягає в тому, що гілки влади повинні бути не тільки розподілені, а й врівноважувати одна одну. В юридичній літературі існує багато визначень цієї концепції .Система стримувань та противаг це додаткова гарантія неможливості зосередження влади в однією з гілок влади, яка доповнила сам розподіл влади на гілки. Це положення увійшло в сучасній конституції в тому чи іншому формулюванні.
Змістом системи стримувань та противаг є її елементами. Наприклад В. Лазарєв до основних елементів системи стримувань та противаг відносить такі: обмеження повноважень посадових осіб строком, несумісність депутатського мандату із зайняттям відповідальної посади в апараті управління, право вето на законопроекти, право розпуску парламенту, контроль за законодавчою владою, що здійснюється народом у ході виборів, незалежність суддівського корпусу тощо.
Система стримувань та противаг як нормативно визначена система може доповнюватись системою неформальних контактів між гілками влади. Вони можуть здійснюватись у сфері погоджувальних процедур, створювання погоджувальних комісій, залучення посередників до переговорних процесів у особі громадських організацій та політичних об єднань та партій. Характерною особливістю цієї системи є те, що вона не закріплюється нормами права і тому є дієвою в державах з високим рівнем політичної культури.
Найсучаснішим доповненням принципу розподілу влади є концепція субсідіарності гілок влади, яка починає складатись як принцип конституційного права в Європейському союзі. Дана концепція дістала свого закріплення Маастрихтському договорі 1992р. як критерій для розмежування між Єворпейським Союзом і державами – членами Європейського Союзу. Ця концепція характеризується такими ознаками: 1)повноваження делегуються тому рівневі публічної влади, який може їх найефективніше реалізувати; 2) гілки влади, їх органи сприяють один одному в здійсненні функцій держави, якщо це дозволено конституцією і якщо органи, якими здійснюється сприяння у здійсненні цих повноважень, не заперечують цьому.
Хоча розподіл один, способи його реалізації різні. Вони відрізняються специфічними особливостями. Визначений конституцією порядок формування та принципи взаємовідносин між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади визначають існуючу в державі форми правління. Так, у науці конституційного права прийнято виділяти дві форми державного правління – монархії та республіки, серед яких найпоширенішою в сучасному світі є республіканська форма правління, яка має три класичних різновиди – парламентську, президентську та змішану. Поряд з цим, у теорії конституційного права здійснюють класифікацію розподілу влади на "м‘який" та "жорсткий" розподіл функцій державної влади. "М’який розподіл влади існує в парламентських республіках, "жорстокий" - в президентських. Необхідно зазначити, що у сучасних конституційних системах починає переважати "м яка" модель розподілу влади. В юридичній літературі можна зустріти й класифікацію, за якою поділ влади в парламентських формах називають німецькою системою, а в умовах президентської – американською системою поділу влади.
Необхідно звернути увагу,що форма правління – це важливий, але єдиний фактор, який визначає зміст реалізації принципу поділу держаної влади. Його здійснення залежить також від конкретної історичної ситуації, що слалося в державі, демократичних традицій, партійної системи, державного режиму, рівня та типу політичної культури суспільства[7; 20-24]
2.1 Органи законодавчої влади
Верховна Рада України (ВРУ) — представницький орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.
Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об’єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 депутатів.
Керівництво Верховною Радою України здійснює Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. Згідно Конституції України він :
· веде засідання Верховної Ради України;
· організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
· підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
· представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
· організовує роботу апарату Верховної Ради України;
· проводить засідання Ради голів фракцій і Ради голів комітетів, на яких обговорюється порядок денний сесії. Остаточно порядок денний роботи сесії затверджується на засіданні Верховної Ради.
Голові Верховної Ради України допомагають два його заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови[10].
Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати
До повноважень та завдань ВРУ належать:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ Конституції України;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції України;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки ,передбачені Конституцією України;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції України;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;