Сенатори у Канаді призначаються генерал-губернатором, а члени бундесрату призначаються та відкликаються урядами земель; нарешті, останній спосіб - розмежування компетенції між союзом і суб'єктами федерації - має велике значення, оскільки від принципів розподілу такої компетенції залежать правове становище суб 'єктів федерації, їхні відносини поміж собою та з центром. Ці питання вирішуються неоднаково в різних федераціях і на різних ступенях їх розвитку. Усе залежить не тільки від відносин поміж класами й націями всередині країни, а й від причин, що диктуються міжнародним становищем.
Федерації розрізняються за ступенем централізації або децентралізації влади.
Конституції передбачають розмежування компетенції між центром і державними утвореннями. Компетенція - це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різних сферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб'єктами. Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Часто компетенція має кілька видів: виключну компетенцію федерації (тобто таку, яка виконується тільки союзними органами); виключну компетенцію суб'єктів федерації; сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її членів; залишкову компетенцію (в Австрії тау Німеччині існує поняття «конкуруючої компетенції», остання являє собою різновид збіжної, або сумісної, компетенції) [11].
Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):
1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;
2) наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;
3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;
4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;
5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);
6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);
7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;
8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.
У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань [12].
Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками:
• За способом створення:
договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу»);
конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);
договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).
• За способом взаємовідносин федерації та суб'єктів:
на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР — у минулому);
на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).
• За способом розподілу і здійснення владних повноважень:
централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);
відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).
• За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів:
територіальний підхід (США, Індія, Мексика);
національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);
поєднання національно-територіального і територіального підходів (Росія).
У деяких країнах (США, Канаді, Латиноамериканській Федерації) існують два види компетенції: виключна компетенція союзу та залишкова компетенція суб'єктів федерації. До виключної компетенції США належить регулювання поміжштатної та зовнішньої торгівлі; карбування монет , встановлення стандарту міри та ваги; оголошення війни; призов до військової служби та утримання армії; створення та утримання Військово-Морського Флоту; здійснення зовнішніх відносин; укладення позик від імені США; видання законів для забезпечення цих повноважень (ст. 1 розд. 8 тощо). Решта питань, не згаданих у цьому переліку, згідно з поправкою X, стосуються виключної компетенції штатів (проведення виборів, встановлення органів місцевого самоврядування, охорона здоров'я І громадського порядку, прийняття та внесення змін до Конституції штату та його органів влади й управління, ратифікація поправок до Конституції США) [13].
Конституція Індії закріплює такі види компетенції: виключну компетенцію союзу, виключну компетенцію штатів і сумісну компетенцію союзу і штатів[14].
До виключної компетенції союзу Конституція Індії відносить 97 питань, у тому числі всі питання щодо організації і здійснення оборони країни; зовнішньої політики (відносини з іноземнимдержавами; дипломатичне, консульське и торгове представництва; участь у міжнародних конференціях; укладення угод з іноземними державами; питання війни та миру; громадянство, натуралізація та іноземні піддані. До них належать також питання щодо залізничних, морських і повітряних шляхів сполучення, засобів зв'язку; грошового обігу; монетарної системи, іноземної валюти, банківської справи, фондових і товарних бірж; розвитку основних галузей промисловості; розвитку й керівництва культурними установами національного значення тощо).
До виключної компетенції штатів належать: забезпечення громадського порядку і поліцейська служба; здійснення правосуддя; місцеве самоврядування; охорона здоров'я, освіта (за винятком питань, віднесених до компетенції союзу); засоби зв'язку, атакож велике коло питань, пов'язаних із сільським господарством. Проте за умов надзвичайного стану союзний парламент має право приймати рішення з будь-яких питань.
До сумісної компетенції союзу і штатів віднесено: кримінальне право і кримінальний процес; законодавство про шлюб, сім'ю та опіку; значну частину цивільного права і цивільного процесу; законодавство про профспілки, промислові й трудові конфлікти; контроль за цінами.
Питання, що не передбачені жодним із видів компетенції, належать до повноважень штатів.
4.Конфедерація
Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.
Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності [15].
Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):
1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;
2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;
3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;
4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;
5) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;
6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);
7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.
5. Співдружність як одна з форм державного устрою
Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні — економічні, культурні та ін [16].
Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.