Безумовно, Конституційний Суд посів належне місце у державному механізмі та за своїм правовим статусом є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Основне його завдання – забезпечення конституційного порядку в державі шляхом гарантування верховенства Конституції України як Основного закону на всій території. Воно зумовлює і найвагоміші повноваження Суду – вирішувати питання про відповідність Конституції Україні законів та інших правових актів, міжнародні договори України офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Виходячи із зазначених повноважень Конституційний Суд України у своїй діяльності зосередив увагу на забезпеченні утвердження конституційних принципів і норм стосовно прав і свобод людини та громадянина. Саме дотримання прав людини та громадянина є одним із основних показників стану конституційності як правового режиму функціонування демократичної держави.
Окремою проблемою залишається виконання рішень Конституційного Суду України. Заслуговує на увагу той факт, що хоча рішення та висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов’язковим до виконання (ст.150 Конституції України, ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України"), не всі державні органи необхідним чином реагує на ці рішення. Така проблема, нажаль існує майже з початку функціонування Конституційного Суду України.
Оскільки саме від стану державних інститутів залежить, бути чи не бути Україні правовою демократичною державою, нагальним є прискорення та підвищення ефективності судової реформи. Верховний Суд, Рада судів та Державна судова адміністрація України спільно задекларували основні заходи, які повинні бути вжиті для підвищення якості вітчизняного судочинства, зокрема:
- Уніфікація процедур здійснення правосуддя загальними та спеціалізованими судами;
- Встановлення системи допуску прав до касаційного оскарження;
- Зменшення навантаження на суди, запровадження спрощених процедур розгляду окремих категорій справ;
Разом із тим статистичні дані за перше півріччя 2008 р. свідчать про позитивні тенденції в українському судочинстві. Зокрема, підвищилась оперативність розгляду адміністративних справ судами першої інстанції. Окружні адміністративні суди демонструють високі показники якості судових рішень. Із приємністю слід відзначити і той факт, що суди першої інстанції набагато активніше почали застосовувати заходи процесуального примусу.
Наведені тенденції судочинства надають оптимізму. Однак існуючі ваби у законодавстві є об’єктивними перешкодами на шляху підвищення якості судочинства. Перш за все йдеться про вади процесуального законодавства, реформування якого має бути першочерговим кроком судової реформи. Йдучи таким поміркованим шляхом, ми маємо можливість пристосувати нові судові процедури до існуючої системи судів, уникати ліквідації та реорганізації судів, утворення нових судів, що може призвести до дезорганізації судової системи та катастрофічних наслідків для країни. У зв’язку з цим слід вітати ті зусилля, яких докладають суб’єкти законодавчої ініціативи та парламент для вдосконалення судових процедур[5; 145-146].
ВИСНОВОК
Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних і політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності суверенітету України, вдосконалення державної влади.
Докладно ознайомившись з принципом роботи державного апарату, можна зробити наступні висновки:
1)розподіл влади тісно пов’язаний із суверенітетом народу. Принципи суверенітету народу та розподіл держаної влади – це взаємодоповнюючі принципи. Згідно з першим принципом влада єдина і не подільна та належить народу, який реалізовує її через інститути безпосередньої та представницької демократії. Саме через інститути представницької демократії. Влада народу делегується державним органом і здійснюється у різноманітних формах, які в юридичній науці називаються функціями державної влади. З цього випливає, що розподіл державної влади – не що інше, як поділ функцій державної влади;
2)згідно з ідеями конституційно-правової думки, функції державної влади прийнято ділити на три основні: законодавчу, виконавчу та судову. Кожна із вищеназваних функцій реалізовується окремою системою державних органів - парламентом, урядом та судами.
3)розподіл державної влади передбачає самостійність та незалежність окремих гілок влади у здійсненні своїх функцій. Це полягає у таких аспектах: конституцією чітко визначається сфера компетенції (обсяг повноважень) кожної із гілок влади, забороняється втручання у сферу компетенції іншої гілки влади. З іншого боку, передбачається спеціальний механізм урівноваження (механізм стримування та противаг), що полягає в існуванні організаційно - правових та інституційних засобів взаємовпливу між гілками влади (можливість дострокового розпуску парламенту, імпічменту президенту, вето президента та інше);
4)у сучасній теорії конституційного права немає визначення поняття принципу поділу влади, який би найбільш повно розкрив його суть. Таким чином, на основі теоретичного аналізу наукового матеріалу можна подати таке концентроване визначення принципу поділу державної влади: це система норм-принципів, які спрямовані на забезпечення єдності державної влади та її організаційно-функціонального розподілу між конституційно визначеною системою органів державної влади, що мають визначену сфери компетенції та врівноважені за допомогою механізмів взаємостримування та противаг;
5) На необхідності реформування судової системи України наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи, яка в резолюції "Функціонування демократичних інституцій в Україні" від 19.04 2007р. зазначає, що незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, яке керується верховенством права. Звідси гостра необхідність проведення комплексної судової реформи.
Однак існуючі вади у законодавстві є об’єктивними перешкодами на шляху підвищення якості судочинства. Перш за все йдеться про вади процесуального законодавства, реформування якого має бути першочерговим кроком судової реформи. Йдучи таким поміркованим шляхом, ми маємо можливість пристосувати нові судові процедури до існуючої системи судів, уникати ліквідації та реорганізації судів, утворення нових судів, що може призвести до дезорганізації судової системи та катастрофічних наслідків для країни. У зв’язку з цим слід вітати ті зусилля, яких докладають суб’єкти законодавчої ініціативи та парламент для вдосконалення судових процедур.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1) Конституція України, 1996, №30, с. 141
2) Правознавство: Навч.посіб. /С.В. Дорожжина, О.О. Одінцова, В.О. Кондратьєва та ін.; За ред. С.В. Дорожжиної.-К.: Знання, 2006. – 350 с. – (Вища освіта 21 століття).
3) Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник/ О.С.Захарова, В.С. Ковальський та інші.; Відп. ред. В.Малеренко. – 3є вид. перероб. і доп. – К.: Юрніком Інтер, 2007.- 352с.
4) Кельман М. С., Мурашин О.Т., Загальна теорія права ( з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
5) Кузьменко О. Про необхідність реформування судової системи України// Кримінілістика, 2009., №3 – с. 145 – 147.
6) Теорія держави і права: Навч. посіб./ В.Н. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – 327 с. – (Вища освіта 21століття).
7) Спаський А. "Правовий режим": Ознаки і поняття// Право України, 2008., №7 – с. 13- Категорія 15.
8) Митровка Я. Принцип п