У залежності від ступеня розрізнення поверхневі сліди підрозділяються на видимі, тобто добре помітні неозброєним оком при звичайному висвітленні; слабовидимі, коли для їхнього виявлення необхідно застосовувати особливі умови спостереження або висвітлення (слід пальця, наприклад, на склі можна знайти у косопадаючому світлі або на просвіт); невидимі, коли вони можуть бути виявлені лише при використанні спеціальних методів (наприклад, хімічних, фізичних і т.п.). По місцю розташування сліди підрозділяються на локальні і периферичні. Локальні сліди виникають у межах слідового контакту слідоутворюючого і слідоспринимаючого об'єктів (наприклад, сліди коліс, взуття, злому). На практиці такі сліди зустрічаються найчастіше (20). Периферичні сліди утворюються в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідоспринимаючого об'єкта за границями його контактної взаємодії зі слідоутворюючим об'єктом. Найчастіше такі сліди виникають при пасивному контакті, під впливом дії ще одного об'єкта або сторонньої енергії. За границями зіткнення об'єктів може нашаруватися яка-небудь речовина (наприклад, будівельний пил навколо лежачих на підлозі інструмента) або, навпаки, відшаруватися частина речовини, може відбутися обвуглювання, зміна кольору (наприклад, під впливом сонячного світла навколо висячої на стіні картини шпалери вицвітають сильніше, що дозволяє судити у випадку, якщо вони зняті зі стіни, про її форму і розміри). Використання периферичних слідів більш обмежено в порівнянні з локальними, оскільки вони відображають лише просторові границі об'єкта, не відображаючи інших ознак його зовнішньої будівлі. Проте периферичні сліди досить інформативні, оскільки крім тієї інформації, що несуть самі по собі, досить часто досить істотно доповнюють інформацію, передану слідами локального характеру. Наприклад, якщо після минулого дощу під лежачим на місці події предметом сухо, те можна зробити висновок, що даний предмет потрапив на це місце до дощу(21).
3.Характеристика слідів людини. Сліди рук. При розкритті і розслідуванні злочинів сліди рук виявляються і використовуються частіше, ніж інші сліди. Це розуміється тим, що при здійсненні багатьох злочинів неможливо уникнути дотику до різних предметів. Крім того, у силу специфічних властивостей сліди рук легко залишаються на місці події і звичайно без особливих складностей можуть бути виявлені і вилучені. Їхнє криміналістичне значення визначається ще і тим, що вони містять ознаки, по яких може бути безпосередньо ідентифікована конкретна людина, що залишила. На відміну від цього при ідентифікації слідами інших об'єктів (взуття, знарядь злому, транспортних засобів) має бути ще установити особа, що їх використовувала.
Сліди рук відображають морфологічні особливості долонної поверхні (форма, розміри, рельєф, мікрорельєф, взаємне розташування деталей візерунків). Вони складаються: 1) із флексорних (згибаючих) ліній, що утворюються від великих складок шкіри в місцях згину фаланг пальців і долоні; 2) білих ліній від дрібних складок шкіри (зморщок); 3) відображень папилярних ліній; 4) пір; 5) фляків, шрамів. Флексорні і білі лінії звичайно мають допоміжне ідентифікаційне значення, однак різні мікродеталі — виступи, западини по краях флексорнохлиній цілком придатні і для обґрунтування висновку про тотожність конкретної особи (22). Папілярні лінії розташовуються по всій долонній поверхні. Вони розділяються дуже дрібними по ширині і глибині борозенками, згинаються, утворити складної будови і різну форму візерунки. Найбільшу трасологічну цінність мають па-пилярні лінії і візерунки, розташовані на ногтьових фалангах пальців рук. Їхнім вивченням з метою ідентифікації і криміналістичної реєстрації займається спеціальний розділ трасології, іменований дактилоскопією (від грецького daktelos — палець і scopео — дивлюся, що в буквальному перекладі означає пальцерозгляд). Вивчення долонної поверхні зветься пальтоскопія (від латинського раlта — долоня і грецького scорео — дивлюся).
Напрямок дактилоскопії, що займається дослідженням форми і розташування пір, іменується пороскопиєю (від грецького рогоs — отвір і scорео — дивлюся). Вивченням особливостей ребер (країв) ліній і візерунків займається розділ дактилоскопії, іменований еджескопиєю.
Папилярні візерунки володіють наступними основними властивостями: індивідуальністю, відносною стійкістю, зручністю для класифікації, а потожирова речовина, що знаходиться на долонній поверхні рук, прилипаємістю (23). Ці властивості визначаються анатомо-фізіологічною будівлею шкіри на долонях рук, а також на підошвах ніг, де також маються папиллярні лінії і візерунки. Шкіра складається з зовнішнього шару — епидермису (надшкір'я) і внутрішнього — дерми (власне шкіри). У верхній частині дерми розташовуються конусоподібні возвишення-сосочки, між якими проходять протоки потових залоз, що закінчуються порами. Над сосочковим шаром, повторюючи його малюнок, вже в епидермисі розташовуються своєрідні узвишшя у виді гребінців — папиллярних ліній.
Індивідуальність, тобто неповторність папиллярних візерунків означає, що серед усіх живучих на землі людей немає кого-небудь з однаковими пальцевими візерунками. Це доведено багаторічними криміналістичними спостереженнями і математичними розрахунками. Вважається, що ймовірність збігу папиллярних візерунків складає 1:10010. Комбінації папиллярних ліній неповторні не тільки в різних людей, але і на пальцях однієї людини. Навіть в однояйцевих близнюків при можливому збігу загальних типів візерунків їхні деталі не збігаються. Індивідуальність папиллярних візерунків виражається ще в неповторності форми і розташування пір, а також і в неповторній конфігурації їхніх ребер (країв), що можуть мати опуклу, увігнуту й іншу форму.
Відносна стійкість (незмінюваність) папиллярних візерунків обумовлена тим, що вони залишаються незмінними протягом усього життя людини, починаючи з його внутрішньоутробного періоду розвитку, і зберігаються деякий період часу після його смерті (24).
Відтворюємість папиллярних візерунків складається зі здатності епидермису, тобто надшкір'я здобувати колишній вид після різних поверхневих ушкоджень (порізів, опіків). У випадку ушкоджень дерми, що торкаються сосочкового шару, на шкірі утворюються шрами, фляки, що своєю наявністю ще більш індивідуалізують слід.
Прилипаємість, адгезивність (від латинського аdgesio — прилипанння) потожирової речовини до різних поверхонь обумовлена якісним складом поту і жиру. Речовина, що знаходиться на долонній частині руки – потожирова - переходить на предмет, копіюючи папиллярні візерунки й інші деталі мікрорельєфу руки. До складу поту входять багато компонентів: хлор, натрій, калій, мідь, амінокислоти, ліпіди й ін. Піт виділяється через пори. Жирова речовина містить жирні кислоти, гліцерин, холестерин і т.д. і виробляється сальними залозами, яких немає на долонній поверхні. Жирова речовина попадає на долоню з інших частин тіла (тильної поверхні руки, особи, шиї і т.д.) і, змішуючи з потім, забезпечує згодом прилипаємість до сліду часток різних порошків, використовуваних при виявленні слідів рук (25).
Основи класифікації папиллярни візерунків. Папиллярні візерунки підрозділяються на три основних типи: дугові, петльовые, завиткові.
У дугових візерунках папиллярні лінії розташовані поперек подушечки пальця, згинаються в середній його частині у виді дуги, що своєю вершиною звернена убік пучки. Це найбільш прості візерунки і зустрічаються приблизно в 5% людей.
Петльові візерунки утворяться не менш, ніж трьома потоками ліній. Основний потік ліній йде з однієї сторони пальця, згинається у виді петлі і потім повертається на ту ж сторону. Вигнута частина петлі називається голівкою, а нижні кінці її ліній — ніжкою. Нижній і верхній потоки ліній охоплюють центральну частину візерунка. У нижній частині візерунка, де ці потоки розходяться, у петлі утвориться дельта. Петльові візерунки мають одну дельту. Вони найбільш поширені і зустрічаються в близько 65% людей. Петльові візерунки підрозділяються на радіальні (якщо ніжка петлі розташована убік великого пальця) і ульнарні (при розташуванні ніжки петлі убік мізинця).
Завиткові візерунки є найбільш складними по будівлі. Вони зустрічаються приблизно в 30% випадків. Центральна частина такого візерунка може мати різну конфігурацію у виді елипсу, завитка, петлі, кола і т.п. Нижній і верхній потоки папиллярни ліній охоплюють цілком центральну частину і проходять з одного краю пальця до іншого, утворити дві дельти.
Класифікація папиллярни ліній дозволила побудувати десяти-, п'яти- і однопальцеву дактилоскопічні системи реєстрації осіб, що зробила злочини (26). При ідентифікації осіб по їхніх пальцевих слідах враховується: по-перше, збіг загальних ознак (тип візерунка, його різновид, напрямок потоків ліній, розташування центра і дельти); по-друге, різні, множинні приватні ознаки (деталі), до яких відносяться: початок і кінець ліній, крапки, «містки», «гачки», обривки і т.д..
Види пальцевих слідів, їхня зберігаємість, методи і способи виявлення і фіксації. Пальцеві сліди підрозділяються на об'ємні і поверхневі. Об'ємні сліди виникають при дотику пальців до пластичних поверхонь — пластиліну, замазці, олії, воску і т.п. Поверхневі сліди-відшарування утворяться при дотику руки до поверхні, покритої шаром пилу, тонким шаром якої-небудь порошкоподібної речовини, або до свіжопофарбованої поверхні.
Поверхневі сліди-нашарування формуються за рахунок потожирової речовини. Вони бувають невидимими (наприклад, на папері), слабовидимі (наприклад, на склі, кахлі такі сліди можна знайти на просвіт або при косопадаючому висвітленні). Видимі сліди найчастіше бувають пофарбованими, коли пальці були забруднені якими-небудь жирами, крейдою, кров'ю і т.п. Якість і чіткість сліду залежать також від сили натиску і характеру слідосприймаючої поверхні (27). При сильному натиску відображення папиллярних ліній стуляються, деталі і візерунок стають важкорозглядаємими і непридатними для ідентифікації. Найбільш якісні сліди формуються на гладких, непористих, твердих предметах (порцеляна, скло, кахель, полірована дерево, пластмаса і т.п.).